Сачыненне-апісанне восеньскага лесу Восенню дрэвы ў лесе рыхтуюць сабе сапраўды святочны, маляўнічае адзенне. Яны быццам ўрачыста праводзяць лета. Ярка-жоўты, цытрынавы, барвовы, вішнёвы - якія толькі колеру не цешаць вока таго, хто ідзе лесам восенню. А некаторыя дрэвы і кусты доўга-доўга застаюцца проста зялёнымі, быццам яны вырашылі падоўжыць лета і ігнараваць восень. Мы з бацькамі таксама пабывалі ў восеньскім лесе, каб адпачыць, пагутарыць з прыродай, а таксама паглядзець, ці ёсць ужо грыбы. Свяціла яркае сонейка. Здавалася, што суха, але незадоўга да гэтага прайшоў восеньскі дожджык. Таму апалае лісце пад нагамі ўвабрала ўсю ваду. Я разварушыў яго, а яно мокрае, ніткі. Такім вільготным асяроддзі добра растуць грыбы: масляты, апенькі, сыраежкі, баравікі, лісічкі, грузды. Аказалася, што мы прыехалі занадта рана: грыбы не паспелі яшчэ прадзяўбуцца пасля дажджу. Аднак мы збіралі іншыя дзікія дары прыроды: лясныя арэхі і ярка-чырвоную шыпшыннік. Яна расце ў лесе на палянках. Зімой мы будзем піць карысны і смачны чай з шыпшынніка. На паляне, дзе мы адпачывалі, грэла сонца. Але ў гушчы ўжо па-асенняму халаднавата. Ужо прыціхлі птушкі схаваліся казюлькі. Я бачыў толькі дзікіх вос, якія елі пераспелыя гнілыя дзікія грушы, што валяліся ў траве. Адкуль толькі ўзяліся гэтыя восы? Мабыць, у іх у лесе гняздо. А яшчэ надакучлівыя павукі запляла павуціннем усе праходы ў лесе. Яны лёталі на сваіх тонкіх павуцінках, якія раз-пораз прыставалі да майго твару. Хутка пойдуць зацяжныя дажджы, агаляючы галіны дрэў. Тым больш хочацца цяпер атрымліваць асалоду ад добрай восеньскай надвор'ем і прыгажосцю рознакаляровага лесу.
Я расскажу вам о том, что случилось со мной летом. Мы с родителями часто проводим время в деревне. Там у нас большой деревянный дом и участок земли. Неподалёку от деревни течёт узкая, но быстрая и глубокая речка. Мы с друзьями целые дни проводим на её берегу. Иногда ловим рыбу на самодельные удочки, а иногда придумываем веселые игры на берегу и в воде.
Это случилось тихим июньским вечером. Погода стояла ясная, близился закат. В воздухе над водой летали стаи мелких мошек. Мы с другом сидели на берегу речки, бросали в воду камешки и о чём-то разговаривали. Я нащупал позади себя довольно большой камень, с размаху кинул его в воду, услышал громкий всплеск…, - и вдруг там, где упал камень, из-под воды пошли крупные пузырьки воздуха!
Мы затихли и пригляделись лучше. В том месте, где совсем недавно поднимались пузыри, появился какой-то чёрный предмет и начал двигаться против течения. Мы вскочили с места и побежали за ним по берегу.
Вскоре предмет приблизился. Мы остановились. Предмет тоже. Совсем недавно тучи скрыли заходящее солнце и в сумерках мы не могли разглядеть, что это. Мы боялись двинуться с места, и я не знал, почему. То ли потому, что боялись спугнуть этого зверя, то ли боялись его самого.
Тут туча отошла в сторону и в свете последних лучей солнца я увидел чью-то мохнатую морду. Это был бобёр. До этого я видел бобров только на картинках и не думал встретиться с ними вживую, поэтому очень обрадовался.
Через несколько секунд животное шлёпнуло хвостом по воде и скрылось из виду. Мы ещё постояли какое-то время в надежде увидеть его снова, но так и не дождались…
После этого случая мы ещё не раз приходили на то место. Приносили бобру разную еду из дома и кидали на середину реки. Но он так и не появился.
