1. Мәтіндегі «Ер адамның ең басты серігі – сол тәуекел. Тәуекелге екінің бірінің жүрегі дауалай бермейтіні анық» деген тұжырымды
қалай түсінесіздер? Саналы тәуекелдің адамның абыройымен,
мақсатының орындалуымен қандай байланысы бар?
2. Адамның бойындағы қандай қасиеттері оны абырой биігіне көтеріп,
дұрыс әрекетке жетелейді? Неліктен?
3. Автордың «Тоқтар Әубәкіров – Жаратушы мен Азаттық аңсаған
халқының арасын жалғап жібергендей көрінеді де тұрады!» деген
ойын қалай жалғастырар едіңіздер?
4. Мәтінде Тоқтар Әубәкіровтің бойынан қандай асыл құндылықтарды,
кісілік пен адамгершілікті байқадыңыздар?
5. Өз өміріңізде мақсатқа жету үшін саналылықпен тәуекелге бел
буған сәттеріңіз болды ма? Мысал келтіріп, әңгімелеп беріңіз.
Сын учителя Петя Бачей дружит с внуком рыбака Гавриком Черноиваненко. Они вместе гуляют по городу, играют в игры, рассказывают друг другу разные истории. Гаврик и его дедушка беглого матроса с восставшего броненосца. Начинается революция 1905 года. Рабочие строят баррикады, сопротивляются властям. Гаврик своему взрослому брату-революционеру: подносит патроны. Петя, проиграв Гаврику в "ушки"-пуговицы (азартную игру) по законам улицы поступает к нему в рабство. Он тоже подносит патроны, благо гимназисту везде дорога, полиция не обращает на него внимания. Отец Пети, узнав, что тот играет в азартные игры, в порыве гнева выбрасывает пуговицы в печку.
Живучість образу Журдена
Читаючи комедію Мольєра "Міщанин-шляхтич", мимоволі думаєш, що великий драматург якимось містичним чином побачив і наш час — сучасних Журденів, коли люди неосвічені, часом навіть малограмотні, прагнуть здобути і титул, і владу. Журдени ніколи не вмруть, поки існуватимуть ті, хто вважає, що можна купити те, що не дано природою. Подекуди герой Мольєра викликає навіть співчуття — адже він хоче чогось навчитися! Але те, як він це робить, викликає тільки сміх. У нього немає найголовнішого — природного розуму, природного здорового глузду, який є навіть у простого селянина. Він заводить дружбу з людьми, що потихеньку обкрадають його. Він приймає авантюриста Доранта, тому що в того є титул і гарні манери, і відштовхує чесного Клеонта, тому що гой не дворянин. Він носить коштовний, але смішний і чудернацький одяг... Ну чим не "новий росіянин" із сучасного анекдоту?
Але, яким би смішним не був Журден зі своїми претензіями на дворянство, він усе-таки виший від своєї жінки, що заперечує освіту взагалі. Інша річ, що в прагненні наслідувати дворянство зовні, він одягається в безглузді убрання ("Усі добродії так носять"), безглуздо поводиться ("Егей, два моїх лакеї!"). Але повернемося до нашого часу. Хіба не нагадує це тих, хто "із бруду в князі"? На жаль, дурість людська не знає меж. "Не місце прикрашає людину, а людина місце"; "Як не коваль, то й рук не погань" — ці і подібні до них прислів'я дуже мудрі. Мольєр говорить нам: головне не в титулі і не в гарних манерах, за ними можуть ховатися безпросвітна дурість і неуцтво.
На жаль, журдени жили, живуть і житимуть. Вони будуть намагатися купити собі розум, манери, родовід або щось подібне. Але Мольєр ще понад триста років тому показав, до чого це все приводить.