1. Булбулду кимдер сынашты(испытывали )? Ким калыс болду? 2. Булбул эмнелер жөнүндө сайрады? Санап айтып бергиле.
3. Журт булбулдун сайраганын кандай баалады (как оценил)?
4. Эшек булбулдун сайраганын кандай баалады?
5. Эл эмне үчүн эшекке нааразы болду жана аны кууду (прогнали )?
6. Тамсилдин негизги идеясы кандай?
Эшек менее булбул
У апавяданні В. Карамазава «Дзяльба кабанчыка» расказваецца пра звычайны для вясковага жыцця эпізод — дзеці прыехалі ў вёску да маці «на свежыну» . Але пісьменнік звяртае нашу ўвагу на паводзіны дзяцей, іх адносіны да маці.
Маці вырасціла, выпеставала трох дзяцей: Веру, Ніну і Сцяпана. Мы даведаліся, што ўсе яны добра ўладкаваліся, жывуць у горадзе, не адчуваюць сябе беднымі, а дапамагае маці толькі адзін Сцяпан. Вера і Ніна нават не адчуваюць сваёй віны за тое, што даўно не былі на магіле бацькі, забыліся туды дарогу. Не заўважаюць, што іх маці стала зусім старэнькай, а даглядае такую вялікую гаспадарку. I даглядае не для сябе, а для таго, каб дзеці, прыехаўшы, маглі чаго ўзяць. Пісьменнік не апісвае знешнасці сясцёр, а ўсю ўвагу надае адзенню малодшай сястры Ніны — белы плашчык, чырвоны берэцік, лакавыя чаравічкі. Яна прыехала не дамоў, а ў госці. Ці можна ў белым плашчыку і лакавых чаравічках дапамагчы маці па гаспадарцы? Канешне, не. Ды яна і не збіралася дапамагаць. Яе не ўразілі словы маці аб тым, што цяжка стала «цягнуць» гаспадарку — рукі ломіць і не хапае сіл. Але найбольш яскравы эпізод, які характарызуе ўсіх дзяцей — сцэна дзяльбы кабанчыка. «Смешна было глядзець, як маці бярэ з агульнай кучы кавалак, варочае яго з боку на бок, перакладае з рукі ў руку, гадаючы, каму пакласці, а сёстры і Коля ўважліва сочаць за матчынымі рукамі, маўчаць, ані слова — не да размоў...» Сясцёр і зяця турбуе толькі адно, каб толькі іх не абдзялілі. Адзін толькі Сцяпан заўважае, што маці недзе парэзала палец і ён, заматаны ў белую анучку, «падобны на белую каціную лапку» . Аднаму Сцяпану няёмка, што маці ўсё мяса аддае ім, а сабе нічога не пакінула. Менш за ўсё маці думае пра сябе, а дарослыя дзеці нават не заўважаюць гэтага ў прагным жаданні атрымаць найлепшы кавалак.
Старість потрібно розглядати в контексті стосунків між старшими і молодшими особами. Зокрема ми, як християни, стараємося приймати старшу людину в контексті нашого ставлення до Всевишнього. Саме тому перед старшою людиною завжди потрібно встати, їй завжди потрібно вклонитися, а також належить відкрити своє вухо для того, щоб її почути. Адже тільки тоді через неї можна почути голос Божий.
Объяснение:
Старість не радість, а молодість не вічність. Вважаю, що від того, з якою повагою ставимося до старших осіб з досвідом, які прожили життя, залежить наше сьогодення та майбутнє. Є багато різних висловів та афоризмів, які намагалися дати визначення, що ж таке старість. Зараз мені пригадується вислів Лоуренса Пітера, який говорив, що старість — це коли у тебе є відповіді на всі запитання, але ніхто не запитує. Можна сказати, що старість — це умовне поняття, — зазначає духовний лідер греко-католиків.
Книга мудрості Святого Письма говорить нам, що старість і мудрість людини не обчислюється кількістю років. Старість і молодість — це стан душі. Людина може бути літньою, але мати молодечого духа та почуватися молодою, активною, плідною. А хтось може бути за віком молодий, але вже думає чи мріє про спочинок і тихе життя, тобто старіє духом.
Всё, чем могла тем