Якість борошна визначається згідно з ДСТ У 46.004.99. Розрізняють загальні і специфічні показники якості. Загальні — смак, запах колір, хруст, зараженість шкідниками, вміст металевих домішок, вологість, зольність (білість), крупність помелу, кислотність. (Показник «білість» введено замість показника «зольність»).
Специфічні – кількість і якість клейковини, проведення лабораторних випічок та ін. Колір борошна має бути характерним для кожного сорту. Більш темний колір порівняно з еталоном свідчить про більш низький сорт борошна. Причиною потемніння борошна може бути неякісне зерно або процеси, що викликають псування борошна під час зберігання. У лабораторіях колір визначають за показником білості.
Смак доброякісного борошна трохи солодкуватий, без стороннього присмаку. Гіркий присмак може бути наслідком недостатнього очищення зерна від домішок насіння різних трав або прогоркання жирів борошна. Явно солодкий смак свідчить про те, що борошно виготовлене з пророслого зерна; кислий присмак є ознакою несвіжості борошна. Не допускається хрусту на зубах, який вказує на недостатнє очищення зерна.
Запах має бути свіжий, слабко виражений. Не допускається затхлий, а також пліснявий.
Крупність помелу пов’язана з хлібопекарськими властивостями борошна – швидкістю його набухання, водопоглинальною здатністю тощо. Вона є характерною для кожного сорту борошна. Визначається шляхом просіювання борошна на ситах певного розміру. Нормується величиною сходу з верхнього сита (в%, не більше) і проходу через нижнє сито (%, не менше). Вищі сорти борошна мають дрібніші частинки, ніж більш низькі сорти. Крупні частинки повільно набухають, стримується інтенсивність ферментативних процесів у тісті. Борошно з дуже дрібними частинками утворює тісто з низькими фізичними властивостями, що негативно впливає на якість виробів.
Вологість як житнього, так і пшеничного борошна має бути не більшою за 1 5%. Борошно з підвищеною вологістю швидко псується у процесі зберігання, має нижчу ніж сухе водопоглинальну здатність. Сухе борошно після стиснення його у долоні має розсипатися. Для районів Півночі та важкодоступних районів вологість борошна не повинна перевищувати 14,5%.
Зольність (білість) характеризує сорт борошна. Величина зольності (білості) залежить від вмісту в борошні периферійних частинок зерна, які є основними носіями мінеральних речовин і обумовлюють затемнення борошна. Борошно низьких сортів містить значну кількість периферійних частинок зерна, тому зольність його вища, а показник білості нижчий, ніж борошна високих сортів.
Масова частка металомагнітних домішок не повинна перевищувати 3 мг на 1000 г борошна. Розмір окремих їх частинок повинен бути не більше 0,3, а маса крупинок руди чи шлаку — не більше 0,4 мг. Масова частка домішок рослинного походження нормується у підготовленому до помелу зерні. До цих домішок відносять: шкідливу домішку (сажка, ріжки, гірчак, в’язіль та інші); домішку зерен інших культур – жита, ячменю, а також пророслих зерен. Масова частка шкідливої домішки має бути не більше 0,05, у тому числі гірчака або в’язелю (окремо або разом) – не більше 0,04, куколю – не більше 0,1%.
Домішки насіння геліотропу опушеноплідного, триходесми сивої, фузаріозних зерен не допускається. Домішка зерен жита, ячменю і пророслих зерен не повинна перевищувати 5%, у тому числі пророслих зерен має бути не більше 3%.
Зараженість борошна шкідниками хлібних запасів не допускається. Кількість і якість клейковини, що відмивається з пшеничного борошна, є основними показниками його якості. Клейковина – це пружно-еластичний гель, який утворюють білки пшениці при поглинанні води. Вона характеризує хлібопекарські властивості і макаронні достоїнства пшеничного борошна. В Україні розроблений галузевий стандарт ГСТУ 46.004-99 «Борошно пшеничне». Вимоги до якості борошна, передбачені в ГСТУ, за всіма показниками відповідають тим, які були в ГОСТ 26574-85, за винятком масової частки клейковини. Цей показник встановлено для борошна
– вищого сорту – 24,
– І сорту – 25,
– II сорту – 21 і
– обойного борошна – 1 8%.
Цим стандартом передбачено, що у борошні вищого сорту, яке буде використовуватись для виготовлення макаронних виробів, масова частка клейковини має бути не менше 25%.
