Прокаріоти – це організми, які не мають чітко диференційованого ядра, а містять його аналог – нуклеоїд.
Уперше ці мікроскопічні організми побачив під мікроскопом А. ван Левенгук у 1675 році. Але тільки в ХІХ сторіччі їм почали приділяти належну увагу. Виникла окрема галузь знань – мікробіологія. її засновником вважають Луї Пастера. Багато зробили для розвитку мікробіології вчені Р. Кох, 1.1. Мечніков, Ф. М. Гамалія, Д. К. Заболотний, М. Бейєрінк і С. М. Виноградський та ін.
Прокаріотів прийнято поділяти на два царства: Еубактерії та Археї. Еубактерії – велика група організмів, з якою в шкільній біології ознайомлюються на прикладі бактерій і ціанобактерій. Археї – це найдавніші з прокаріотичних організмів, які мають ряд відмінностей від еубактерій. Важливий крок уперед у вивченні прокаріотів був зроблений К. Воузом, який встановив, що археї – окрема від бактерій лінія еволюційного розвитку прокаріотів.
Прокаріотичні організми – це мікроскопічні, у переважній більшості одноклітинні та колоніальні істоти. Для прокаріотів характерним є і утворення багатоклітинних структур. Вони часто прикріплюються до поверхонь і формують біоплівки, які ще називають мікробними плівками. Ці плівки можуть мати від декількох мікрометрів до половини міліметра в товщину і часто містять багато прокаріотичних видів. Ще одним прикладом най шої багатоклітинної організації є утворення міксобактеріями при нестачі їжі плодових тіл, що містять близько 100 тис. бактеріальних клітин. Багатоклітинні структури існують і в деяких представників ціанобактерій та актинобактерій. У нитчастих ціанобактерій описані структури в клітинній стінці, що забезпечують контакт двох сусідніх клітин, – мікроплазмодесми.
Клітини прокаріотів мають фундаментальні відмінності від еукаріотичних клітин. У прокаріотів ядерний апарат не відмежований ядерною оболонкою від цитоплазми. їхні клітини позбавлені більшості мембранних органел, притаманних еукаріотам (хлоропластів, мітохондрій, ЕПС, апарата Гольджі, лізосом, мікротілець). Генетична інформація прокаріотів зберігається у вигляді кільцеподібної молекули ДНК в невеликій ділянці цитоплазми – нуклеоїді. ДНК прокаріотів, яка дістала назву "бактеріальної хромосоми", зазвичай не пов'язана з білками- гістонами і регуляція роботи генів здійснюється через метаболіти.
Отже, прокаріотичні клітини мають суттєві відмінності від еукаріотичних клітин, основними з яких є наявність нуклеоїда та відсутність багатьох мембранних органел.
Загальна характеристика прокаріотів
Прокаріоти – це організми, які не мають чітко диференційованого ядра, а містять його аналог – нуклеоїд.
Уперше ці мікроскопічні організми побачив під мікроскопом А. ван Левенгук у 1675 році. Але тільки в ХІХ сторіччі їм почали приділяти належну увагу. Виникла окрема галузь знань – мікробіологія. її засновником вважають Луї Пастера. Багато зробили для розвитку мікробіології вчені Р. Кох, 1.1. Мечніков, Ф. М. Гамалія, Д. К. Заболотний, М. Бейєрінк і С. М. Виноградський та ін.
Прокаріотів прийнято поділяти на два царства: Еубактерії та Археї. Еубактерії – велика група організмів, з якою в шкільній біології ознайомлюються на прикладі бактерій і ціанобактерій. Археї – це найдавніші з прокаріотичних організмів, які мають ряд відмінностей від еубактерій. Важливий крок уперед у вивченні прокаріотів був зроблений К. Воузом, який встановив, що археї – окрема від бактерій лінія еволюційного розвитку прокаріотів.
Прокаріотичні організми – це мікроскопічні, у переважній більшості одноклітинні та колоніальні істоти. Для прокаріотів характерним є і утворення багатоклітинних структур. Вони часто прикріплюються до поверхонь і формують біоплівки, які ще називають мікробними плівками. Ці плівки можуть мати від декількох мікрометрів до половини міліметра в товщину і часто містять багато прокаріотичних видів. Ще одним прикладом най шої багатоклітинної організації є утворення міксобактеріями при нестачі їжі плодових тіл, що містять близько 100 тис. бактеріальних клітин. Багатоклітинні структури існують і в деяких представників ціанобактерій та актинобактерій. У нитчастих ціанобактерій описані структури в клітинній стінці, що забезпечують контакт двох сусідніх клітин, – мікроплазмодесми.
Клітини прокаріотів мають фундаментальні відмінності від еукаріотичних клітин. У прокаріотів ядерний апарат не відмежований ядерною оболонкою від цитоплазми. їхні клітини позбавлені більшості мембранних органел, притаманних еукаріотам (хлоропластів, мітохондрій, ЕПС, апарата Гольджі, лізосом, мікротілець). Генетична інформація прокаріотів зберігається у вигляді кільцеподібної молекули ДНК в невеликій ділянці цитоплазми – нуклеоїді. ДНК прокаріотів, яка дістала назву "бактеріальної хромосоми", зазвичай не пов'язана з білками- гістонами і регуляція роботи генів здійснюється через метаболіти.
Отже, прокаріотичні клітини мають суттєві відмінності від еукаріотичних клітин, основними з яких є наявність нуклеоїда та відсутність багатьох мембранних органел.