Людське життя непередбачуване і швидкоплинне. Кожен з нас коли-небудь замислювався, чого ж він хоче досягти у житті. І найперша відповідь, яка приходить – хочу бути щасливим.
Та що ж таке щастя? Багато хто мріє про успішне життя, кар`єру, сім`ю, злагоду і довір`я… Та немало людей прагнуть просто грошей, багатства і влади – це також їхній вибір, і він має право на існування. Як на мене, щастя – це коли в тебе велика родина, лад і добробут у ній, твої близькі живі і здорові… Ось таке повинно бути щастя. Саме про нього я мрію.
Сенс людського життя, призначення людин на землі, її морально-етичний вибір – ці всі питання хвилюють кожного з нас. Ми всі робимо вибір. Для багатьох мрії так і залишаються мріями. Але ж над ними треба працювати, щоб вони втілилися у життя, а не загубилися у часовому просторі. У мене також є мрія, чи, можливо, мета у житті, до якої я прагну. Полягає вона у тому, щоб отримати гарну освіту, влаштуватися на хорошу роботу, створити власну родину і, нарешті, відреставрувати будинок, у якому я народилася і пройшло моє дитинство.
Не буду говорити, що не хочу багатства чи визнання. Кожен з нас мріє про краще життя. Але не хочу, щоб вони стали моєю єдиною життєвою метою. Адже найголвніше – залишатися людиною. Людиною, яка вміє співпереживати і співчувати, яка може безкорисливо до ншому. Також призначення людської істоти я вбачаю в тому,б щоб розвиватися. Звичайно, ми отримуємо освіту, але на цьому не слід зупинятися. Освіту треба продовжувати у вищих навчальних закладах, займатися самоосвітою. Недарма кажуть, що навчатися ніколи не пізно.
Але річ не лише в освіті. Я вважаю, що розвиватися потрібно і в інших галузях життя, мабуть, в усіх. Читати книжки класиків і сучасних авторів, слухати різну музику, знайти своє хоббі, адже воно також допомагає відкрити у собі щось нове, чомусь навчитися. Навіть у роботі за своєю спеціальністю необхідно вдосконалюватися. Недарма вчителів, медиків та фармацевтів кожні п`ять рокі відправляють на курси підвищення кваліфікації – так вони дізнаються про щось нове у своїй професії, поглиблюють і вдосконалюють свої знання. Як кажуть, немає межі досконалості…
Ще я, як і кожен громадянин нашої держави, мрію про мир і спокій у ній. Хочу, щоб моя країна була успішною і процвітаючою і буду намагатися прикласти до цьго всі зусилля. Адже я не усвідомлюю себе без моєї Батьківщини, і все, чого я хочу досягти у житті, пов`язане з нею.
Тож я прагну, щоб світ, у якому я живу, став кращим, прагну самореалізуватися та самовдосконалитися, знайти своє місце у ньому.
Ярким представителем украинской литературной традиции на Кубани являлся B.C. Мова, выступавший в печати под псевдонимами В. Лиманский, В, Мигуцкий, В. Мигученко (1842-1891 гг.). Диапазон его творчества был достаточно широк: он выступал как поэт, прозаик, драматург, историк и мемуарист. Выходец из семьи сотника Черноморского казачьего войска, он получил первоначальное образование по совету Я.Г. Кухаренко в Уманском окружном училище, а затем в Екатеринодарской мужской гимназии, где царил культ поэзии украинских литераторов И. Котляровского и Т. Шевченко. На становление писателя оказало большое влияние знакомство с Я.Г. Кухаренко. Последующая учеба на историко-филологическом факультете Харьковского университета усилила тягу будущего писателя к украинской литературе. Здесь он пишет первые свои поэтические фрагменты и целые поэмы ("Tpolcie кохання" и "Ткачиха"). По возвращении на родину в 1869 г. Мова первоначально испытал творческий кризис, который он объяснял застоем в культурной жизни края. В последующем этот кризис был им преодолен и Мова написал цикл рассказов "Рисунки с натуры", повествующие о повседневной жизни черноморских казаков.
К этой же группе писателей, этнографов-фольклористов и кубанских относится М.А. Дикарев (1854— 1899 гг.), уроженец Воронежской губернии, с 1893 г. связавший свою судьбу с Кубанью. Работая архивариусом Кубанского областного правления, он имел доступ к уникальным документальным материалам ему в его творческой деятельности. Дикарев публиковался в "Кубанских областных ведомостях", "Кубанском сборнике", "Киевской старине", но чаще всего в "Этнографическом обозрении" и r украинском "Этпо графи чес ком сборнике". Свой личный архив, денежные средства, а также десять томов неопубликованных произведений и собранные им материалы для украинского словаря он завещал львовскому Науковому товариществу им. Т.Г. Шевченко. Небольшая часть этих материалов была опубликована И Франко,
Людське життя непередбачуване і швидкоплинне. Кожен з нас коли-небудь замислювався, чого ж він хоче досягти у житті. І найперша відповідь, яка приходить – хочу бути щасливим.