Якість клейковини характеризується кольором, розтяжністю, еластичністю, пружністю. За якістю, залежно від цих показників, клейковину поділяють на три групи.
Борошно, що містить клейковину третьої групи, в хлібопекарському виробництві не повинне використовуватись.
Важливим показником, який не зазначений у нормативно-технічній документації, але має велике значення у хлібопеченні, є кислотність борошна. Вона характеризує сорт і свіжість борошна, впливає на смак і запах хліба. Кисла реакція борошна обумовлюється кислими фосфатами і вільними жирними кислотами, карбоксильними групами білкових сполук. Органічних кислот (таких, як молочна, оцтова, щавлева тощо) у борошні незначна кількість.
(1914—1980) — участник Великой Отечественной войны, командир стрелкового взвода 393-го отдельного батальона морской пехоты (Черноморский флот), младший лейтенант, Герой Советского Союза (1944).
Родился 15 июля 1914 года в селе Мурафа (ныне Краснокутского района Харьковской области Украины).
Рано лишившись родителей, воспитывался в детском доме. Окончил 4 класса начальной школы и работал у кулаков в селе, затем на заводе в Харькове и на рыбных промыслах Чёрного моря — мастером на плавбазе «Азчергосрыбтрест» города Ростова-на-Дону.
В 1935 году Керченским горвоенкоматом был призван в ряды Красной Армии и направлен на Тихоокеанский флот, в строительные части. На флоте стал комсомольцем и членом КПСС (1940). После демобилизации из рядов Тихоокеанского флота в декабре 1940 года работал некоторое время в Хасанском районе Приморского края. Накануне Великой Отечественной войны выехал в Харьков.
17 сентября 1941 года добровольно встал в ряды защитников Родины и был направлен в Новороссийскую военно-морскую базу[1]. Всю войну воевал в частях морской пехоты Черноморского флота. Воевал под Феодосией, Керчью, Новороссийском и в других районах Крыма и Кавказа.
В ночь с 9 на 10 сентября 1943 года Дибров вместе с 393-м батальоном высаживается в порт Новороссийск
С 1946 года лейтенант Дибров К. С. — в запасе. Работал мастером Адлерского рыбного завода города Сочи Краснодарского края.
Якість борошна визначається згідно з ДСТ У 46.004.99. Розрізняють загальні і специфічні показники якості. Загальні — смак, запах колір, хруст, зараженість шкідниками, вміст металевих домішок, вологість, зольність (білість), крупність помелу, кислотність. (Показник «білість» введено замість показника «зольність»).
Специфічні – кількість і якість клейковини, проведення лабораторних випічок та ін. Колір борошна має бути характерним для кожного сорту. Більш темний колір порівняно з еталоном свідчить про більш низький сорт борошна. Причиною потемніння борошна може бути неякісне зерно або процеси, що викликають псування борошна під час зберігання. У лабораторіях колір визначають за показником білості.
Смак доброякісного борошна трохи солодкуватий, без стороннього присмаку. Гіркий присмак може бути наслідком недостатнього очищення зерна від домішок насіння різних трав або прогоркання жирів борошна. Явно солодкий смак свідчить про те, що борошно виготовлене з пророслого зерна; кислий присмак є ознакою несвіжості борошна. Не допускається хрусту на зубах, який вказує на недостатнє очищення зерна.
Запах має бути свіжий, слабко виражений. Не допускається затхлий, а також пліснявий.
Крупність помелу пов’язана з хлібопекарськими властивостями борошна – швидкістю його набухання, водопоглинальною здатністю тощо. Вона є характерною для кожного сорту борошна. Визначається шляхом просіювання борошна на ситах певного розміру. Нормується величиною сходу з верхнього сита (в%, не більше) і проходу через нижнє сито (%, не менше). Вищі сорти борошна мають дрібніші частинки, ніж більш низькі сорти. Крупні частинки повільно набухають, стримується інтенсивність ферментативних процесів у тісті. Борошно з дуже дрібними частинками утворює тісто з низькими фізичними властивостями, що негативно впливає на якість виробів.
Вологість як житнього, так і пшеничного борошна має бути не більшою за 1 5%. Борошно з підвищеною вологістю швидко псується у процесі зберігання, має нижчу ніж сухе водопоглинальну здатність. Сухе борошно після стиснення його у долоні має розсипатися. Для районів Півночі та важкодоступних районів вологість борошна не повинна перевищувати 14,5%.
