Джордж Гордон народився в Лондоні в старовинній, але збіднілій дворянській родині. Гордон — друге особисте ім'я Байрона, дане йому при хрещенні і збігається з дівочим прізвищем матері. Батько Байрона, претендуючи на шотландські володіння свого тестя, використовував «Гордон» як другу частину прізвища (Байрон-Гордон), а сам Джордж був записаний в школу під таким же подвійним прізвищем. Його батько, Джон Байрон був офіцером британської армії, вдівцем. Від першого шлюбу у нього була донька Августа, яку виховувала бабуся, і її дружба з братом Джорджем розпочалася лише у 1804 р. батьки Байрона розлучились відразу після його народження. Джон Байрон, ховаючись від кредиторів, виїхав до Королівства Франція, де помер у віці 36 років. На той час Джорджу виповнилося лише 3 роки, тому він уявляв батька лише з розповідей близьких йому людей, але до імені батька ставився з повагою.
У десять років, після смерті двоюрідного дідуся, Байрон успадкував титул лорда та Ньюстедське абатство, старовинний маєток у графстві Ноттінгемшир (великому промисловому центрі Великої Британії). Саме тут Джордж став свідком жахливого визиску пролетаріату й виступів луддитів. Тоді, десятирічний Байрон так сильно закохався в свою кузину Мері Дафф, що, почувши про її заручини, впав у істеричний припадок. У 1799 році він вступив до школи доктора Глені, де пробув два роки і весь час лікував свою хвору ногу, після чого досить одужав, щоб надягати чоботи. У ці два роки він навчався дуже мало, зате прочитав всю багату бібліотеку доктора. Перед від'їздом в школу в Херроу Байрон знову закохався — в іншу кузину, Маргариту Паркер. «Години дозвілля» (1807) — перша, ще не цілком самостійна збірка віршів. Сатирична поема «Англійські барди і шотландські оглядачі» (1809) поклала початок теоретичній полеміці Байрона з реакційним романтизмом, якої він не припиняв протягом всього життя. Байрон суворо осуджував поетів так званої «озерної школи» за зраду прогресивних ідей, нещадно висміював потяг до середньовіччя, містики.
Літературну славу й світове визнання принесла Байрону перша пісня «Паломництво Чайльда Гарольда» (1812), написана під враженням подорожі до Королівства Португалія, Іспанії, Албанії, Греції, Османської імперії. Публікація цього поетичного щоденника знаменувала собою народження революційної течії в англійському романтизмі. Саме тут Байрон уперше заявив про свої симпатії до національно-визвольної боротьби поневолених народів і про свою ненависть до загарбницьких воєн. Для цього він використав традиційну на той час форму мандрів романтичного героя.
Повернувшись до Англії, Байрон бере активну участь у політичному житті країни, виступає в палаті лордів проти закону про смертну кару для луддитів та ін. Своє обурення реакційною політикою уряду, ідею неминучості народної помсти Байрон втілив у сатиричній «Оді авторам білля проти руйнівників верстатів» (1812), а також у віршах та епіграмах 1812—1816. У ці ж роки Байрон створює ліричні вірші, в яких тема кохання поєднується з волелюбними ідеями, а також цикл так званих східних поем («Гяур», «Абідоська наречена», 1813, «Корсар», «Лара», 1814, дещо пізніше — «Мазепа», 1818, та ін.), об'єднаних спільними настроями. В цих поемах особливо помітні суперечності світогляду Байрона — могутній протест поета-романтика проти ненависної йому дійсності і анархо-індивідуалістичні мотиви та песимізм. Настрої трагічної самотності, відчаю, нігілістичне заперечення можливостей суспільного прогресу особливо виявились у вірші «Пітьма» (1816), у філософській драмі «Манфред» (1817) та в деяких інших творах, написаних після другого вимушеного від'їзду Байрона з батьківщини внаслідок жорстоких переслідувань його панівними класами Великої Британії. Так звана світова скорбота Байрона виникла насамперед під впливом духовної кризи, пережитої поетом у зв'язку з крахом ідеалів Французької революції та реставрацією «старого режиму» в Європі після падіння Наполеона. Сила Байрона в тому, що він зумів перебороти свої вузько індивідуалістичні й песимістичні настрої і в громадсько-політичній діяльності та у найкращих творах залишився активним борцем проти реакції, за краще майбутнє народу. Цю силу він черпав у живому зв'язку з визвольними рухами сучасності. Навіть у найтяжчі для нього часи внутрішньої розгубленості Байрон вірний своїм демократичним принципам. У поемі «Шільйонський в'язень» (1816) він оспівав мужність швейцарського республіканця XVI століття Боннівара, створив бойовий гімн англійських луддитів — «Пісня для луддитів» (1816).
Одно из самых знаменитых растений этого материка — баобаб. В стволе толщиной до 10 м баобаб запасает воду: его мягкая древесина, как губка, может накопить до 120 т воды. В засушливый период дерево немного «худеет» и сбрасывает листья, а после дождей опять «полнеет».
В Африке обитает самое высокое на свете животное — жираф. Благодаря невероятно длинной шее его рост достигает без малого 6 м! Такой рост и очень острое зрение позволяют ему замечать движущиеся предметы на расстоянии 1 км. Не случайно жираф оказывается сторожем для обитающих по соседству животных — зебр, антилоп и даже страусов. Кормится жираф листьями деревьев.
