У тваринництві України одержано вагомі досягнення з використанням методів репродуктивної біотехнології. Розробка та інтенсифікація розвитку вітчизняних методів сучасної і традиційної репродуктивної біотехнології в тваринництві дадуть змогу значно прискорити розмноження цінних і створення нових унікальних генотипів, забезпечать істотну інтенсифікацію селекційного процесу і підвищення генетичного потенціалу продуктивності сільськогосподарських тварин. Розробка біотехнологій клонування та отримання генетично реконструйованих у бажаному напрямі тварин дасть змогу піднести на якісно новий рівень селекцію сільськогосподарських тварин, зокрема, прискорити зміну поколінь, темпи генетичної консолідації популяцій, зберегти широкий спектр наявного генофонду тощо, а розробка і застосування системи ДНК-маркерів у тваринництві — розв'язання актуальних завдань з аналізу і паспортизації порід сільськогосподарських тварин.
Клонування — це метод розмноження статевороздільних істот (тварин та людей), за до якого у безстатевий б можна отримати новий організм, який буде генетично ідентичним до організму, який мається на меті клонувати. Слово «клонування» походить від грецького слова klоn , що означає «галузка», «брунька» і спочатку вживалося для окреслення вегетативної репродукції рослин. Клонування є відомим явищем у рослинному світі. Перші спроби клонування тварин з'явилися у 30-х роках 20 століття. Велику роль у цьому зіграв технічний прогрес у сфері молекулярної біології, генетики і штучного запліднення. Новий етап у клонуванні визначають експерименти шотландських учених, які завершилися народженням вівці Доллі (27 лютого 1997). Це досягнення відкриває шлях до клонування людини.
Існують два різні шляхи, за до яких можна досягнути клонування.
1. Перенесення ядра клітини суб'єкта, якого хочуть клонувати (дублювати). Ядро вводять у запліднену або незапліднену яйцеклітину після видалення або нейтралізації існуючого в ній ядра. Ядро клітини має повний генетичний код даного організму, що дозволяє «відтворити» генетично ідентичний організм. Така техніка передбачає два моменти: видалення ядра із яйцеклітини або одноклітинного ембріону (зиготи) і злиття клітини, з якої береться ядро, з указаною яйцеклітиною або одноклітинним ембріоном завдяки електричному шоку, що використовується для того, щоб привести в дію процес ділення нового отриманого індивіда, якого потім переносять у матку жінки.
2. Розщеплення ембріонів, тобто штучне проведення природного процесу формування ідентичних близнюків (або монозигот), який полягає у мікрохірургічному поділі ембріональних клітин на перших стадіях їхнього розвитку (до 14 днів після запліднення) на два або більше ідентичних ембріонів. Після цього розділені організми здатні незалежно розвиватися завдяки клітинній поліпотенції — властивості однієї клітини давати початок різним тканинам, що формують організм.
Важливе значення для селекції сільськогосподарських тварин має отримання їх клонів. Це є єдиним методом в селекції, що дозволяє тиражувати унікальних в генетичному плані тварин. Нині розроблені методи одержання ембріональних та соматичних клонів. Перший базується на властивості тотипотентності ембріональних клітин — їх здатності розвиватись у будь-якому напрямі, що дає змогу одержувати потомків із ізольованих бластомерів ембріону на 8-32-клітинній стадії. У світі методом ембріонального клонування одержано близько 2 тис. телят. Кількість клонів, одержаних з одного зародка, не перевищувало 5 ідентичних тварин
На основании присутствия мозолистых шишек («каштанов») на обеих парах ног или лишь на передней, степени развития волос на хвосте и окраски, немногочисленные виды лошади делят на два или три подрода.
В первом случае различают подрод лошадь собственно (Equus), с шишками на обеих парах ног и сильно развитыми волосами на хвосте (от основания или от половины хвоста), и подрод осёл (Asinus), с шишками лишь на передних ногах и хвостом, покрытым длинными волосами лишь на конце (однако у некоторых относимых сюда форм — квагги и дау — он покрыт длинными волосами почти от основания).