Зольність (білість) характеризує сорт борошна. Величина зольності (білості) залежить від вмісту в борошні периферійних частинок зерна, які є основними носіями мінеральних речовин і обумовлюють затемнення борошна. Борошно низьких сортів містить значну кількість периферійних частинок зерна, тому зольність його вища, а показник білості нижчий, ніж борошна високих сортів.
Масова частка металомагнітних домішок не повинна перевищувати 3 мг на 1000 г борошна. Розмір окремих їх частинок повинен бути не більше 0,3, а маса крупинок руди чи шлаку — не більше 0,4 мг. Масова частка домішок рослинного походження нормується у підготовленому до помелу зерні. До цих домішок відносять: шкідливу домішку (сажка, ріжки, гірчак, в’язіль та інші); домішку зерен інших культур – жита, ячменю, а також пророслих зерен. Масова частка шкідливої домішки має бути не більше 0,05, у тому числі гірчака або в’язелю (окремо або разом) – не більше 0,04, куколю – не більше 0,1%.
Домішки насіння геліотропу опушеноплідного, триходесми сивої, фузаріозних зерен не допускається. Домішка зерен жита, ячменю і пророслих зерен не повинна перевищувати 5%, у тому числі пророслих зерен має бути не більше 3%.
Зараженість борошна шкідниками хлібних запасів не допускається. Кількість і якість клейковини, що відмивається з пшеничного борошна, є основними показниками його якості. Клейковина – це пружно-еластичний гель, який утворюють білки пшениці при поглинанні води. Вона характеризує хлібопекарські властивості і макаронні достоїнства пшеничного борошна. В Україні розроблений галузевий стандарт ГСТУ 46.004-99 «Борошно пшеничне». Вимоги до якості борошна, передбачені в ГСТУ, за всіма показниками відповідають тим, які були в ГОСТ 26574-85, за винятком масової частки клейковини. Цей показник встановлено для борошна
– вищого сорту – 24,
– І сорту – 25,
– II сорту – 21 і
– обойного борошна – 1 8%.
Цим стандартом передбачено, що у борошні вищого сорту, яке буде використовуватись для виготовлення макаронних виробів, масова частка клейковини має бути не менше 25%.
Якість клейковини характеризується кольором, розтяжністю, еластичністю, пружністю. За якістю, залежно від цих показників, клейковину поділяють на три групи.
Борошно, що містить клейковину третьої групи, в хлібопекарському виробництві не повинне використовуватись.
Важливим показником, який не зазначений у нормативно-технічній документації, але має велике значення у хлібопеченні, є кислотність борошна. Вона характеризує сорт і свіжість борошна, впливає на смак і запах хліба. Кисла реакція борошна обумовлюється кислими фосфатами і вільними жирними кислотами, карбоксильними групами білкових сполук. Органічних кислот (таких, як молочна, оцтова, щавлева тощо) у борошні незначна кількість.
(1914—1980) — участник Великой Отечественной войны, командир стрелкового взвода 393-го отдельного батальона морской пехоты (Черноморский флот), младший лейтенант, Герой Советского Союза (1944).
Родился 15 июля 1914 года в селе Мурафа (ныне Краснокутского района Харьковской области Украины).
Рано лишившись родителей, воспитывался в детском доме. Окончил 4 класса начальной школы и работал у кулаков в селе, затем на заводе в Харькове и на рыбных промыслах Чёрного моря — мастером на плавбазе «Азчергосрыбтрест» города Ростова-на-Дону.
В 1935 году Керченским горвоенкоматом был призван в ряды Красной Армии и направлен на Тихоокеанский флот, в строительные части. На флоте стал комсомольцем и членом КПСС (1940). После демобилизации из рядов Тихоокеанского флота в декабре 1940 года работал некоторое время в Хасанском районе Приморского края. Накануне Великой Отечественной войны выехал в Харьков.
17 сентября 1941 года добровольно встал в ряды защитников Родины и был направлен в Новороссийскую военно-морскую базу[1]. Всю войну воевал в частях морской пехоты Черноморского флота. Воевал под Феодосией, Керчью, Новороссийском и в других районах Крыма и Кавказа.
В ночь с 9 на 10 сентября 1943 года Дибров вместе с 393-м батальоном высаживается в порт Новороссийск
С 1946 года лейтенант Дибров К. С. — в запасе. Работал мастером Адлерского рыбного завода города Сочи Краснодарского края.
Умер 20 марта 1980 года. Похоронен в городе Сочи.
Объяснение: