Перевод вот ... Ну а на вопросы ответь сам они лёгкие Знаете ли вы, есть драгоценности в этом здании? Они называются драгоценности короны. Я хотел бы видеть их и даже попробовать некоторые из них, "сказал Беатрис. "Но Беатрис, это опасно! Охранники будут ловить нас, "сказала Сьюзен. "Не бойтесь. В Бифитеры спят сейчас, не так ли? Таким образом, они не будут знать, мы попытались на драгоценные камни. Давайте, "сказал Беатрис своих друзей, и они побежали к высокой башне. Вскоре они обнаружили случаи с коронационные регалии. Эдвард разорвал все провода к сигнализации выход. Беатрис достал коронации корона и положил его на голову. "Я что, похож королевы?" Беатрис спросила своих друзей. Альберт пытался на несколько ожерелий и колец. "О, посмотрите на меня," сказал он. "Я великолепно смотрятся, не так ли?" Сьюзен попыталась на другом короны. Она ничего не сказала, но чувствовал, красиво в ней. Через некоторое время они устали от игр и развлечений. Они положил все драгоценности в середине пола и пошел к двери. Вдруг Эдвард коснулся будильник, который он не выключается. Вдруг погас на! Сирены раздался! Львы увидел Бифитеры, которые бежали к ним. Четверо друзей перепрыгнул через стену в лондонском Тауэре и побежал в метро. "В следующий раз вы должны быть более осторожными, Эдвард!" Сказала Беатрис. Там не было никаких людей на станции в два часа утра. Эдвард нашел половину пакетик чипсов на землю. Он ел их. "Вкусно. Уксус, "сказал он удивлен и счастлив иметь что-то, чтобы поесть. Поезд пришел в Тауэр станции. Двери открылись, и львы вошли внутрь. Львы ехали по Лондону в течение нескольких часов, но это было не очень весело. Наконец, они вышли на станции Чаринг-Кросс и побежал вверх по лестнице к Трафальгарской площади. "Я устал", сказала Беатрис, "но я был сегодня большое время. "Я наслаждался ночь, тоже", сказал Альберт. "Мы сделали делать больше, чем обычно, сегодня, не так ли?" Сказал Эдвард. "Давайте купаться в фонтане!" Предложил Сьюзан. "Хорошая идея!" ответил Эдвард. Львы прыгнул в фонтан на бассейн. Они лежали там, смеясь и разговаривая о приключениях своего ночи и они говорили о будущих приключениях. Затем они вышли из воды, пожелали друг другу хорошего дня и прыгнул на своих местах в нижней части колонны Нельсона. Они были готовы встретить туристов, которые бы подняться на них, прыгают на них, целовать и принимать фотографии them.16. Сказать какие места львы посетили той ночью, и то, что они там делали. Используйте карту. 17. Работа в группах . Посмотрите на список британских достопримечательностей . Выберите одно из мест, и сказать, что львы там делать следующий вечер . Лондонская Глаз , Тауэрский мост , Лондонский зоопарк , музей мадам Tussaude , в Стоунхендж .
Правда це чи ні, але кажуть, що на характер людини впливає вулиця, на якій він виріс. Ті порядки, закони чи просто звичаї, які існують чи навіть в яких брав участь на вулиці, назавжди залишаються в твоєму серці і ще десь глибоко в підсвідомості. Це дуже легко і дуже складно пояснювати. Спробую пояснити, те що легше. Є вулиці авторитетні, є давні чи нові, є центральні чи периферійні. Мені здається, багато залежить навіть від того, чи ходить по вашій вулиці трамвай, тролейбус чи маршрутка. Це все впливає на нас, але в який б — то навряд слід пояснювати. А чи варто? Нехай все залишиться такою собі романтичною таємницею у наших душах.
Я народився і виріс на вулиці Бойовій. Мабуть, навіть таксисти не знають, де вона розташована. Це Дзержинський район, Олексіївка. Я живу в приватному секторі. Уся наша вулиця — то суцільні маленькі одноповерхові (рідко двоповерхові) будиночки і місцями хатинки. Взагалі, уся Олексіївка така. Але ближче до вулиці. Назва її, Бойова, трактується легко. У часи другої світової війни тут відбувалися численні бойові дії. Поруч знаходилося, як кажуть старі бабусі, навіть німецьке кладовище. Одразу після війни, район почав заселятися і назви вигадувалися дуже прості: Армійська, Штурмова,. Піхотна, Артилерійська, Бойова.