Наблюдать диких зверей в природе очень интересно, и я надеюсь, что ещё не раз встречусь с ними.
Восенню дрэвы ў лесе рыхтуюць сабе сапраўды святочны, маляўнічае адзенне. Яны быццам ўрачыста праводзяць лета. Ярка-жоўты, цытрынавы, барвовы, вішнёвы - якія толькі колеру не цешаць вока таго, хто ідзе лесам восенню. А некаторыя дрэвы і кусты доўга-доўга застаюцца проста зялёнымі, быццам яны вырашылі падоўжыць лета і ігнараваць восень.
Мы з бацькамі таксама пабывалі ў восеньскім лесе, каб адпачыць, пагутарыць з прыродай, а таксама паглядзець, ці ёсць ужо грыбы.
Свяціла яркае сонейка. Здавалася, што суха, але незадоўга да гэтага прайшоў восеньскі дожджык. Таму апалае лісце пад нагамі ўвабрала ўсю ваду. Я разварушыў яго, а яно мокрае, ніткі. Такім вільготным асяроддзі добра растуць грыбы: масляты, апенькі, сыраежкі, баравікі, лісічкі, грузды.
Аказалася, што мы прыехалі занадта рана: грыбы не паспелі яшчэ прадзяўбуцца пасля дажджу. Аднак мы збіралі іншыя дзікія дары прыроды: лясныя арэхі і ярка-чырвоную шыпшыннік. Яна расце ў лесе на палянках. Зімой мы будзем піць карысны і смачны чай з шыпшынніка.
На паляне, дзе мы адпачывалі, грэла сонца. Але ў гушчы ўжо па-асенняму халаднавата. Ужо прыціхлі птушкі схаваліся казюлькі. Я бачыў толькі дзікіх вос, якія елі пераспелыя гнілыя дзікія грушы, што валяліся ў траве. Адкуль толькі ўзяліся гэтыя восы? Мабыць, у іх у лесе гняздо.
А яшчэ надакучлівыя павукі запляла павуціннем усе праходы ў лесе. Яны лёталі на сваіх тонкіх павуцінках, якія раз-пораз прыставалі да майго твару.
Хутка пойдуць зацяжныя дажджы, агаляючы галіны дрэў. Тым больш хочацца цяпер атрымліваць асалоду ад добрай восеньскай надвор'ем і прыгажосцю рознакаляровага лесу.
Это случилось тихим июньским вечером. Погода стояла ясная, близился закат. В воздухе над водой летали стаи мелких мошек. Мы с другом сидели на берегу речки, бросали в воду камешки и о чём-то разговаривали. Я нащупал позади себя довольно большой камень, с размаху кинул его в воду, услышал громкий всплеск…, - и вдруг там, где упал камень, из-под воды пошли крупные пузырьки воздуха!
Мы затихли и пригляделись лучше. В том месте, где совсем недавно поднимались пузыри, появился какой-то чёрный предмет и начал двигаться против течения. Мы вскочили с места и побежали за ним по берегу.
Вскоре предмет приблизился. Мы остановились. Предмет тоже. Совсем недавно тучи скрыли заходящее солнце и в сумерках мы не могли разглядеть, что это. Мы боялись двинуться с места, и я не знал, почему. То ли потому, что боялись спугнуть этого зверя, то ли боялись его самого.
Тут туча отошла в сторону и в свете последних лучей солнца я увидел чью-то мохнатую морду. Это был бобёр. До этого я видел бобров только на картинках и не думал встретиться с ними вживую, поэтому очень обрадовался.
Через несколько секунд животное шлёпнуло хвостом по воде и скрылось из виду. Мы ещё постояли какое-то время в надежде увидеть его снова, но так и не дождались…
После этого случая мы ещё не раз приходили на то место. Приносили бобру разную еду из дома и кидали на середину реки. Но он так и не появился.
Наблюдать диких зверей в природе очень интересно, и я надеюсь, что ещё не раз встречусь с ними.