Ручной труд изучается, в общеобразовательных школах, начиная с 60-х годов XIX века. Впервые ручной труд как учебный предмет стал преподаваться в школах Финляндии. В 1866 году ручной труд начал вводиться во все финские начальные школы и учительские семинарии в качестве обязательного учебного предмета.
Затем труд становится обязательным учебным предметом общеобразовательных школ практически всех развитых стран мира. Это вызвано ростом промышленности, железнодорожным строительством и увеличением торговли. Наряду с изучением чтения, письма, счета и религии в общеобразовательных школах нужно было включать детей в различные виды труда, призванные формировать качества, необходимые для практической деятельности.
В России ручной труд стал вводиться с 1884 года. Преподавание труда должно было решать задачи воспитания трудолюбия, развития руки, ее к тонким дифференцированным движениям и таким же точным усилиям при этих движениях, развития глазомера, трудовой смекалки и т.д. Другими словами, ручной труд стал использоваться как средство развития детей, средство воспитания, как универсальное образовательное средство.
Большую роль в организации обучения ручному труду в общеобразовательных и педагогических учебных заведениях России сыграл преподаватель Санкт-Петербургского учительского института К.Ю. Цируль. По его предположению термином «Ручной труд» стали обозначать практические занятия в учебной мастерской, состоящие в обработке древесины, металла и других материалов.
Первоначально обучение ручному труду строилось на примере освоения различных ремесел: столярному, сапожному, слесарному, портняжному, ткацкому и т.д. Это обусловлено было требованиями кустарной местной и ремесленной промышленности. Цель обучения ремеслам – подготовка учащихся к будущей трудовой деятельности, формирование у них профессиональных умений и навыков. Это играло важную роль при выборе изделий.
Алгори́тм (латинізов. Algorithmi за араб. ім'ям перського математика аль-Хорезмі) — набір інструкцій, які описують порядок дій виконавця, щоб досягти результату розв'язання задачі за скінченну кількість дій; система правил виконання дискретного процесу, яка досягає поставленої мети за скінченний час. Для візуалізації алгоритмів часто використовують блок-схеми.
Для комп'ютерних програм алгоритм є списком деталізованих інструкцій, що реалізують процес обчислення, який, починаючи з початкового стану, відбувається через послідовність логічних станів, яка завершується кінцевим станом. Перехід з попереднього до наступного стану не обов'язково детермінований — деякі алгоритми можуть містити елементи випадковості.
Поняття алгоритму належить до підвалин математики. Обчислювальні процеси алгоритмічного характеру (як-то арифметичні дії над цілими числами, знаходження НСД двох чисел тощо) відомі людству з глибокої давнини. Проте, чітке поняття алгоритму сформувалося лише на початку XX століття.
Часткова формалізація поняття алгоритму розпочалася зі спроб розв'язати задачу розв'язності (нім. Entscheidungsproblem), яку сформулював Давид Гільберт у 1928 р. Наступні формалізації були необхідні для визначення ефективної обчислювальності[1] або «ефективного методу»[2]; до цих формалізацій належать рекурсивні функції Геделя-Ербрана-Кліні 1930, 1934 та 1935 років, λ-числення Алонзо Черча 1936 р., «Формулювання 1» Еміля Поста 1936 року, та машина Тюрінга, розроблена Аланом Тюрінгом протягом 1936, 1937 та 1939 років. В методології алгоритм є базисним поняттям і складає основу опису методів. З методології виходить якісно нове поняття алгоритму як оптимальність з наближенням до прогнозованого абсолюту. Зробивши все в послідовності алгоритму за граничних умов задачі маємо ідеальне рішення нагальних проблем науково-практичного характеру. В сучасному світі алгоритм будь-якої діяльності у формалізованому виразі складає основу освіти на прикладах, за подоби. На основі подібності алгоритмів різних сфер діяльності була сформована концепція (теорія) експертних систем.
