не менше 10 тис. років) триває дружба людини з вівцями і козами. Предком овець був гірський баран — муфлон, що мешкав в Південній Європі і Передній Азії. В результаті схрещування і ретельного відбору людина створила понад 150 порід домашніх овець, нині лише віддалено нагадують дикого прародителя. Кози ведуть свій рід від бородатого або безоарового козла — мешканця тих самих областей, що і муфлон. Число порід домашніх кіз невелика, проте вони дуже різноманітні: ангорські з прекрасною вовною, швейцарські молочні; невеликі камерунські, які чудово лазять по деревах та інші. Найбільшу користь людині принесло одомашнення тура — предка сучасних корів. Порівняно недавно дикі тури водилися в Європі, Північній Африці, Малій Азії і на Кавказі. Остання на Землі самка тура була вбита в Польщі, в лісах Мазовії в 1627.
Разные народы приручали множество самых неожиданных животных — антилоп, журавлей, страусов, питонов, и даже крокодилов. Некоторые учёные считают, что первобытные жители Южной Америки содержали в неволе и приручали даже мегатериев (ныне вымерших гигантских ленивцев) ([источник не указан 939 дней]) и пещерных медведей. А карфагенский полководец Ганнибал в войнах с римлянами конца III века до н. э. использовал вымерший позднее подвид североафриканских боевых слонов[1].
Корова эйрширской породы
Однако приручить ещё не значит одомашнить. Число видов действительно одомашненных животных очень невелико — не более 25. Для одомашнивания необходимо, чтобы содержащееся в неволе животное регулярно приносило потомство, то есть, агроценоз или иной искусственный ландшафт стал для него нормальной, привычной средой обитания. Только тогда можно заняться отбором и, сохраняя особи с самыми ценными для человека свойствами, спустя много столетий получить уже не прирученное, а настоящее домашнее животное. Так например, в древности при дворах правителей Сирии, Индии, Средней Азии, даже Европы часто держали гепардов, ценившихся за красоту и превосходные охотничьи качества. История знает два примера, когда ручные гепарды принадлежали великим людям: один — Чингисхану, другой — Карлу Великому. Однако прирученные гепарды не стали домашними.
не менше 10 тис. років) триває дружба людини з вівцями і козами. Предком овець був гірський баран — муфлон, що мешкав в Південній Європі і Передній Азії. В результаті схрещування і ретельного відбору людина створила понад 150 порід домашніх овець, нині лише віддалено нагадують дикого прародителя. Кози ведуть свій рід від бородатого або безоарового козла — мешканця тих самих областей, що і муфлон. Число порід домашніх кіз невелика, проте вони дуже різноманітні: ангорські з прекрасною вовною, швейцарські молочні; невеликі камерунські, які чудово лазять по деревах та інші. Найбільшу користь людині принесло одомашнення тура — предка сучасних корів. Порівняно недавно дикі тури водилися в Європі, Північній Африці, Малій Азії і на Кавказі. Остання на Землі самка тура була вбита в Польщі, в лісах Мазовії в 1627.
Объяснение:
Разные народы приручали множество самых неожиданных животных — антилоп, журавлей, страусов, питонов, и даже крокодилов. Некоторые учёные считают, что первобытные жители Южной Америки содержали в неволе и приручали даже мегатериев (ныне вымерших гигантских ленивцев) ([источник не указан 939 дней]) и пещерных медведей. А карфагенский полководец Ганнибал в войнах с римлянами конца III века до н. э. использовал вымерший позднее подвид североафриканских боевых слонов[1].
Корова эйрширской породы
Однако приручить ещё не значит одомашнить. Число видов действительно одомашненных животных очень невелико — не более 25. Для одомашнивания необходимо, чтобы содержащееся в неволе животное регулярно приносило потомство, то есть, агроценоз или иной искусственный ландшафт стал для него нормальной, привычной средой обитания. Только тогда можно заняться отбором и, сохраняя особи с самыми ценными для человека свойствами, спустя много столетий получить уже не прирученное, а настоящее домашнее животное. Так например, в древности при дворах правителей Сирии, Индии, Средней Азии, даже Европы часто держали гепардов, ценившихся за красоту и превосходные охотничьи качества. История знает два примера, когда ручные гепарды принадлежали великим людям: один — Чингисхану, другой — Карлу Великому. Однако прирученные гепарды не стали домашними.