Та що ж таке щастя? Багато хто мріє про успішне життя, кар`єру, сім`ю, злагоду і довір`я… Та немало людей прагнуть просто грошей, багатства і влади – це також їхній вибір, і він має право на існування. Як на мене, щастя – це коли в тебе велика родина, лад і добробут у ній, твої близькі живі і здорові… Ось таке повинно бути щастя. Саме про нього я мрію.
Сенс людського життя, призначення людин на землі, її морально-етичний вибір – ці всі питання хвилюють кожного з нас. Ми всі робимо вибір. Для багатьох мрії так і залишаються мріями. Але ж над ними треба працювати, щоб вони втілилися у життя, а не загубилися у часовому просторі. У мене також є мрія, чи, можливо, мета у житті, до якої я прагну. Полягає вона у тому, щоб отримати гарну освіту, влаштуватися на хорошу роботу, створити власну родину і, нарешті, відреставрувати будинок, у якому я народилася і пройшло моє дитинство.
Не буду говорити, що не хочу багатства чи визнання. Кожен з нас мріє про краще життя. Але не хочу, щоб вони стали моєю єдиною життєвою метою. Адже найголвніше – залишатися людиною. Людиною, яка вміє співпереживати і співчувати, яка може безкорисливо до ншому. Також призначення людської істоти я вбачаю в тому,б щоб розвиватися. Звичайно, ми отримуємо освіту, але на цьому не слід зупинятися. Освіту треба продовжувати у вищих навчальних закладах, займатися самоосвітою. Недарма кажуть, що навчатися ніколи не пізно.
Але річ не лише в освіті. Я вважаю, що розвиватися потрібно і в інших галузях життя, мабуть, в усіх. Читати книжки класиків і сучасних авторів, слухати різну музику, знайти своє хоббі, адже воно також допомагає відкрити у собі щось нове, чомусь навчитися. Навіть у роботі за своєю спеціальністю необхідно вдосконалюватися. Недарма вчителів, медиків та фармацевтів кожні п`ять рокі відправляють на курси підвищення кваліфікації – так вони дізнаються про щось нове у своїй професії, поглиблюють і вдосконалюють свої знання. Як кажуть, немає межі досконалості…
Ще я, як і кожен громадянин нашої держави, мрію про мир і спокій у ній. Хочу, щоб моя країна була успішною і процвітаючою і буду намагатися прикласти до цьго всі зусилля. Адже я не усвідомлюю себе без моєї Батьківщини, і все, чого я хочу досягти у житті, пов`язане з нею.
Тож я прагну, щоб світ, у якому я живу, став кращим, прагну самореалізуватися та самовдосконалитися, знайти своє місце у ньому.
Ярким представителем украинской литературной традиции на Кубани являлся B.C. Мова, выступавший в печати под псевдонимами В. Лиманский, В, Мигуцкий, В. Мигученко (1842-1891 гг.). Диапазон его творчества был достаточно широк: он выступал как поэт, прозаик, драматург, историк и мемуарист. Выходец из семьи сотника Черноморского казачьего войска, он получил первоначальное образование по совету Я.Г. Кухаренко в Уманском окружном училище, а затем в Екатеринодарской мужской гимназии, где царил культ поэзии украинских литераторов И. Котляровского и Т. Шевченко. На становление писателя оказало большое влияние знакомство с Я.Г. Кухаренко. Последующая учеба на историко-филологическом факультете Харьковского университета усилила тягу будущего писателя к украинской литературе. Здесь он пишет первые свои поэтические фрагменты и целые поэмы ("Tpolcie кохання" и "Ткачиха"). По возвращении на родину в 1869 г. Мова первоначально испытал творческий кризис, который он объяснял застоем в культурной жизни края. В последующем этот кризис был им преодолен и Мова написал цикл рассказов "Рисунки с натуры", повествующие о повседневной жизни черноморских казаков.
К этой же группе писателей, этнографов-фольклористов и кубанских относится М.А. Дикарев (1854— 1899 гг.), уроженец Воронежской губернии, с 1893 г. связавший свою судьбу с Кубанью. Работая архивариусом Кубанского областного правления, он имел доступ к уникальным документальным материалам ему в его творческой деятельности. Дикарев публиковался в "Кубанских областных ведомостях", "Кубанском сборнике", "Киевской старине", но чаще всего в "Этнографическом обозрении" и r украинском "Этпо графи чес ком сборнике". Свой личный архив, денежные средства, а также десять томов неопубликованных произведений и собранные им материалы для украинского словаря он завещал львовскому Науковому товариществу им. Т.Г. Шевченко. Небольшая часть этих материалов была опубликована И Франко,