Ручной труд изучается, в общеобразовательных школах, начиная с 60-х годов XIX века. Впервые ручной труд как учебный предмет стал преподаваться в школах Финляндии. В 1866 году ручной труд начал вводиться во все финские начальные школы и учительские семинарии в качестве обязательного учебного предмета.
Затем труд становится обязательным учебным предметом общеобразовательных школ практически всех развитых стран мира. Это вызвано ростом промышленности, железнодорожным строительством и увеличением торговли. Наряду с изучением чтения, письма, счета и религии в общеобразовательных школах нужно было включать детей в различные виды труда, призванные формировать качества, необходимые для практической деятельности.
В России ручной труд стал вводиться с 1884 года. Преподавание труда должно было решать задачи воспитания трудолюбия, развития руки, ее к тонким дифференцированным движениям и таким же точным усилиям при этих движениях, развития глазомера, трудовой смекалки и т.д. Другими словами, ручной труд стал использоваться как средство развития детей, средство воспитания, как универсальное образовательное средство.
Большую роль в организации обучения ручному труду в общеобразовательных и педагогических учебных заведениях России сыграл преподаватель Санкт-Петербургского учительского института К.Ю. Цируль. По его предположению термином «Ручной труд» стали обозначать практические занятия в учебной мастерской, состоящие в обработке древесины, металла и других материалов.
Первоначально обучение ручному труду строилось на примере освоения различных ремесел: столярному, сапожному, слесарному, портняжному, ткацкому и т.д. Это обусловлено было требованиями кустарной местной и ремесленной промышленности. Цель обучения ремеслам – подготовка учащихся к будущей трудовой деятельности, формирование у них профессиональных умений и навыков. Это играло важную роль при выборе изделий.
Объяснение:
Алгори́тм (латинізов. Algorithmi за араб. ім'ям перського математика аль-Хорезмі) — набір інструкцій, які описують порядок дій виконавця, щоб досягти результату розв'язання задачі за скінченну кількість дій; система правил виконання дискретного процесу, яка досягає поставленої мети за скінченний час. Для візуалізації алгоритмів часто використовують блок-схеми.
Для комп'ютерних програм алгоритм є списком деталізованих інструкцій, що реалізують процес обчислення, який, починаючи з початкового стану, відбувається через послідовність логічних станів, яка завершується кінцевим станом. Перехід з попереднього до наступного стану не обов'язково детермінований — деякі алгоритми можуть містити елементи випадковості.
Поняття алгоритму належить до підвалин математики. Обчислювальні процеси алгоритмічного характеру (як-то арифметичні дії над цілими числами, знаходження НСД двох чисел тощо) відомі людству з глибокої давнини. Проте, чітке поняття алгоритму сформувалося лише на початку XX століття.
Часткова формалізація поняття алгоритму розпочалася зі спроб розв'язати задачу розв'язності (нім. Entscheidungsproblem), яку сформулював Давид Гільберт у 1928 р. Наступні формалізації були необхідні для визначення ефективної обчислювальності[1] або «ефективного методу»[2]; до цих формалізацій належать рекурсивні функції Геделя-Ербрана-Кліні 1930, 1934 та 1935 років, λ-числення Алонзо Черча 1936 р., «Формулювання 1» Еміля Поста 1936 року, та машина Тюрінга, розроблена Аланом Тюрінгом протягом 1936, 1937 та 1939 років. В методології алгоритм є базисним поняттям і складає основу опису методів. З методології виходить якісно нове поняття алгоритму як оптимальність з наближенням до прогнозованого абсолюту. Зробивши все в послідовності алгоритму за граничних умов задачі маємо ідеальне рішення нагальних проблем науково-практичного характеру. В сучасному світі алгоритм будь-якої діяльності у формалізованому виразі складає основу освіти на прикладах, за подоби. На основі подібності алгоритмів різних сфер діяльності була сформована концепція (теорія) експертних систем.