Мы часто слышим уже приевшиеся, казалось бы, слова: «Дети- цветы жизни!». Действительно, в наш стремительный век высоких технологий нужно отдать должное тому, что дети наравне с взрослыми являются полноценными, обладающими целым рядом прав гражданами страны. В принятой Генеральной Ассамблеей Организации Объединённых Наций «Конвенции о правах ребёнка» было провозглашено, что «человечество обязано давать ребенку лучшее, что оно имеет», «гарантировать детям пользование всеми правами и свободами на их благо» и благо общества.
В нашей огромной стране проживают более ста сорока миллионов человек разных национальностей, разной веры, разного возраста, но у всех у нас есть права и обязанности. Какие же есть права у меня, Коваленко Екатерины, ученицы 9 класса, которой уже есть четырнадцать лет? Я – Человек! Житель планеты Земля, гражданка Российской Федерации. С первых минут жизни, согласно Конвенции о правах ребёнка, я стала обладателем прав: права на имя, фамилию, гражданство, на охрану здоровья, квалифицированную медицинскую права на отстаивание своих интересов. Придя в школу первый раз получила учебники, зашла в прекрасный, светлый кабинет. Сейчас я учусь в девятом классе. Я уже понимаю, что учиться трудно, необходимо, интересно. В школе мы получаем знания из разных областей жизни человека: природы, точных наук, истории, культуры. Перед нами скоро встанет выбор – куда пойти дальше, какую дорогу выбрать в жизни, кем стать. Как среди множества профессий выбрать самую интересную и перспективную? Хорошо, что сейчас ученикам для этого предоставляются все возможности. Наше государство с рождения даёт нам всё для счастливого детства: место в детском саду, бесплатное обучение в школе, возможность отдохнуть в летнем лагере, возможность заниматься различными видами спорта в школьных, поселковых секциях, получать музыкальное образование. Но меня иногда пугает, что подрастающее поколение- мои сверстники- принимают все блага как должное, само собой разумеющееся, забывая, что оборотной стороной наших прав и возможностей являются обязанности (перед родителями, перед государством). Я благодарна родителям, что изначально мне объяснили, что кроме красивых слов «хочу» и «могу» (что мы сегодня высокопарно называем «правами») есть слова «нужно», «дОлжно» (так называемые «обязанности»), которые не могут существовать раздельно.
Действительно, нам - современным детям - трудно осознать, что путь человечества к принятию и подписанию Конвенции о правах ребёнка был долог и тернист, общество пришло к этому не сразу и даже не так давно. Стоит только вспомнить: были в мировой истории моменты, когда у младенцев отнимали главное, естественное право - право на жизнь (Древняя Спарта). Не так углубляясь в глубину веков: в средневековой Франции детей, которые были в тягость, родители продавали нищим, в крепостнической России и в США (в «оплоте демократии») не гнушались продавать крепостных детей и детей рабов, разлучая с родителями. Но проблема защиты прав детей стояла и стоит во всем мире достаточно остро. Казалось бы, каждый ребенок имеет право на счастливое детство, на мирное небо над головой. Очень трудно осознавать, что в наше время погибает большое количество невинных детей. В каждой стране своя созданная либо надуманная взрослыми «причина»: в восточных государствах Африки дети умирают от голода, низкого уровня развития медицины, на родной Украине – от массовых беспорядков и гражданских войн, больно смотреть на кадры, демонстрирующие положение детей - беженцев из Сирии, во Франции –террористических актов. А те двадцать детей с борта Airbus A321 в чём были виноваты? И этот список, к сожалению, можно продолжить.
Да, много создано документов, действуют организации, которые декларируют и оберегают права детей. Но мы должны помнить: наши права действительны в том случае, если мы не нарушаем права других людей! Каждое право порождает обязанность. Только если подрастающее поколение не будет об этом забывать, нашу Россию ждёт яркое будущее достойное её великой истории.
Творчість Джонатана Свіфта припадає на той період, коли в літературі активно відбувалося переосмислення минулого досвіду і зародження нових ідей. У житті письменникові часто доводилося зустрічатися із слабкістю, обмеженістю, підлотою і брехливістю, що викликало у нього різку критику і засудження, які він відображав в своїх творах. У Свіфта часто переплітаються реальність і фантастика, легкий гумор і відкрите обурення.