В случае деления на три подрода — из подрода осёл выделяют так называемых тигровых лошадей (Hippotigris), покрытых многочисленными тёмными и светлыми полосами. К подроду лошадь собственно относится домашняя лошадь, тарпан и лошадь Пржевальского; к подроду осёл — домашний осёл, онагр (Е. onager), кулан, или джигетай (E. hemionus), и отделяемый некоторыми в особый вид кианг (Е. kiang) и африканский осёл (E. taeniopus); по другим, африканские ослы составляют две разновидности обыкновенного: Е. asinus v. africanus и v. somalicus; к подроду тигровых лошадей принадлежат квагга (E. quagga), бурчеллова зебра (Е. burchelii), и горная зебра (Е. zebra) и считаемые некоторыми за особые виды зебра Чапмана (E. chapmanii), близкая к бурчелловой зебре, и зебра Греви (Е. grevyi), близкий к настоящей зебре.
Число видов рода лошадь, таким образом, равно 9—12. Замечательно, что различные виды из разных подродов успешно скрещиваются между собой, давая помеси, которые у некоторых видов по большей части не к размножению, у других же плодовиты; так, известны помеси домашней лошади с ослом (обыкновенно бесплодны), с джигетаем (плодовиты), с дау (или кваггой), с потомком осла и зебры, с потомком лошади и квагги; осла с лошадью, с зеброй, с кваггой, с помесью зебры и осла, с куланом; кулана с ослом, кваггой, зеброй; лошадью; тигровых лошадей с лошадью, ослом, куланом, а также их потомков с лошадью иослом. Некоторые из этих помесей имеют важное практическое значение по своим превосходным качествам.
Кобыла по кличке Тамбелина была признана[2] (7 июля 2006 года, город Сент-Луис, штат Миссури) самой маленькой лошадью в мире — её рост в холке составил 44,5 см. Бельгийская упряжная лошадь по кличке Большой Джэйк признана (19 января 2010, фермы Смоуки Холлоу, штат Висконсин, США) самой большой лошадью в мире — её рост составил 210,19 см.
У тваринництві України одержано вагомі досягнення з використанням методів репродуктивної біотехнології. Розробка та інтенсифікація розвитку вітчизняних методів сучасної і традиційної репродуктивної біотехнології в тваринництві дадуть змогу значно прискорити розмноження цінних і створення нових унікальних генотипів, забезпечать істотну інтенсифікацію селекційного процесу і підвищення генетичного потенціалу продуктивності сільськогосподарських тварин. Розробка біотехнологій клонування та отримання генетично реконструйованих у бажаному напрямі тварин дасть змогу піднести на якісно новий рівень селекцію сільськогосподарських тварин, зокрема, прискорити зміну поколінь, темпи генетичної консолідації популяцій, зберегти широкий спектр наявного генофонду тощо, а розробка і застосування системи ДНК-маркерів у тваринництві — розв'язання актуальних завдань з аналізу і паспортизації порід сільськогосподарських тварин.
Клонування — це метод розмноження статевороздільних істот (тварин та людей), за до якого у безстатевий б можна отримати новий організм, який буде генетично ідентичним до організму, який мається на меті клонувати. Слово «клонування» походить від грецького слова klоn , що означає «галузка», «брунька» і спочатку вживалося для окреслення вегетативної репродукції рослин. Клонування є відомим явищем у рослинному світі. Перші спроби клонування тварин з'явилися у 30-х роках 20 століття. Велику роль у цьому зіграв технічний прогрес у сфері молекулярної біології, генетики і штучного запліднення. Новий етап у клонуванні визначають експерименти шотландських учених, які завершилися народженням вівці Доллі (27 лютого 1997). Це досягнення відкриває шлях до клонування людини.
Існують два різні шляхи, за до яких можна досягнути клонування.
