Рассказ о силе духа и величии души простых резчиков по дереву и рыбаков братьев Ивана и Ондреяна Личутиных, живших в Мезени в середине 19-го века. Рыбачили они в Белом море и как-то накануне Ивана Купалы заночевали на безлюдном островке, поставив баркас с уловом у берега на якорь. Ночью случился шторм, баркас унесло, и братья остались на островке без воды и пищи их никто не мог, так как морские пути были в стороне. Поняли братья, что обречены на смерть, но не отчаялись и стали вырезать из столешницы, завезённой рыбаками на островок, надгробье на собственную могилу. Ондреян умер через шесть недель, Иван чуть позже. Нашёл их племянник по деревянному надгробью только на следующий год. На дереве были вырезаны слова: "Ондреян ухитрил раму резьбой для увеселенья; Иван летопись писал для уведомленья, Что родом мы Личутины, Григорьевы дети, Мезенски мещана. И помяните нас, все плывущие В сих концах моря-океана". С тех пор, кто бы ни плыл мимо упокоенного места, кланяются ему и поминают братьев-мастеров.
Галерник є символом людини взагалі, яка не спроможна обирати власну долю. Кожна людина «прикута», приречена до того, що обрали для неї небеса. Човен несе її бурхливим морем життя проти її волі. Її життя — це «вічна каторга при веслах». Вірш проникнутий жалем за життям на свободі. Читаючи поезію ми гаємо, що для героя ніби зупиняється час, залишаючи в серці героя спогад про відбиток того, як він жив до того як потрапив у полон, батьківський край, який не стирається з пам’яті, і філософські роздуми про сенс життя, про велике мале в ньому. Надія -це те велике, чим варто дорожити, що треба берегти, і вірити, що тебе чекають вдома. Досить похмурий пейзаж натякає на складні життєві обставини ліричного героя, на те, що він у розлуці з близькими людьми. І це додає його спогадам нотку трагічності, болючого щему, жалкування за тим, що можливо, він так і не побачить рідних.
Рыбачили они в Белом море и как-то накануне Ивана Купалы заночевали на безлюдном островке, поставив баркас с уловом у берега на якорь. Ночью случился шторм, баркас унесло, и братья остались на островке без воды и пищи их никто не мог, так как морские пути были в стороне. Поняли братья, что обречены на смерть, но не отчаялись и стали вырезать из столешницы, завезённой рыбаками на островок, надгробье на собственную могилу.
Ондреян умер через шесть недель, Иван чуть позже. Нашёл их племянник по деревянному надгробью только на следующий год.
На дереве были вырезаны слова:
"Ондреян ухитрил раму резьбой для увеселенья;
Иван летопись писал для уведомленья,
Что родом мы Личутины, Григорьевы дети,
Мезенски мещана.
И помяните нас, все плывущие
В сих концах моря-океана".
С тех пор, кто бы ни плыл мимо упокоенного места, кланяются ему и поминают братьев-мастеров.
Галерник є символом людини взагалі, яка не спроможна обирати власну долю. Кожна людина «прикута», приречена до того, що обрали для неї небеса. Човен несе її бурхливим морем життя проти її волі. Її життя — це «вічна каторга при веслах». Вірш проникнутий жалем за життям на свободі. Читаючи поезію ми гаємо, що для героя ніби зупиняється час, залишаючи в серці героя спогад про відбиток того, як він жив до того як потрапив у полон, батьківський край, який не стирається з пам’яті, і філософські роздуми про сенс життя, про велике мале в ньому. Надія -це те велике, чим варто дорожити, що треба берегти, і вірити, що тебе чекають вдома. Досить похмурий пейзаж натякає на складні життєві обставини ліричного героя, на те, що він у розлуці з близькими людьми. І це додає його спогадам нотку трагічності, болючого щему, жалкування за тим, що можливо, він так і не побачить рідних.