Вищим досягненням письменника, своєрідним підсумком всієї його попередньої творчості став роман «Мандри Гулівера». У ньому ми зустрічаємо сатиричний опис англійських вдач і звичаїв, критику політичного устрою і форм правління, пародію на ученість і релігійність Змінний зовнішній вигляд фантастичних країн, які відвідує Гулівер, підкреслює незмінність внутрішньої суті вдач і звичаїв, виражених одним і тим же колом висміюваних пороків. Щоб створити ілюзію реальності подій письменник вводить в твір описи морських подорожей, пригодницьку атмосферу. Ілюзія правдоподібності служить прикриттям іронії Свіфта, що непомітно надіває на свого героя різні маски, змінні згідно із завданнями сатири. За до казкових і фантастичних мотивів автор багато в чому підсилює дію пародії. Весь текст роману Свіфта наповнений алегоріями, натяками, прихованими і явними цитатами. Натяки, каламбури, пародії постійно переплітаються, створюючи єдину картину, яка виражає сміх автора в найширшому діапазоні, — від жарту до суворого обурення. Гулівер - герой роману Джонатана Свіфта «Подорож в деякі віддалені країни світу Лємюеля Гулівера, спочатку хірурга, а потім капітана декількох кораблів» (1726 р.). Роман Свіфта написаний в традиції меніппеї, в якій абсолютна свобода сюжетної вигадки мотивується «ідейно-філософською метою — створювати виняткові ситуації для провокації і випробування філософської ідеї — слова, правди, втіленої в образі мудреця, шукача цієї правди» (М.М.Бахтін). Вмістом меніппеї стають не пригоди конкретного героя, а перипетії самої ідеї. Така постановка питання дозволяє побачити глибоку внутрішню цілісність як образу самого Гулівера, так і твору в цілому.
На перший погляд в романі Свіфта чотири різних Гулівера. Перший — в Ліліпутії. У цій країні він великий і могутній, як дійсний герой, і втілює все краще, що є в людині: розум, красу, потужність, милосердя.
Другий — в Бробдінгнезі. У країні велетнів Гулівер - постійний герой комічних ситуацій. Він виконує функції королівського блазня, забавного вченого ліліпута. Вислухавши розповідь Гулівера про політичний і соціально-економічний устрій Англії, король Бробдінгнега робить висновок, що «більшість ваших співвітчизників є виводком маленьких огидних плазунів, найзгубніших зі всіх, які будь-коли повзали по земній поверхні». Третій — байдужий і спокійний гач, що акуратно фіксує божевілля, потворність, збочення, які бачить в літаючому королівстві Лапута, країні Бальні-барбі і у Великій Академії її столиці Лага-до, на острові некромантій Глаббдобдріб, в королівстві Лаггнегт, де знайомиться з вічно безсмертними струльдбругами.
Четвертий - це Гулівер з країни гуїнгнгнмів (розумних коней) і йеху (здичавілих нащадків пари англійців, що попали на острів в результаті корабельної аварії). Тут Гулівер - трагічно самотня і ненависна собі людина. А бути людиною — означає належати до роду огидних йеху, що славляться своєю ненажерливістю, похіттю, лінню, злістю, брехливістю і тупістю. Ці різні Гуллівери є іпостасі єдиного образу. Герой твору, написаного в меніппейній традиції, - людина ідеї, мудрець - поставлений автором в ситуації зіткнення зі світовим злом в самих граничних його виразах. Все, що бачить в своїх подорожах Гулівер, служить Свіфту для випробування ідеї, а не характеру. Гулівер - це нормальна, розумна, морально здорова людина, яку автор відправляє в подорож по світу безумства, абсурду, брехні і насильства. Саме по відношенню до Гулівера розкривається людська природа: неприваблива і така, що викликає відразу у будь-якої розумної істоти. Гулівер шукав на шаленому світі місце, в якому могла б знайти спокій гідна людина. І Свіфт приводить свого героя в утопічну країну гуїнгнгнмів, але сам же повертає його назад в Англію, бо на шаленому світі не може існувати суспільство, влаштоване на розумних початках. А це означає, що Гулівер повинен повернутися додому: розумні коні виганяють героя. Історія Гулівера - це історія людини, що намагалася змінити людей і їх світ словом правди.
У результаті Гулівер змушений визнати, що «йеху є породою тварин, зовсім не здібною до виправлення шляхом повчань і прикладів. Ось вже шість місяців пройшло з часу появи моєї книги, а я не лише не бачу кінця всіляких зловживань і пороків, але і не чув, щоб моя книга виробила хоч би одну дію, відповідну моїм намірам». Гулівер відмовляється від «безглуздої затії реформувати породу йеху» і знаходить втіху лише на стайні, в тривалих бесідах зі своїми жеребцями.