1. Перенесення ядра клітини суб'єкта, якого хочуть клонувати (дублювати). Ядро вводять у запліднену або незапліднену яйцеклітину після видалення або нейтралізації існуючого в ній ядра. Ядро клітини має повний генетичний код даного організму, що дозволяє «відтворити» генетично ідентичний організм. Така техніка передбачає два моменти: видалення ядра із яйцеклітини або одноклітинного ембріону (зиготи) і злиття клітини, з якої береться ядро, з указаною яйцеклітиною або одноклітинним ембріоном завдяки електричному шоку, що використовується для того, щоб привести в дію процес ділення нового отриманого індивіда, якого потім переносять у матку жінки.
2. Розщеплення ембріонів, тобто штучне проведення природного процесу формування ідентичних близнюків (або монозигот), який полягає у мікрохірургічному поділі ембріональних клітин на перших стадіях їхнього розвитку (до 14 днів після запліднення) на два або більше ідентичних ембріонів. Після цього розділені організми здатні незалежно розвиватися завдяки клітинній поліпотенції — властивості однієї клітини давати початок різним тканинам, що формують організм.
Важливе значення для селекції сільськогосподарських тварин має отримання їх клонів. Це є єдиним методом в селекції, що дозволяє тиражувати унікальних в генетичному плані тварин. Нині розроблені методи одержання ембріональних та соматичних клонів. Перший базується на властивості тотипотентності ембріональних клітин — їх здатності розвиватись у будь-якому напрямі, що дає змогу одержувати потомків із ізольованих бластомерів ембріону на 8-32-клітинній стадії. У світі методом ембріонального клонування одержано близько 2 тис. телят. Кількість клонів, одержаних з одного зародка, не перевищувало 5 ідентичних тварин
Объяснение:
На основании присутствия мозолистых шишек («каштанов») на обеих парах ног или лишь на передней, степени развития волос на хвосте и окраски, немногочисленные виды лошади делят на два или три подрода.
В первом случае различают подрод лошадь собственно (Equus), с шишками на обеих парах ног и сильно развитыми волосами на хвосте (от основания или от половины хвоста), и подрод осёл (Asinus), с шишками лишь на передних ногах и хвостом, покрытым длинными волосами лишь на конце (однако у некоторых относимых сюда форм — квагги и дау — он покрыт длинными волосами почти от основания).
В случае деления на три подрода — из подрода осёл выделяют так называемых тигровых лошадей (Hippotigris), покрытых многочисленными тёмными и светлыми полосами. К подроду лошадь собственно относится домашняя лошадь, тарпан и лошадь Пржевальского; к подроду осёл — домашний осёл, онагр (Е. onager), кулан, или джигетай (E. hemionus), и отделяемый некоторыми в особый вид кианг (Е. kiang) и африканский осёл (E. taeniopus); по другим, африканские ослы составляют две разновидности обыкновенного: Е. asinus v. africanus и v. somalicus; к подроду тигровых лошадей принадлежат квагга (E. quagga), бурчеллова зебра (Е. burchelii), и горная зебра (Е. zebra) и считаемые некоторыми за особые виды зебра Чапмана (E. chapmanii), близкая к бурчелловой зебре, и зебра Греви (Е. grevyi), близкий к настоящей зебре.
Число видов рода лошадь, таким образом, равно 9—12. Замечательно, что различные виды из разных подродов успешно скрещиваются между собой, давая помеси, которые у некоторых видов по большей части не к размножению, у других же плодовиты; так, известны помеси домашней лошади с ослом (обыкновенно бесплодны), с джигетаем (плодовиты), с дау (или кваггой), с потомком осла и зебры, с потомком лошади и квагги; осла с лошадью, с зеброй, с кваггой, с помесью зебры и осла, с куланом; кулана с ослом, кваггой, зеброй; лошадью; тигровых лошадей с лошадью, ослом, куланом, а также их потомков с лошадью иослом. Некоторые из этих помесей имеют важное практическое значение по своим превосходным качествам.
Кобыла по кличке Тамбелина была признана[2] (7 июля 2006 года, город Сент-Луис, штат Миссури) самой маленькой лошадью в мире — её рост в холке составил 44,5 см.
Бельгийская упряжная лошадь по кличке Большой Джэйк признана (19 января 2010, фермы Смоуки Холлоу, штат Висконсин, США) самой большой лошадью в мире — её рост составил 210,19 см.