Письменник розповідає про двох хлопців - Федькові-халамидник, сина бідного робочого друкарні, і Толі, дитину з багатої родини.
Федька-Паливода був людиною чесною, ніколи не брехав, але любив бійки, заважав хлопцям спокійно грати, приносив чимало шкоди сусідам. Тим не менше, був він справжнім другом, не ховався за спинами інших і цим заслужив повагу серед ровесників: «Не любить також Федько і товаришів видавати».
Толя - син господаря будинку. «Це була дитина ніжний, делікатний, сумирний. Ходив завжди чистенький, на двір він виходив боязко, ніколи не бешкетував ».
А одного ранку хлопці вирішили піти подивитися, як іде лід по річці. Толю ніхто не за він напросився йти сам. На березі було багато людей, і Федька на очах у всіх по крижинах перебрався з одного берега на інший. Толя вирішив, що і він так зможе, взяв палицю і пішов на лід. Але коли з ним трапилася біда і Федька допоміг йому, то «він, як стріла, вилетів на берег». Опинившись у безпеці, цей делікатний хлопчик навіть не подав своєму рятівнику палиці. Він злякався, що може опинитися у воді.
Інші хлопці були байдужими до чужого нещастя, кинулися до Федька і протягнули йому палицю.
Коли рятувальник, весь синій від холоду, мокрий, стояв на березі, йому не дали можливості сказати правду.
А Толя, захищаючи себе від покарання, підло звалив всю провину на Федька і навіть забув подякувати за те, що той врятував його від смерті.
Вчинок Федька, безперечно, благородний. Він врятував хлопчика не тільки від смерті, але й від батьківського покарання.
Толя проявив свою підлість, боягузтво. Бо навіть коли Федько помер від запалення легенів, він обдурив його мати і забрав чижика. Толю не зупинило ні горе батьків, ні те, що Федька більше немає. Він був черствим і байдужим до людського нещастя людиною. Толіне поведінка викликала у мене обурення. Як міг він спокійно гратися з пташкою в один і той же мить, коли на кладовищі ховали тіло того, хто врятував його нікчемне життя ?!
Мені здається, що велике щастя мати поруч із собою такого друга, яким був Федька. Такі хлопці ніколи не зрадять, на них можна завжди покластися.
Федька-Паливода був людиною чесною, ніколи не брехав, але любив бійки, заважав хлопцям спокійно грати, приносив чимало шкоди сусідам. Тим не менше, був він справжнім другом, не ховався за спинами інших і цим заслужив повагу серед ровесників: «Не любить також Федько і товаришів видавати».
Толя - син господаря будинку. «Це була дитина ніжний, делікатний, сумирний. Ходив завжди чистенький, на двір він виходив боязко, ніколи не бешкетував ».
А одного ранку хлопці вирішили піти подивитися, як іде лід по річці. Толю ніхто не за він напросився йти сам. На березі було багато людей, і Федька на очах у всіх по крижинах перебрався з одного берега на інший. Толя вирішив, що і він так зможе, взяв палицю і пішов на лід. Але коли з ним трапилася біда і Федька допоміг йому, то «він, як стріла, вилетів на берег». Опинившись у безпеці, цей делікатний хлопчик навіть не подав своєму рятівнику палиці. Він злякався, що може опинитися у воді.
Інші хлопці були байдужими до чужого нещастя, кинулися до Федька і протягнули йому палицю.
Коли рятувальник, весь синій від холоду, мокрий, стояв на березі, йому не дали можливості сказати правду.
А Толя, захищаючи себе від покарання, підло звалив всю провину на Федька і навіть забув подякувати за те, що той врятував його від смерті.
Вчинок Федька, безперечно, благородний. Він врятував хлопчика не тільки від смерті, але й від батьківського покарання.
Толя проявив свою підлість, боягузтво. Бо навіть коли Федько помер від запалення легенів, він обдурив його мати і забрав чижика. Толю не зупинило ні горе батьків, ні те, що Федька більше немає. Він був черствим і байдужим до людського нещастя людиною. Толіне поведінка викликала у мене обурення. Як міг він спокійно гратися з пташкою в один і той же мить, коли на кладовищі ховали тіло того, хто врятував його нікчемне життя ?!
Мені здається, що велике щастя мати поруч із собою такого друга, яким був Федька. Такі хлопці ніколи не зрадять, на них можна завжди покластися.