Романтизм як літературний напрям виникає на межі XVIII і XIX століть, в епоху переходу від феодального ладу до буржуазного. Становлення романтизму в літературі відбувається під час і після Французької буржуазної революції 1789-1794 років. Ця революція стала найважливішим моментом в історії не тільки Франції, але й інших країн. Значення історичного досвіду Французької буржуазної революції для XIX століття дуже велике. Крах феодально-дворянського світу торжество нових соціальних відносин викликали важливі зрушення у свідомості людей.
Як ідейно-художній напрям, романтизм відбив розлад мрії і дійсності, породжений сукупністю соціально-політичних причин, характерних для рубежу XVIII-XIX століть. У романтичному мистецтві проявилися незадоволеність результатами Французької революції, розчарування в буржуазній цивілізації, у соціальному, політичному і науковому прогресі, в ідеології просвітителів, чиї ідеали й обіцянки не могли бути реалізовані в буржуазному суспільстві.
Романтизм – прагнення до природного, викликане бажанням романтиків порвати з нормами, приписами класицизму, який різко розмежовував високий і низький стилі, трагічний і комічний. Умовним класичним нормам романтики протиставляли «життєву правду», проте її слід було зображати з максимальною виразністю і «екстравагантністю». Істотні особливості романтичного світовідчуття проявилися в етиці бунтарської індивідуальності, іронічній самооцінці, запереченні філософії, створенні нових уявлень про народності і історизми. У центрі романтичного мистецтва перебуває особистість, спрага зрозуміти закони суспільства і змінити їх. Ідеалом романтичної особистості стає свобода, хоча вона веде до загибелі. Характерними стилістичними прикладами романтизму стають гротеск і іронія.
У романтиків були різні філософські та політичні переконання та естетичні смаки. Особливості романтичного мистецтва є переважання в ньому суб’єктивно-ліричного початку і зображення духовних переживань особистості. Романтична лірика – це, переважно, лірика настрою. Новаторство романтизму полягає в полеміці з основоположними ідеями просвітницької естетики. Романтики відстоювали свободу поета в оригінальному художньому образному вираженні своїх думок і почуттів. Визнаним вождем європейського романтизму був Байрон. Протиріччя часу породили парадокс позицій, які і займав Байрон.
Основний мотив свого часу, мотив розчарування Байрон висловив в образі загадкового, зануреного в нудьгу героя, що отримав назву байронічного. Епоха Байрона не завершилася з його смертю.
Демократичні ідеї пізнього романтизму знайшли вираження у творчості Гейне. Особливе місце займав і Гофман. Письменник відмовлявся від багатьох ілюзій, властивостей романтизму.
Русско-японская война 1904-1905 (кратко)Русско-японская война началась 26 января (или же, по новому стилю, 8 февраля)1904 г. Флот Японии неожиданно, до официального объявления войны, напал на корабли, находящиеся на внешнем рейде Порт-Артура. В результате этого нападения были выведены из строя мощнейшие корабли русской эскадры. Объявление войны состоялось только 10 февраля.Важнейшей причиной русско-японской войны стала экспансия России на восток. Однако причиной непосредственной явилась аннексия Ляодунского полуострова, ранее захваченного Японией. Это спровоцировало военную реформу и милитаризацию Японии.О реакции русского общества на начало русско-японской войны кратко можно сказать так: действия Японии возмутили российское общество. Мировое сообщество отреагировало иначе. Англия и США заняли прояпонскую позицию. А тон сообщений в прессе отличался явным антирусским настроем. Являвшаяся на тот момент союзницей России Франция объявила о нейтралитете – союз с Россией был необходим ей для того, чтобы не допустить усиления Германии. Но, уже 12 апреля Францией был заключено соглашение с Англией, что вызвало охлаждение русско-французских отношений. Германия же заявила о дружественном нейтралитете по отношению к России.Овладеть Порт-Артуром японцам, несмотря на активные действия в начале войны не удалось. Но, уже 6 августа ими была предпринята еще одна попытка. На штурм крепости была брошена 45-твсячная армия под командованием Ойямы. Встретив сильнейшее сопротивление и потеряв более половины солдат, японцы 11 августа вынуждены были отступить. Крепость была сдана только после гибели генерала Кондратенко 2 декабря1904 г. Несмотря на то, что Порт-Артур мог бы продержаться еще не менее 2 месяцев, Стессель и Рейс подписали акт о сдаче крепости, в результате чего был уничтожен русский флот, а 32 тыс. человек попали в плен.