Рід Турун характеризується голарктичним типом ареалу, охоплюючи території від Європи до Північної Америки і включає понад 700 видів, з яких в Північній Америці розповсюджено лише 13. Окремі види мають надзвичайно широкий ареал, який може простягатись на кілька природно-кліматичних зон. Наприклад, ареал Туруна-великозуба фіолетового (Carabus violaceus) простягається від Європи до Ірану та Індії. Проте, більшість представників роду мають вузьколокальні ареали, наприклад, Турун Фабра український [2], приурочені до гірських систем і є ендеміками відповідних територій. В Українських Карпатах поширено 31 вид [3].
ЕкологіяРедагувати
Всі види роду Турун — це типові хижаки із добре вираженим позакишковим травленням, у багатьох видів розвинена спеціалізація щодо живлення черевоногими молюсками, наприклад, Турун-слимакоїд кримський (Carabus scabrosus tauricus), але більшість поїдає найрізноманітніших безхребетних таких як: кільчасті черви та комахи. Переважна більшість видів приурочена до лісових екосистем і лише невелика частина проживає у відкритих екосистемах альпійських лук, тундри, степів та пустель. Зимування відбувається на стадії імагінальних форм, і дуже рідко личинкових.
МорфологіяРедагувати
До роду Турун належать великі, за розміром види — від 1,5 до 6 см. Для багатьох характерний металічний блиск найрізноманітніших відтінків, але найпоширенішими є синьо-фіолетовий, бронзово-червоний та смарагдово-зелений. Верхня губа є дволопатевою за вийнятком підроду Турун-прокрустес, у якого вона трилопатева. Практично всі види роду позбавлені крил і є нелітаючими. Надкрила зростаються по шву. Скульптура надкрил є найрізноманітнішою — в типових випадках вони несуть 8 позодвжніх боріздок, на дні яких містяться втиснуті цятки. І в боріздках, і в проміжках між ними можуть знаходитись щетинконосні пори. Від цього основного варіанту можуть бути найрізноманітніші відхилення. Боріздки можуть бути сильно згладжені або представлені тільки рядами цяток. Можуть зникати зовсім, часом на надкрилах наявні великі ямкви або ребра забарвлені у яскраві кольори. Число боріздок може бути збільшене до 9, 12 чи навіть до15. Статевий диморфізм проявляється, в першу чергу, у вигляді розширених, у самців, лапок передньої пари
это результат эволюции-у более продвинутых однодольных--мочковатая-в ней больше корней
а у двудольных стержневая
Первый корень семенного растения развивается из зародышевого корешка . Он называется главным. У двудольных и голосеменных от главного корня отходят боковые корни первого порядка, в свою очередь дающие начало боковым корням второго порядка и т. д. В результате формируется стержневая или ее разновидность - ветвистая корневая система. Все боковые корни семенных растений закладываются эндогенно, т. е. внутри корня предшествующего порядка, и развиваются из перицикла . У однодольных зародышевый корешок живет относительно короткое время, в силу чего главный корень не развивается. Вместо него при основании побега образуются так называемые придаточные корни (придаточные
Література
6 Посилання
РозповсюдженняРедагувати
Рід Турун характеризується голарктичним типом ареалу, охоплюючи території від Європи до Північної Америки і включає понад 700 видів, з яких в Північній Америці розповсюджено лише 13. Окремі види мають надзвичайно широкий ареал, який може простягатись на кілька природно-кліматичних зон. Наприклад, ареал Туруна-великозуба фіолетового (Carabus violaceus) простягається від Європи до Ірану та Індії. Проте, більшість представників роду мають вузьколокальні ареали, наприклад, Турун Фабра український [2], приурочені до гірських систем і є ендеміками відповідних територій. В Українських Карпатах поширено 31 вид [3].
ЕкологіяРедагувати
Всі види роду Турун — це типові хижаки із добре вираженим позакишковим травленням, у багатьох видів розвинена спеціалізація щодо живлення черевоногими молюсками, наприклад, Турун-слимакоїд кримський (Carabus scabrosus tauricus), але більшість поїдає найрізноманітніших безхребетних таких як: кільчасті черви та комахи. Переважна більшість видів приурочена до лісових екосистем і лише невелика частина проживає у відкритих екосистемах альпійських лук, тундри, степів та пустель. Зимування відбувається на стадії імагінальних форм, і дуже рідко личинкових.
МорфологіяРедагувати
До роду Турун належать великі, за розміром види — від 1,5 до 6 см. Для багатьох характерний металічний блиск найрізноманітніших відтінків, але найпоширенішими є синьо-фіолетовий, бронзово-червоний та смарагдово-зелений. Верхня губа є дволопатевою за вийнятком підроду Турун-прокрустес, у якого вона трилопатева. Практично всі види роду позбавлені крил і є нелітаючими. Надкрила зростаються по шву. Скульптура надкрил є найрізноманітнішою — в типових випадках вони несуть 8 позодвжніх боріздок, на дні яких містяться втиснуті цятки. І в боріздках, і в проміжках між ними можуть знаходитись щетинконосні пори. Від цього основного варіанту можуть бути найрізноманітніші відхилення. Боріздки можуть бути сильно згладжені або представлені тільки рядами цяток. Можуть зникати зовсім, часом на надкрилах наявні великі ямкви або ребра забарвлені у яскраві кольори. Число боріздок може бути збільшене до 9, 12 чи навіть до15. Статевий диморфізм проявляється, в першу чергу, у вигляді розширених, у самців, лапок передньої пари
это результат эволюции-у более продвинутых однодольных--мочковатая-в ней больше корней
а у двудольных стержневая
Первый корень семенного растения развивается из зародышевого корешка . Он называется главным. У двудольных и голосеменных от главного корня отходят боковые корни первого порядка, в свою очередь дающие начало боковым корням второго порядка и т. д. В результате формируется стержневая или ее разновидность - ветвистая корневая система. Все боковые корни семенных растений закладываются эндогенно, т. е. внутри корня предшествующего порядка, и развиваются из перицикла . У однодольных зародышевый корешок живет относительно короткое время, в силу чего главный корень не развивается. Вместо него при основании побега образуются так называемые придаточные корни (придаточные