Измерение мощности нагрузки в цепи постоянного тока выполнено косвенным методом при амперметра и вольтметра. При этом были использованы: амперметр типа М342, имеющий предел измерения (номинальный ток) Iн = 10 А и класс точности νдI = 1,5 %; вольтметр типа М7Т7 с пределом измерения (номинальным напряжением) Uн = 200 В и классом точности νдU = 1,0 %. Показание приборов: амперметра I = 6 А; вольтметра U = 140 В. Определите: мощность потребителя Р; наибольшую возможную относительную погрешность νнвI при измерении тока I = 6 А; наибольшую возможную относительную погрешность νнвU при измерении напряжения U = 140 В; наибольшую абсолютную погрешность измерения мощности ∆Рнаиб; наибольшую возможную относительную погрешность при измерении мощности νнвР.
ответ:При передвижении на лыжах по пересеченной местности спортсменам-лыжникам, туристам и школьникам во время прогулок приходится преодолевать подъемы различной крутизны, длины и рельефа. Во время обучения и соревнований по лыжным гонкам используются в основном подъемов по лыжне, обеспечивающие высокую скорость передвижения (скользящим беговым и ступающим шагом). В очень редких случаях на коротких крутых участках трассы при слабой подготовке или неудачной смазке спортсмены вынужденно переходят на менее быстрые подъемов - «полуелочкой» и «елочкой». Туристы и школьники во время прогулок, при передвижении без лыжни, по-прежнему довольно часто пользуются подъемами «полуелочкой», «елочкой» и даже «лесенкой».
Выбор преодоления подъемов зависит не только от их крутизны; важную роль играют и другие факторы: сцепление лыж со снегом, физическая и техническая подготовленность лыжника, степень его утомления в данный момент и состояние лыжни. При благоприятном стечении обстоятельств квалифицированные лыжники преодолевают подъемы крутизной до 5° попеременным двухшажным ходом, не снижая соревновательной скорости. В других менее благоприятных условиях даже на более пологих склонах приходится переходить на преодоления подъемов скользящим, беговым и ступающим шагом.
Объяснение:
Індіа́нці — загальна назва корінного населення Америки (за винятком ескімосів і алеутів), яку їм дав мореплавець Христофор Колумб, оскільки вважав, що відкритий ним континент — Індія.
Походження
Припускають, що азійські предки індіанців перейшли на територію Північної Америки 60-35 тисяч років тому по перешийкові між Сибіром і Аляскою, що опустився в океан під час останнього льодовикового періоду.
Довгий час антропологи вважали, що предків американських індіанців слід шукати у Північно-Східній Азії, тобто в нинішньому Сибіру. Проте останні дослідження мітохондріальних ДНК показують, що індіанці походять з Південно-Східної Азії. З іншого боку, аналіз гаплотипів за Y-хромосомою підтверджує близькість індіанців до народів Сибіру. Дослідники також встановили, що предки навахо, апачі та інших індіанців сім'ї надене є пізнішими прибульцями. Вони проникли на Американський континент з другою міграційною хвилею близько 5—10 тисяч років тому.
Культура
У Північній Америці проживало близько 400 племен індіанців. Усі вони говорили різними мовами й не мали писемності. Однак 1826 року вождь племені черокі — Секвойя (Джордж Гесс) створив азбуку черокі, а 1828 почав видавати газету «Черокі Фенікс» мовою черокі. Степові індіанці користувалися піктографічним письмом. Також існували міжплемінні жаргони, до яких відносять загальну торговельну мову чікасо — «мобіле». Деякі племена широко користувалися мовою сигналів або мовою жестів. Основними інструментами мови сигналів були умовні пересування пішки або верхи, дзеркала. Для спілкування використовували й вампуми, які за потреби слугували індіанцям як гроші.
Господарство
Господарство індіанців залежало від клімату й місцевості, де вони проживали, а також рівнем їх розвитку. Індіанці займалися полюванням, збиральництвом, а осілі племена ще й землеробством. У північних районах індіанці полювали на морських звірів. З появою європейців на континенті у індіанців з'явилися коні й вогнепальна зброя, які зробили полювання на бізонів легшим і швидшим. Вельми поширеним продуктом харчування був пеммікан, приготуванням якого займалися тільки жінки.
Індіанці вирощували сільськогосподарські культури й розводили свійських тварин (насамперед це характерно для цивілізацій Мексики та Південної Америки).
Вірування
Вірування індіанців у минулому — різні родоплемінні культи (шаманізм, культ особистих духів-покровителів, пережитки тотемізму та ін.). У сучасних індіанців ці культи збереглися лише у племен, що живуть у віддалених і малодоступних районах Америки (басейн р. Амазонка та ін.). Більшість індіанців прийняла християнство: у Південній Америці переважно католицизм, а в Північній Америці — різні напрями протестантизму.
Трапляються також й індіанці-юдеї, що свого часу дало розвиток псевдогіпотезі про юдейське походження індіанців. Про це згадує Мілослав Стінгл у книзі «Індіанці без томагавків». Одне таке індіанське отомійське поселення (Вента Прієта в Центральній Мексиці) відвідав Егон Ервін Кіш і цікаво розповів про нього у своїй книзі «Знахідки в Мексиці» («Objevy v Mexiku»), у розділі «Зірка Давида над індіанським селом». Індіанці, а ще частіше метиси (особливо в Мексиці) приймали віру Мойсея від єврейських жителів латиноамериканських міст, коли ті в пору антисемітських погромів ховалися в індіанських селах.
Виготовлення кераміки
Традиція виготовлення кераміки в індіанців як Північної, так і Центральної і Південної Америки виникла задовго до контакту з європейцями, а місцеві стилі кераміки були вельми різноманітні. При цьому жодна доколумбова культура не мала гончарного кола, (що можна пов'язати з відсутністю в індіанців колеса). З цієї причини всі відомі археологам і етнографам види індіанської кераміки виліплені вручну з використанням ряду традиційних технологій. Крім керамічних посудин, представники різних індіанських культур виготовляли також глиняні статуетки, маски, інші ритуальні предмети.