Скільки і який гамет утвориться у рослини томата з червоними гетерозиготної за цією ознакою яка має карликове стебло? чому?

Закон географической зональности был сформулирован В. В. Докучаевым в 1898 г. , состоящий в том, что вследствие неpавномеpного pаспpеделения лучистой энеpгии Солнца по шиpотам и неpавномеpного увлажнения весь комплекс пpиpодных условий и отдельные их компоненты последовательно и опpеделенно изменяются по шиpотам, в целом симметpично относительно экватоpа. В результате возникают пpиpодные зоны (греческое zone — пояс) — обшиpные области с близкими климатическими условиями, прежде всего, температурами и увлажнением, определяющими в общем однородные почвы, растительность и животный мир. Основные причины зональности - шарообразность Земли, положение Земли относительно Солнца: падение солнечных лучей на земную поверхность под углом, постепенно уменьшающиеся в обе стороны от экватора.
Закон В. В. Докучаева лег в основу “Периодического закона географической зональности", сформулированного А. А. Григорьевым в1956 г. совместно с М. И. Будыко.
Суть его состоит в том, что происходит повторение на разных широтах географических зон, обладающих некоторыми общими свойствами.
Согласно Периодического закона географической зональности. , в основе деления географической оболочки лежат: 1) количество поглощаемой солнечной энергии, возрастающее от полюсов к экватору и характеризуемое годовыми величинами радиационного баланса земной поверхности; 2) количество поступающей влаги, испытывающее ряд колебаний на фоне общего роста в том же направлении и характеризуемое годовыми суммами осадков; 3) соотношение тепла и влаги, точнее — отношение радиац. баланса к количеству тепла, необходимого для испарения годовой суммы осадков. Последняя величина, именуемая радиационным индексом сухости, колеблется от О до 5, трижды между полюсом и экватором проходя через значения, близкие к единице: в зонах лиственных лесов умеренного пояса, дождевых лесов субтропического пояса и экваториальных лесов, переходящих в светлые тропические леса. Три периода радиац. индекса сухости имеют свои отличия. Вследствие возрастания в направлении экватора абс. величин радиац. баланса и осадков, каждое прохождение индекса сухости через единицу происходит при всё более высоком притоке тепла и влаги. Это приводит к увеличению от высоких широт к низким интенсивности природных процессов и особенно продуктивности органич. мира.

Еритроцити у людини і савців здебільшого мають форму двоввігнутих дисків, їх називають дискоцитами. У нормі дискоцити становлять 80% від загальної кількості еритроцитів. Трапляються й інші форми еритроцитів - планоцити ( мають плоску поверхню), сфероцити (кулясті), ехіноцити ( мають шипи) тощо. Така різноманітність форм у нормі позначається терміном фізіологічний пойкілоцитоз. Коли ж кількість змінених форм еритроцитів перевишує 20%, те ж явище має назву патологічного пойкілоцитозу. Форму еритроцитів підтримує бета-сігі- глікопротеїн в еритроцитарній мембрані та спеціальний каркас, побудований з білка спектрину, який прилягає до плазмамиі пов'язаний з нею іншим білком - анкерином.Діаметр еритроцита у людини 7,1 - 7,9 мкм, товщина клітини на краях 2-2,5 мкм, у центрі - до 1мкм. Заглибина еритроцита в тонкій центральній частині має назву фізіологічної ескавації. Така форма клітини забезпечує збільшення її поверхні і прискорює насичення гемоглобіну киснем. В умовах норми 75% усіх еритроцитів мають вищеназвані розміри. Це так звані нормоцити. Частина клітин має діаметр понад 8 мкм Це макроцити, їх кількість - 12,5%. Решта еритроцитів може мати діаметр 6 мкм і менший. Це мікроцити. Якщо кількість макро- і мікроцитів перевищує 25%, це явище має назву анізоцитозу.Під світловим мікроскопом у мазках крові еритроцити мають вигляд безструктурних округлих дисків, фарбуються оксифільно. Оксифілія зумовлена наявністю гемоглобіну. Центральна (тонка) частина еритроцита фарбується менш інтенсивно. Електронна мікроскопія свідчить, що еритроцит покритий плазмолемою товщиною близько 20 нм. На її зовнішній поверхні розташовані антигенні Еритроцити у людини  здебільшого мають форму двоввігнутих дисків, їх називають дискоцитами. У нормі дискоцити становлять 80% від загальної кількості еритроцитів. Трапляються й інші форми еритроцитів - планоцити ( мають плоску поверхню), сфероцити (кулясті), ехіноцити ( мають шипи) тощо. Така різноманітність форм у нормі позначається терміном фізіологічний пойкілоцитоз. Коли ж кількість змінених форм еритроцитів перевишує 20%, те ж явище має назву патологічного пойкілоцитозу. Форму еритроцитів підтримує  в еритроцитарній мембрані та спеціальний каркас, побудований з білкаспектрину, який прилягає до плазмалеми і пов'язаний з нею іншим білком - анкерином.Діаметр еритроцита у людини 7,1 - 7,9 мкм, товщина клітини на краях 2-2,5 мкм, у центрі - до 1мкм. Заглибина еритроцита в тонкій центральній частині має назву фізіологічної ескавації. Така форма клітини забезпечує збільшення її поверхні і прискорює насичення гемоглобіну киснем. В умовах норми 75% усіх еритроцитів мають вищеназвані розміри. Це так звані нормоцити. Частина клітин має діаметр понад 8 мкм Це макроцити, їх кількість - 12,5%. Решта еритроцитів може мати діаметр 6 мкм і менший. Це мікроцити. Якщо кількість макро- і мікроцитів перевищує 25%, це явище має назву анізоцитозу.
Під світловим мікроскопом у мазках крові еритроцити мають вигляд безструктурних округлих дисків, фарбуються оксифільно. Оксифілія зумовлена наявністю гемоглобіну. Центральна (тонка) частина еритроцита фарбується менш інтенсивно. Електронна мікроскопія свідчить, що еритроцит покритий плазмолемою товщиною близько 20 нм. На її зовнішній поверхні розташовані антигенні олігосахариди, які зумовлюють групову належність еритроцитів, фосфоліпіди, сіалова кислота. Усередині еритроцитів розташований електронно-щільний вміст - численні гранули гемоглобіну розмірами 4-5 нм. олігосахариди, які зумовлюють групову належність еритроцитів, фосфоліпіди, сіалова кислота. Усередині еритроцитів розташований електронно-щільний вміст - численні гранули гемоглобіну розмірами 4-5 нм.