Наиболее значительными событиями 1905 г. стали:Мукденское сражение (5 – 24 февраля), остававшееся крупнейшим сухопутным сражением в истории человечества до начала Первой мировой. Завершилось оно отходом русской армии, потерявшей 59 тыс. убитыми. Потери японцев составили 80 тыс.Цусимское сражение (27 – 28 мая), в котором японский флот, численностью в 6 раз превосходящий русский практически полностью уничтожил русскую Балтийскую эскадру.Ход войны явно складывался в пользу Японии. Однако ее экономика была истощена войной. Это заставило Японию пойти на мирные переговоры. В Портсмуте, 9 августа участники русско-японской войны начали мирную конференцию. Нужно отметить, что эти переговоры стали серьезным успехом для российской дипломатической делегации, которую возглавлял Витте. Заключенный мирный договор вызвал протесты в Токио. Но, тем не менее, последствия русско-японской войны оказались для страны весьма ощутимыми. В ходе конфликта был практически уничтожен Тихоокеанский флот России. Война унесла более 100 тыс. жизней героически защищавших свою страну солдат. Была остановлена экспансия России на Восток. Так же, поражение показало слабость царской политики, что в определенной степени нарастанию революционных настроений и привело в итоге к революции 1904 – 1905 гг. Среди причин поражения России в русско-японской войне 1904 - 1905 гг. важнейшими являются следующие:дипломатическая изоляция Российской империи;неподготовленность русской армии к боевым действиям в сложных условиях;откровенное предательство интересов отечества или бездарность многих царских генералов;серьезное превосходство Японии в военной и экономической сферах.
Романтизм як літературний напрям виникає на межі XVIII і XIX століть, в епоху переходу від феодального ладу до буржуазного. Становлення романтизму в літературі відбувається під час і після Французької буржуазної революції 1789-1794 років. Ця революція стала найважливішим моментом в історії не тільки Франції, але й інших країн. Значення історичного досвіду Французької буржуазної революції для XIX століття дуже велике. Крах феодально-дворянського світу торжество нових соціальних відносин викликали важливі зрушення у свідомості людей.
Як ідейно-художній напрям, романтизм відбив розлад мрії і дійсності, породжений сукупністю соціально-політичних причин, характерних для рубежу XVIII-XIX століть. У романтичному мистецтві проявилися незадоволеність результатами Французької революції, розчарування в буржуазній цивілізації, у соціальному, політичному і науковому прогресі, в ідеології просвітителів, чиї ідеали й обіцянки не могли бути реалізовані в буржуазному суспільстві.
Романтизм – прагнення до природного, викликане бажанням романтиків порвати з нормами, приписами класицизму, який різко розмежовував високий і низький стилі, трагічний і комічний. Умовним класичним нормам романтики протиставляли «життєву правду», проте її слід було зображати з максимальною виразністю і «екстравагантністю». Істотні особливості романтичного світовідчуття проявилися в етиці бунтарської індивідуальності, іронічній самооцінці, запереченні філософії, створенні нових уявлень про народності і історизми. У центрі романтичного мистецтва перебуває особистість, спрага зрозуміти закони суспільства і змінити їх. Ідеалом романтичної особистості стає свобода, хоча вона веде до загибелі. Характерними стилістичними прикладами романтизму стають гротеск і іронія.
У романтиків були різні філософські та політичні переконання та естетичні смаки. Особливості романтичного мистецтва є переважання в ньому суб’єктивно-ліричного початку і зображення духовних переживань особистості. Романтична лірика – це, переважно, лірика настрою. Новаторство романтизму полягає в полеміці з основоположними ідеями просвітницької естетики. Романтики відстоювали свободу поета в оригінальному художньому образному вираженні своїх думок і почуттів. Визнаним вождем європейського романтизму був Байрон. Протиріччя часу породили парадокс позицій, які і займав Байрон.
Основний мотив свого часу, мотив розчарування Байрон висловив в образі загадкового, зануреного в нудьгу героя, що отримав назву байронічного. Епоха Байрона не завершилася з його смертю.
Демократичні ідеї пізнього романтизму знайшли вираження у творчості Гейне. Особливе місце займав і Гофман. Письменник відмовлявся від багатьох ілюзій, властивостей романтизму.