Моя вулиця дуже красива. Це я кажу не лише тому, що вона моя, а й тому, що це справді так. У нас кожна вулиця має свою особливість: на одній квітнуть каштани, на іншій — яблуні. А, на нашій — абрикоси. Якби вулиці називали пізніше, то назви Абрикосова їй би не уникнути. Впродовж усієї вулиці ростуть абрикоси. Ледь не біля кожного двору. І коли на початку літа дерева цвітуть білими пелюстками, все навколо здається білим, наче це рай. Також наша вулиця має сквер — і там цих дерев безліч: абрикоси, вишні, каштани, сливи, клени, тополі. Але не в цьому головна його особливість. І навіть не в тому, що там часто збираються мешканці вулиці. Для мене він частка тієї території, де минуло моє дитинство. Саме там я ходив ще малечею з батьками, туди я просився погуляти, там бігала більшість дітей нашої вулиці. То були часи, коли я був найщасливішою людиною всесвіту. Я не мав проблем, складних обов'язків, ми всі — діти — робили те, чого бажало серце. Ми були такими безтурботними. У цьому сквері ми проводили цілий день, а якби вночі не хотілося спати, то і ніч. Піжмурки, футбол, ще якісь ігри, назви яких вже не пам'ятаю, — це все приваблювало нас, роблячи щасливими.
Вулиця, на якій я живу
Правда це чи ні, але кажуть, що на характер людини впливає вулиця, на якій він виріс. Ті порядки, закони чи просто звичаї, які існують чи навіть в яких брав участь на вулиці, назавжди залишаються в твоєму серці і ще десь глибоко в підсвідомості. Це дуже легко і дуже складно пояснювати. Спробую пояснити, те що легше. Є вулиці авторитетні, є давні чи нові, є центральні чи периферійні. Мені здається, багато залежить навіть від того, чи ходить по вашій вулиці трамвай, тролейбус чи маршрутка. Це все впливає на нас, але в який б — то навряд слід пояснювати. А чи варто? Нехай все залишиться такою собі романтичною таємницею у наших душах.
Я народився і виріс на вулиці Бойовій. Мабуть, навіть таксисти не знають, де вона розташована. Це Дзержинський район, Олексіївка. Я живу в приватному секторі. Уся наша вулиця — то суцільні маленькі одноповерхові (рідко двоповерхові) будиночки і місцями хатинки. Взагалі, уся Олексіївка така. Але ближче до вулиці. Назва її, Бойова, трактується легко. У часи другої світової війни тут відбувалися численні бойові дії. Поруч знаходилося, як кажуть старі бабусі, навіть німецьке кладовище. Одразу після війни, район почав заселятися і назви вигадувалися дуже прості: Армійська, Штурмова,. Піхотна, Артилерійська, Бойова.
Моя вулиця дуже красива. Це я кажу не лише тому, що вона моя, а й тому, що це справді так. У нас кожна вулиця має свою особливість: на одній квітнуть каштани, на іншій — яблуні. А, на нашій — абрикоси. Якби вулиці називали пізніше, то назви Абрикосова їй би не уникнути. Впродовж усієї вулиці ростуть абрикоси. Ледь не біля кожного двору. І коли на початку літа дерева цвітуть білими пелюстками, все навколо здається білим, наче це рай. Також наша вулиця має сквер — і там цих дерев безліч: абрикоси, вишні, каштани, сливи, клени, тополі. Але не в цьому головна його особливість. І навіть не в тому, що там часто збираються мешканці вулиці. Для мене він частка тієї території, де минуло моє дитинство. Саме там я ходив ще малечею з батьками, туди я просився погуляти, там бігала більшість дітей нашої вулиці. То були часи, коли я був найщасливішою людиною всесвіту. Я не мав проблем, складних обов'язків, ми всі — діти — робили те, чого бажало серце. Ми були такими безтурботними. У цьому сквері ми проводили цілий день, а якби вночі не хотілося спати, то і ніч. Піжмурки, футбол, ще якісь ігри, назви яких вже не пам'ятаю, — це все приваблювало нас, роблячи щасливими.