Архитектура как и музыка использует законы гармонии. Очень часто это принцип золотого сечения. Негармоничное здание не только некрасиво, но и небезопасно с точки зрения прочности, может и рухнуть. Как не все ноты сочетаются друг с другом, так и в архитектуре выработаны каноны красоты сочетающихся пропорций, линий, объёмов.
И архитектуре и музыке присущ ритм. Архитектура очаровывает своей красотой организованности. В ней присутствует повторяемость: балконов, колонн, окон и т. д. В музыке отдельные звуки, чередуясь и сливаясь воедино, рождают мелодию. Архитектурой и музыкой мы восторгаемся, когда в них присутствует гармония. Архитектура своими формами, контурами, рисунком, а музыка своей динамикой, фактурой формируют наше настроение.
У оповіданні Рей Бредбері розповідає, як у майбутньому люди знищили картину
італійського художника доби Відродження
Леонардо да Вінчі «Джоконда» . Події відбуваються у зруйнованому місті, де радіоактивні поля і дороги, зіпсовані бомбами. Жителі великого міста, які вижили після атомних бомбувань, сповнені ненависті до минулого. Грігсбі, один із героїв твору, пояснює: «Людина ненавидить те, що її занапастило, що їх життя поламало. Вже так вона влаштована. Нерозумно, можливо, але така людська природа". Люди, що стоять у черзі, не можуть дозволити собі купити за один пенні напій з ягід. Для них святковими є події, коли знищують книги, коли розбили кувалдою останній автомобіль. Восени 2061 року вони влаштовують свято: ламають все, що збереглося після катастрофи. Свідком подій став хлопчик Том. Він стає у чергу – влада дозволяє кожному охочому плюнути на картину Леонардо да Вінчі . Люди плюють і рвуть картину на шматки, ламають раму. За дорослими хлопчик ухопив шматочок полотна і затиснув його у руці. Він бачив, як «баби жували шматки полотна; як чоловіки розламували раму, піддавали ногою тверді клапті, рвали їх на дрібні-дрібні шматочки». Том повертається додому, там розкриває долоню й при світлі місяця бачить, що йому дісталася усмішка Джоконди. У
фантастичному сюжеті автор привертає увагу до проблем майбутнього людства, занепаду цивілізації. Це твір-пересторога, попередження про катастрофу, до якої може призвести бездуховність технізованого суспільства. Письменник переконаний, що духовне відродження людства починається з духовного
Архитектура как и музыка использует законы гармонии. Очень часто это принцип золотого сечения. Негармоничное здание не только некрасиво, но и небезопасно с точки зрения прочности, может и рухнуть. Как не все ноты сочетаются друг с другом, так и в архитектуре выработаны каноны красоты сочетающихся пропорций, линий, объёмов.
И архитектуре и музыке присущ ритм. Архитектура очаровывает своей красотой организованности. В ней присутствует повторяемость: балконов, колонн, окон и т. д. В музыке отдельные звуки, чередуясь и сливаясь воедино, рождают мелодию. Архитектурой и музыкой мы восторгаемся, когда в них присутствует гармония. Архитектура своими формами, контурами, рисунком, а музыка своей динамикой, фактурой формируют наше настроение.
Я думаю так
Объяснение:
У оповіданні Рей Бредбері розповідає, як у майбутньому люди знищили картину
італійського художника доби Відродження
Леонардо да Вінчі «Джоконда» . Події відбуваються у зруйнованому місті, де радіоактивні поля і дороги, зіпсовані бомбами. Жителі великого міста, які вижили після атомних бомбувань, сповнені ненависті до минулого. Грігсбі, один із героїв твору, пояснює: «Людина ненавидить те, що її занапастило, що їх життя поламало. Вже так вона влаштована. Нерозумно, можливо, але така людська природа". Люди, що стоять у черзі, не можуть дозволити собі купити за один пенні напій з ягід. Для них святковими є події, коли знищують книги, коли розбили кувалдою останній автомобіль. Восени 2061 року вони влаштовують свято: ламають все, що збереглося після катастрофи. Свідком подій став хлопчик Том. Він стає у чергу – влада дозволяє кожному охочому плюнути на картину Леонардо да Вінчі . Люди плюють і рвуть картину на шматки, ламають раму. За дорослими хлопчик ухопив шматочок полотна і затиснув його у руці. Він бачив, як «баби жували шматки полотна; як чоловіки розламували раму, піддавали ногою тверді клапті, рвали їх на дрібні-дрібні шматочки». Том повертається додому, там розкриває долоню й при світлі місяця бачить, що йому дісталася усмішка Джоконди. У
фантастичному сюжеті автор привертає увагу до проблем майбутнього людства, занепаду цивілізації. Це твір-пересторога, попередження про катастрофу, до якої може призвести бездуховність технізованого суспільства. Письменник переконаний, що духовне відродження людства починається з духовного
відродження кожної людини.