Запліднення можливе тільки за наявності вологи, що забезпечує просування чоловічих гамет до яйцеклітини, й відбувається звичайно в період рясних дощів. Із двох гаплоїдних гамет на верхівці жіночої рослини утворюється диплоїдна зигота. Через рік з неї розвивається диплоїдний спорофіт — коробочка на довгій ніжці. Коробочка являє собою спорангій, має кришечку та повстяний ковпачок. Шляхом мейозу в спорангії утворюються гаплоїдні спори. Дозрівши, спори висипаються з коробочки й, потрапивши в сприятливі умови, проростають, даючи початок новому гаметофіту. Нитки, котрі розвиваються зі спор моху, схожі за будовою на нитчасті зелені водорості, що вказує на спорідненість цих двох груп рослин. Таким чином, у циклі розвитку мохоподібних переважає стадія гаметофіта й сильно редукований спорофіт. Представником білих, або торф'яних, мохів є сфагнум. Білими їх називають тому, що в сухому стані мають білуватий колір. Сфагнум — багаторічна рослина, постійний мешканець боліт зони помірного клімату. Стебло сфагнума сильно розгалужене й не має провідних пучків. Ризоїди відсутні. Листя містить клітини двох типів. Вони розташовані в один шар, тому лист має вигляд ажурної сіточки. Частина клітин вузькі, довгі, містять хлоропласти. У них проходить процес фотосинтезу. Між цими клітинами й в місцях прикріплення листя до стебла знаходяться великі безбарвні клітини з отворами в оболонках — водозбірні клітини. Вони здатні поглинати велику кількість води й довго зберігати її. Там, де з'являється сфагнум, відбувається заболочування ґрунту. ВІДДІЛ МОХОПОДІБНІ Мохоподібні (Bryophyta) (близько 25. тис. видів) відносяться до вищих спорових рослин, для яких характерне розділення тіла на органи. Відомі з карбону. Мохи зустрічаються повсюдно (за винятком пустель), але переважно в областях з помірним і холодним кліматом: в густих лісах, на болотах, на корі дерев, на стінах і дахах дерев'яних споруд, у воді річок та озер, на скелях. Мохи здатні переносити сильні морози та сильну жару. Мохоподібні, або мохи, — найпримітивніші з вищих наземних рослин. Клітини їх диференційовані. Об'єднуючись, вони утворюють спеціалізовані тканини. Тіло є сланню (антоцеротові, деякі печіночники) або розчленоване на стебло й листя. У центрі стебла у вигляді пучків розташовується провідна система, по якій проходять розчини мінеральних солей та органічні речовини. Листя представлене лінійно-ланцетовими зеленими пластинками, що складаються з декількох шарів клітин. Особливі клітини — асимілятори — містять хлорофіл і здійснюють фотосинтез. Справжня коренева система відсутня. Функцію коріння виконують безбарвні прозорі вирости епідермісу — ризоїди, розташовані в нижній частині стебла, що нагадують за виглядом кореневі волоски. Зозулин льон —; багаторічна дводомна рослина, представник зелених мохів. Він зустрічається на болотах і в ялинових лісах; має пряме, нерозгалужене коричнево-зелене стебло заввишки від 15-20 до 40 см., на якому спірально розташовується вузьке зелене листя. Зозулин льон фіксується в ґрунті ризоїдами, що поглинають воду з розчиненими в ній мінеральними солями, а в хлоропластах листя проходить процес фотосинтезу. Життєвий цикл моху складний: в ньому відбувається чергування двох поколінь — спорофіта і гаметофіта. Гаплоїдна спора проростає на вологому ґрунті, утворюючи зелену нитку з розгалуженням. Із цієї нитки виростають листостеблові рослини — гаплоїдні гаметофіти. На жіночих гаметофітах в особливих органах — архегоніях — утворюються яйцеклітини, в чоловічих — антеридіях — сперматозоїди.
Вегетативное размножение — один из видов бесполого размножения. Оно свойственно почти всем представителям царства растений. В природе нередко наблюдается такая картина: одно растение, например, земляника, разрастаясь своими ползучими побегами — усами, занимает большую территорию. При этом некоторые побеги могут отделиться от материнского организма и продолжать жизнь самостоятельно. Отломившаяся ветка ивы, попав в благоприятные условия, укореняется. Вскоре из ветки вырастает новое растение, иногда на достаточно далеком расстоянии от материнского. Это примеры вегетативного размножения растений с стебля.Растения в природе нередко размножаются листьями. Так, в сырых местах луга встречается растение сердечник луговой. Его сложные листья, соприкасаясь с влажной поверхностью почвы, образуют придаточные корни и почки. Отделившись после этого от материнской особи, они образуют из почек побеги и формируют новое растение. Листьями в природе размножаются, например, бегония, сансевьера, каланхоэ, сенполия. Начало развитию новых растений при вегетативном размножении всегда дают почки (пазушные или придаточные).Вегетативное размножение — это воспроизведение растений из вегетативных органов: корня и побега.Вегетативное размножение свойственно всем растениям.У водорослей вегетативное размножение могут осуществлять отделившиеся кусочки слоевища или отдельные его клетки. Высшие растения (споровые и семенные) размножаются с вегетативных органов — корней, побегов, а также частей побега (стеблей, листьев, почек). У высших растений, особенно у цветковых, вегетативное размножение может сочетаться с половым размножением.Растения возникшие вегетативным путем, обладают такими же свойствами, какие были у материнского растения. Лишь в новых условиях окружающей среды у них могут проявиться иные свойства, например измениться размеры растения.При вегетативном размножении отделившиеся дочерние растения полностью воспроизводят наследственные свойства материнского организма. В этом проявляется существенное отличие вегетативного размножения от полового.
чоловічих — антеридіях — сперматозоїди.