Пояснення:
Прочитайте і виберіть головні речення і ось вам твір
Мы часто слышим уже приевшиеся, казалось бы, слова: «Дети- цветы жизни!». Действительно, в наш стремительный век высоких технологий нужно отдать должное тому, что дети наравне с взрослыми являются полноценными, обладающими целым рядом прав гражданами страны. В принятой Генеральной Ассамблеей Организации Объединённых Наций «Конвенции о правах ребёнка» было провозглашено, что «человечество обязано давать ребенку лучшее, что оно имеет», «гарантировать детям пользование всеми правами и свободами на их благо» и благо общества.
В нашей огромной стране проживают более ста сорока миллионов человек разных национальностей, разной веры, разного возраста, но у всех у нас есть права и обязанности. Какие же есть права у меня, Коваленко Екатерины, ученицы 9 класса, которой уже есть четырнадцать лет? Я – Человек! Житель планеты Земля, гражданка Российской Федерации. С первых минут жизни, согласно Конвенции о правах ребёнка, я стала обладателем прав: права на имя, фамилию, гражданство, на охрану здоровья, квалифицированную медицинскую права на отстаивание своих интересов. Придя в школу первый раз получила учебники, зашла в прекрасный, светлый кабинет. Сейчас я учусь в девятом классе. Я уже понимаю, что учиться трудно, необходимо, интересно. В школе мы получаем знания из разных областей жизни человека: природы, точных наук, истории, культуры. Перед нами скоро встанет выбор – куда пойти дальше, какую дорогу выбрать в жизни, кем стать. Как среди множества профессий выбрать самую интересную и перспективную? Хорошо, что сейчас ученикам для этого предоставляются все возможности. Наше государство с рождения даёт нам всё для счастливого детства: место в детском саду, бесплатное обучение в школе, возможность отдохнуть в летнем лагере, возможность заниматься различными видами спорта в школьных, поселковых секциях, получать музыкальное образование. Но меня иногда пугает, что подрастающее поколение- мои сверстники- принимают все блага как должное, само собой разумеющееся, забывая, что оборотной стороной наших прав и возможностей являются обязанности (перед родителями, перед государством). Я благодарна родителям, что изначально мне объяснили, что кроме красивых слов «хочу» и «могу» (что мы сегодня высокопарно называем «правами») есть слова «нужно», «дОлжно» (так называемые «обязанности»), которые не могут существовать раздельно.
Действительно, нам - современным детям - трудно осознать, что путь человечества к принятию и подписанию Конвенции о правах ребёнка был долог и тернист, общество пришло к этому не сразу и даже не так давно. Стоит только вспомнить: были в мировой истории моменты, когда у младенцев отнимали главное, естественное право - право на жизнь (Древняя Спарта). Не так углубляясь в глубину веков: в средневековой Франции детей, которые были в тягость, родители продавали нищим, в крепостнической России и в США (в «оплоте демократии») не гнушались продавать крепостных детей и детей рабов, разлучая с родителями. Но проблема защиты прав детей стояла и стоит во всем мире достаточно остро. Казалось бы, каждый ребенок имеет право на счастливое детство, на мирное небо над головой. Очень трудно осознавать, что в наше время погибает большое количество невинных детей. В каждой стране своя созданная либо надуманная взрослыми «причина»: в восточных государствах Африки дети умирают от голода, низкого уровня развития медицины, на родной Украине – от массовых беспорядков и гражданских войн, больно смотреть на кадры, демонстрирующие положение детей - беженцев из Сирии, во Франции –террористических актов. А те двадцать детей с борта Airbus A321 в чём были виноваты? И этот список, к сожалению, можно продолжить.
Да, много создано документов, действуют организации, которые декларируют и оберегают права детей. Но мы должны помнить: наши права действительны в том случае, если мы не нарушаем права других людей! Каждое право порождает обязанность. Только если подрастающее поколение не будет об этом забывать, нашу Россию ждёт яркое будущее достойное её великой истории.
Відповідь:
Творчість Джонатана Свіфта припадає на той період, коли в літературі активно відбувалося переосмислення минулого досвіду і зародження нових ідей. У житті письменникові часто доводилося зустрічатися із слабкістю, обмеженістю, підлотою і брехливістю, що викликало у нього різку критику і засудження, які він відображав в своїх творах. У Свіфта часто переплітаються реальність і фантастика, легкий гумор і відкрите обурення.
Вищим досягненням письменника, своєрідним підсумком всієї його попередньої творчості став роман «Мандри Гулівера». У ньому ми зустрічаємо сатиричний опис англійських вдач і звичаїв, критику політичного устрою і форм правління, пародію на ученість і релігійність Змінний зовнішній вигляд фантастичних країн, які відвідує Гулівер, підкреслює незмінність внутрішньої суті вдач і звичаїв, виражених одним і тим же колом висміюваних пороків. Щоб створити ілюзію реальності подій письменник вводить в твір описи морських подорожей, пригодницьку атмосферу. Ілюзія правдоподібності служить прикриттям іронії Свіфта, що непомітно надіває на свого героя різні маски, змінні згідно із завданнями сатири. За до казкових і фантастичних мотивів автор багато в чому підсилює дію пародії. Весь текст роману Свіфта наповнений алегоріями, натяками, прихованими і явними цитатами. Натяки, каламбури, пародії постійно переплітаються, створюючи єдину картину, яка виражає сміх автора в найширшому діапазоні, — від жарту до суворого обурення. Гулівер - герой роману Джонатана Свіфта «Подорож в деякі віддалені країни світу Лємюеля Гулівера, спочатку хірурга, а потім капітана декількох кораблів» (1726 р.). Роман Свіфта написаний в традиції меніппеї, в якій абсолютна свобода сюжетної вигадки мотивується «ідейно-філософською метою — створювати виняткові ситуації для провокації і випробування філософської ідеї — слова, правди, втіленої в образі мудреця, шукача цієї правди» (М.М.Бахтін). Вмістом меніппеї стають не пригоди конкретного героя, а перипетії самої ідеї. Така постановка питання дозволяє побачити глибоку внутрішню цілісність як образу самого Гулівера, так і твору в цілому.
На перший погляд в романі Свіфта чотири різних Гулівера. Перший — в Ліліпутії. У цій країні він великий і могутній, як дійсний герой, і втілює все краще, що є в людині: розум, красу, потужність, милосердя.
Другий — в Бробдінгнезі. У країні велетнів Гулівер - постійний герой комічних ситуацій. Він виконує функції королівського блазня, забавного вченого ліліпута. Вислухавши розповідь Гулівера про політичний і соціально-економічний устрій Англії, король Бробдінгнега робить висновок, що «більшість ваших співвітчизників є виводком маленьких огидних плазунів, найзгубніших зі всіх, які будь-коли повзали по земній поверхні». Третій — байдужий і спокійний гач, що акуратно фіксує божевілля, потворність, збочення, які бачить в літаючому королівстві Лапута, країні Бальні-барбі і у Великій Академії її столиці Лага-до, на острові некромантій Глаббдобдріб, в королівстві Лаггнегт, де знайомиться з вічно безсмертними струльдбругами.
Четвертий - це Гулівер з країни гуїнгнгнмів (розумних коней) і йеху (здичавілих нащадків пари англійців, що попали на острів в результаті корабельної аварії). Тут Гулівер - трагічно самотня і ненависна собі людина. А бути людиною — означає належати до роду огидних йеху, що славляться своєю ненажерливістю, похіттю, лінню, злістю, брехливістю і тупістю. Ці різні Гуллівери є іпостасі єдиного образу. Герой твору, написаного в меніппейній традиції, - людина ідеї, мудрець - поставлений автором в ситуації зіткнення зі світовим злом в самих граничних його виразах. Все, що бачить в своїх подорожах Гулівер, служить Свіфту для випробування ідеї, а не характеру. Гулівер - це нормальна, розумна, морально здорова людина, яку автор відправляє в подорож по світу безумства, абсурду, брехні і насильства. Саме по відношенню до Гулівера розкривається людська природа: неприваблива і така, що викликає відразу у будь-якої розумної істоти. Гулівер шукав на шаленому світі місце, в якому могла б знайти спокій гідна людина. І Свіфт приводить свого героя в утопічну країну гуїнгнгнмів, але сам же повертає його назад в Англію, бо на шаленому світі не може існувати суспільство, влаштоване на розумних початках. А це означає, що Гулівер повинен повернутися додому: розумні коні виганяють героя. Історія Гулівера - це історія людини, що намагалася змінити людей і їх світ словом правди.
У результаті Гулівер змушений визнати, що «йеху є породою тварин, зовсім не здібною до виправлення шляхом повчань і прикладів. Ось вже шість місяців пройшло з часу появи моєї книги, а я не лише не бачу кінця всіляких зловживань і пороків, але і не чув, щоб моя книга виробила хоч би одну дію, відповідну моїм намірам». Гулівер відмовляється від «безглуздої затії реформувати породу йеху» і знаходить втіху лише на стайні, в тривалих бесідах зі своїми жеребцями.
Пояснення:
Прочитайте і виберіть головні речення і ось вам твір