Наприкінці квітня 1926 року в Україну повернувся вже не молодий (йому було 55 років) поет, перекладач, театральний критик, драматург, публіцист, літературознавець і громадський діяч. Його ім’я — Микола Кіндратович Вороний — не було тоді, мабуть, відоме отим «широким пролетарським масам», чиїм ім’ям щомиті клялася «робітничо-селянська» влада. Проте вагу творчості цієї людини для української національної культури пречудово усвідомлювали такі авторитетні митці, як Максим Рильський, Павло Тичина, Олександр Білецький, Микола Зеров...
Вони чудово знали, що йдеться про близького друга й молодшого соратника Івана Франка («ідеалістом непоправним» назвав Іван Якович 30-річного Миколу у відомому вступі до поеми «Лісова ідилія»); про видатного поета, який усе своє творче життя прагнув долучити українську літературу до вершинних досягнень літератури європейської та світової, до сучасних набутків закордонної естетичної думки, — йому близький був духовний світ Шеллінга та Бодлера, Шопенгауера та Верлена, Спінози й Ніцше, а українські велетні Тарас Шевченко й Михайло Драгоманов назавжди, ще з юнацьких років, надихали Вороного на служіння рідному народові. Величезний вплив на формування світогляду нашого героя справило становлення молодого українського театру й такі корифеї, як Марко Кропивницький, Михайло Старицький, Панас Саксаганський, Микола Садовський. Вороний, який в молодості певний час сам перебував у складі мандрівних театральних груп, у перші два десятиліття ХХ сторіччя був загальновизнаним найкращим в Україні театрознавцем, започаткувавши в нас фахове вивчення цього виду мистецтва.
Наприкінці квітня 1926 року в Україну повернувся вже не молодий (йому було 55 років) поет, перекладач, театральний критик, драматург, публіцист, літературознавець і громадський діяч. Його ім’я — Микола Кіндратович Вороний — не було тоді, мабуть, відоме отим «широким пролетарським масам», чиїм ім’ям щомиті клялася «робітничо-селянська» влада. Проте вагу творчості цієї людини для української національної культури пречудово усвідомлювали такі авторитетні митці, як Максим Рильський, Павло Тичина, Олександр Білецький, Микола Зеров...
Вони чудово знали, що йдеться про близького друга й молодшого соратника Івана Франка («ідеалістом непоправним» назвав Іван Якович 30-річного Миколу у відомому вступі до поеми «Лісова ідилія»); про видатного поета, який усе своє творче життя прагнув долучити українську літературу до вершинних досягнень літератури європейської та світової, до сучасних набутків закордонної естетичної думки, — йому близький був духовний світ Шеллінга та Бодлера, Шопенгауера та Верлена, Спінози й Ніцше, а українські велетні Тарас Шевченко й Михайло Драгоманов назавжди, ще з юнацьких років, надихали Вороного на служіння рідному народові. Величезний вплив на формування світогляду нашого героя справило становлення молодого українського театру й такі корифеї, як Марко Кропивницький, Михайло Старицький, Панас Саксаганський, Микола Садовський. Вороний, який в молодості певний час сам перебував у складі мандрівних театральних груп, у перші два десятиліття ХХ сторіччя був загальновизнаним найкращим в Україні театрознавцем, започаткувавши в нас фахове вивчення цього виду мистецтва.