10. Наступний родовід ілюструє успадкування синдрому Ненсі — Горана, за якого у людей гають уроджену катаракту та аномальну форму зубів.

а) За родоводом установіть тип успадкування ознаки.

б) Якщо в подружжя ІІІ-7 та ІІІ-8 народиться ще одна дитина, то яка ймовірність, що вона буде здоровою?

в) Якби особини, позначені як III-2 та III-7, побралися, то яка ймовірність того, що в них народиться дитина із синдромом Ненсі — Горана?

теория, согласно которой передача наследственной информации в ряду поколений связана с передачей хромосом, в которых в определённой и линейной последовательности расположены гены. эта теория сформулирована в начале xx века, основной вклад в её создание внесли американский цитолог у. саттон эмбриолог т. бовери и американский генетик т. морган со своими сотрудниками к. бриджесом, а. стёртевантом и г. мёллером[1].

в 1902-1903 годах у. сеттон и т. бовери независимо друг от друга выявили параллелизм в поведении менделевских факторов наследственности (генов) и хромосом. эти наблюдения послужили основой для предположения, что гены расположены в хромосомах. экспериментальное доказательство локализации генов в хромосомах было получено позднее т. морганом и его сотрудниками, работавшими с плодовой мушкой drosophila melanogaster[2]. начиная с 1911 года, эта группа опытным путём доказала, что гены располагаются в хромосомах линейно; что находящиеся на одной хромосоме гены наследуются сцепленно; что сцепленное наследование может нарушаться за счёт кроссинговера[3]. основные выводы сформулированной ими хромосомной теории наследственности были опубликованы в 1915 году в книге «механизм менделевской наследственности»[4].

в 1933 году томасу моргану за открытие роли хромосом в наследственности была присуждена нобелевская премия по и медицине[5].

по мнению н. в. тимофеева-ресовского, высказанному им в 1964 году, «…вся экспериментальная генетика xx века была ничем иным, как развитием и анализом деталей хромосомной теории наследственности»[6].

Трішки багато інформації,можеш вибрати головне ^_^ способи регенерації у рослин на даний час не існує загальноприйнятої класифікації форм регенерації у рослин та термінології. розглянемо класифікацію, виходячи з  механізмів регенерації. і. фізіологічна регенерація - відновлення частин при їх природному зношуванні (у рослин - відновлення частин кореневого чохлика, елементів ксилеми, кори; у тварин - відновлення епітелію, слизистої тощо). ii. травматична (репаративна) регенерація: 1. регенерація, зумовлена дедиференціюванням клітин: а) заживання ран - тканини рани дедиференціюють, їх клітини починають периклинально ділитися, утворюючи фелоген, який перетворюється в корковий шар. деколи рана заростає калусом; б) органогенез, пов’язаний з утворенням калуса - клітини рани, дедиференціювавшись, переходять до неорганізованого поділу, утворюючи калус (пухкі паренхімні клітини). за певних умов окремі клітини можуть дати початок адвентивним (не з ембріональних клітин) органам: кореню, пагону; в) соматичний ембріогенез - на поверхні пошкодження утворюється калус. із окремих клітин калуса формуються соматичні зародки (ембріоїди), які за певних умов розвиваються в цілий організм (із епідермальних клітин листків бегонії на ділянці перерізаних жилок утворюються нові рослини); г) відновлення частини без утворення калуса - формування адвентивних пагонів із окремих епідермальних клітин на деякій відстані від пошкодження, відновлення флоеми чи ксилеми обхідним шляхом. 2. регенерація на рівні меристем: а) відновлення апікальних меристем - при повздовжньому розсіканні конуса наростання із кожної половинки можуть регенерувати окремі апекси, як і при незначному видаленні дистального кінця (не більше 80 мкм). у молодих листків папороті відбувається відновлення зрізаної меристематичної верхівки; б) органогенез із попередніх зачатків - відростання бокових пагонів при видаленні апікальної бруньки; відростання бокових коренів при пошкодженні дистальної частини кореневої системи - ліквідується гальмівна дія цитокініну; в) органогенез із новоутворених адвентивних зачатків. стеблові живці рослини утворюють корені завдяки активації периклинального поділу в камбії чи перициклі. індукція поділу пов’язана з дією іок, яка, рухаючись базипетально, нагромаджується в нижній частині живця.