1. Общая характеристика типа Хордовые. Особенности строения, размножения. Ароморфозы. 2. Общая характеристика подтипа Беспозвоночные. Особенности строения ланцетника.

3. Общая характеристика класса Земноводные. Особенности строения и размножения.

4. Общая характеристика класса Пресмыкающие. Особенности строения в связи с наземным образом жизни.

5. Общая характеристика класса Птицы. Особенности строения в связи с полетом.

6. Общая характеристика класса Млекопитающие. Особенности строения в связи с водным образом жизни.

Сифіліс Сифіліс - хронічна інфекційна хвороба, збудником якої є бліда трепонема, а джерелом зараження- хвора людина. Захворювання передається переважно статевим шляхом та характеризується специфічним ураженням усіх органів і систем організму. Крім того, можливий побутовий шлях зараження- використання спільного посуду, через зубні щітки при умові пошкодження цілісності слизової оболонки чи шкіри. Однак, як відзначають Є.В.Боровський та А.Л. Машкіллейсон (2001), деякі дослідники „допускають можливість проникнення збудника через непошкоджену слизову оболонку”. При вродженому сифілісі бліда трепонема попадає в організм плода через плаценту від хворої матері. Важливе значення для стоматології має той факт, що зараження сифілісом може відбутись шляхом безпосереднього потрапляння його збудника в кров під час лікувальних маніпуляцій. СОПР і червона облямівка губ поражаються на всіх стадіях захворювання, крім інкубаційного періоду, який триває 3-4 тижні і не має ніяких клінічних признаків. Первинний період сифілісу починається з виникнення на місці проникнення блідої трепонеми твердого шанкеру або первинної сифіломи. Часто первинна сифілома локалізується на губах, яснах, язику, мигдалинах. Розвиток твердого шанкеру починається з появою обмеженого почервоніння, в центрі якого за 2-3 дні появляється ущільнення-інфільтрат. В центральній частині інфільтрату розвивається некроз і утворюється ерозія яскораво-червого кольору, рідше-виразка. Ерозія округлої форми, розміром від 3 мм (карликові шанкери) до 1,5 см, дещо припідняті і рівні краї: вона безболісна, з хрящеподібним інфільтратом при пальпації, дно спочатку мясочервого кольору, щільне, блискуче, склерозоване, потім-сірувато-біле з „сальним” нальотом. Частіше розвивається одна первинна сифілома, рідще дві і більше. Якшо приєднується вторинна інфекція ерозія переворюється у виразку з брудно-сіруватим некротичним нальотом. Через тиждень після появи твердого шанкеру на стороні пораження збільшуються регіональні лімфовузли (бубон або регіональний склераденіт). Лімфовузли розташовуються у вигляді ланцюжка з перемичками, величиною від 0,5 см до 1,5 см, щільні, переважно безболісні, рухомі, шкіра над ними не змінена.твердий шанкер у більшості хворих зберігається на протязі всього первинного і напочатку вторинного періоду хвороби. На протязі останнього тижня первинного періоду сифілісу розвивається поліаденіт всіх або більшості лімфовузлів. Поліаденіт зберігається на протязі 2-3 місяців. Суб’єктивні симптоми при первинному періоді сифілісу слабо виражені. Іноді хворі скаржаться на відчуття дискомформу в місці пораження, незручність при розмові чи під час прийому їжі. В залежності від локалізації первинна сифілома має деякі особливості. Так, первинна сифілома губи, яка переважно локалізується на червоній облямівці, як правило одиночна, має округлу форму. Внаслідок постійного подразнення виразка покривається кровянистою кірочкою, часто гається значний набряк губи. Шанкер на губах зберігається досить

1. внутреннее оплодотворение, увеличение размеров яиц и появление зародышевых оболочек, обеспечивающих возможность развития зародыша в воздушной среде-защита от высыхания (вне воды)
2. увеличение относительных размеров головного мозга и появление зачатка коры больших полушарий, с чем связана их более сложная рефлекторная деятельность
3. удлинение шеи и подвижность головы обеспечивается 2-мя первыми шейными позвонками - атлантом и осевым, также обеспечивает более совершенное использование органов чувств
4. более прочное (чем у земноводных) причленение поясов конечностей к позвоночнику усилению опоры на конечности
5. Конечности устроены по типу пятипалой.
6.Кожа сухая, лишена желез. Ороговение верхнего слоя кожи - эпидермиса и образование роговых чешуй или щитков предохраняет их от потери воды, что позволяет им обитать в местах с засушливым климатом и одновременно сводят на нет кожное дыхание.
7. У рептилий воздух втягивается в легкие и выталкивается наружу через ноздри в результате изменения объема грудной клетки. Дыхательные пути включают гортань и трахею, делящуюся на 2 бронха. Тип дыхания - всасывательный.
8. Для рептилий характерна настоящая грудная клетка. В процессе эволюции она возникла в связи с наземным образом жизни и активным легочным дыханием.
9. трех камерное сердце с неполной перегородкой в желудочке и 3 сосуда, самостоятельно отходящие от разных отделов желудочка более полному, чем у земноводных, разделению артериального и венозного потоков крови;
10. замена туловищных почек на тазовые-они не теряют много воды, поэтому моча состоит в основном из мочевой кислоты, плохо растворимой в воде. Моча по мочеточникам собирается в клоаку и мочевой пузырь, из которого в виде взвеси мелких кристалликов выводится наружу.
11. Мускулатура более дифференцирована, чем у земноводных. Большое значение приобрела межреберная мускулатура, участвующая в механизме дыхания. Имеется зачаток диафрагмы. Развиты мышцы конечностей, хвоста (у ящериц) и мышцы туловища (у змей, удава), участвующие в умерщвлении добычи.
12. Ротовая полость снабжена однотипными зубами (для захвата и удержания пищи); Глотка четко отделена от ротовой полости. Желудок снабжен сильной мускулатурой и переходит в кишечник, состоящий из тонкого и толстого отделов. На границе между ними находится зачаток слепой кишки, которая развита у растительноядных черепах. Открывается кишечник в клоаку. Имеются печень и поджелудочная железа, протоки которых впадают в передний отдел тонкой кишки - 12-перстную.
13. Органы чувств также соответствуют наземному образу жизни. Зрение у них при к восприятию более удаленных предметов. У большинства рептилий глаза снабжены веками, включая третье веко - мигательную перепонку. Органы слуха представлен внутренним и средним ухом. Органы обоняния открываются 2-мя отверстиями наружу (ноздрями). Органом осязания служит раздвоенный язык. Механические раздражения рептилии воспринимают с осязательных 'волосков', расположенных по краям чешуй. Некоторые змеи имеют органы термического чувства, расположенные на переднем конце головы и улавливающие незначительные изменения температуры, что позволяет им охотиться на теплокровных животных даже ночью.