Джордж Гордон народився в Лондоні в старовинній, але збіднілій дворянській родині. Гордон — друге особисте ім'я Байрона, дане йому при хрещенні і збігається з дівочим прізвищем матері. Батько Байрона, претендуючи на шотландські володіння свого тестя, використовував «Гордон» як другу частину прізвища (Байрон-Гордон), а сам Джордж був записаний в школу під таким же подвійним прізвищем. Його батько, Джон Байрон був офіцером британської армії, вдівцем. Від першого шлюбу у нього була донька Августа, яку виховувала бабуся, і її дружба з братом Джорджем розпочалася лише у 1804 р. батьки Байрона розлучились відразу після його народження. Джон Байрон, ховаючись від кредиторів, виїхав до Королівства Франція, де помер у віці 36 років. На той час Джорджу виповнилося лише 3 роки, тому він уявляв батька лише з розповідей близьких йому людей, але до імені батька ставився з повагою.
У десять років, після смерті двоюрідного дідуся, Байрон успадкував титул лорда та Ньюстедське абатство, старовинний маєток у графстві Ноттінгемшир (великому промисловому центрі Великої Британії). Саме тут Джордж став свідком жахливого визиску пролетаріату й виступів луддитів. Тоді, десятирічний Байрон так сильно закохався в свою кузину Мері Дафф, що, почувши про її заручини, впав у істеричний припадок. У 1799 році він вступив до школи доктора Глені, де пробув два роки і весь час лікував свою хвору ногу, після чого досить одужав, щоб надягати чоботи. У ці два роки він навчався дуже мало, зате прочитав всю багату бібліотеку доктора. Перед від'їздом в школу в Херроу Байрон знову закохався — в іншу кузину, Маргариту Паркер. «Години дозвілля» (1807) — перша, ще не цілком самостійна збірка віршів. Сатирична поема «Англійські барди і шотландські оглядачі» (1809) поклала початок теоретичній полеміці Байрона з реакційним романтизмом, якої він не припиняв протягом всього життя. Байрон суворо осуджував поетів так званої «озерної школи» за зраду прогресивних ідей, нещадно висміював потяг до середньовіччя, містики.
Літературну славу й світове визнання принесла Байрону перша пісня «Паломництво Чайльда Гарольда» (1812), написана під враженням подорожі до Королівства Португалія, Іспанії, Албанії, Греції, Османської імперії. Публікація цього поетичного щоденника знаменувала собою народження революційної течії в англійському романтизмі. Саме тут Байрон уперше заявив про свої симпатії до національно-визвольної боротьби поневолених народів і про свою ненависть до загарбницьких воєн. Для цього він використав традиційну на той час форму мандрів романтичного героя.
Повернувшись до Англії, Байрон бере активну участь у політичному житті країни, виступає в палаті лордів проти закону про смертну кару для луддитів та ін. Своє обурення реакційною політикою уряду, ідею неминучості народної помсти Байрон втілив у сатиричній «Оді авторам білля проти руйнівників верстатів» (1812), а також у віршах та епіграмах 1812—1816. У ці ж роки Байрон створює ліричні вірші, в яких тема кохання поєднується з волелюбними ідеями, а також цикл так званих східних поем («Гяур», «Абідоська наречена», 1813, «Корсар», «Лара», 1814, дещо пізніше — «Мазепа», 1818, та ін.), об'єднаних спільними настроями. В цих поемах особливо помітні суперечності світогляду Байрона — могутній протест поета-романтика проти ненависної йому дійсності і анархо-індивідуалістичні мотиви та песимізм. Настрої трагічної самотності, відчаю, нігілістичне заперечення можливостей суспільного прогресу особливо виявились у вірші «Пітьма» (1816), у філософській драмі «Манфред» (1817) та в деяких інших творах, написаних після другого вимушеного від'їзду Байрона з батьківщини внаслідок жорстоких переслідувань його панівними класами Великої Британії. Так звана світова скорбота Байрона виникла насамперед під впливом духовної кризи, пережитої поетом у зв'язку з крахом ідеалів Французької революції та реставрацією «старого режиму» в Європі після падіння Наполеона. Сила Байрона в тому, що він зумів перебороти свої вузько індивідуалістичні й песимістичні настрої і в громадсько-політичній діяльності та у найкращих творах залишився активним борцем проти реакції, за краще майбутнє народу. Цю силу він черпав у живому зв'язку з визвольними рухами сучасності. Навіть у найтяжчі для нього часи внутрішньої розгубленості Байрон вірний своїм демократичним принципам. У поемі «Шільйонський в'язень» (1816) він оспівав мужність швейцарського республіканця XVI століття Боннівара, створив бойовий гімн англійських луддитів — «Пісня для луддитів» (1816).
В Африке обитает самое высокое на свете животное — жираф. Благодаря невероятно длинной шее его рост достигает без малого 6 м! Такой рост и очень острое зрение позволяют ему замечать движущиеся предметы на расстоянии 1 км. Не случайно жираф оказывается сторожем для обитающих по соседству животных — зебр, антилоп и даже страусов. Кормится жираф листьями деревьев.