Казахи – кочевой народ, который сегодня перешел к оседлому образу жизни, но бережно хранит свои традиции, формировавшиеся на протяжении тысячелетий. Постоянные переезды по бескрайним степям, жизнь маленькими группами, особенности религиозных верований – всё это создало уникальный комплекс обрядов и обычаев, которые сегодня принято называть традициями Казахстана. Некоторые традиции развивать практические навыки выживания, другие имели сакральное значение, некоторая часть создавалась для развития взаимоотношений и социализации, а какие-то стали основой для формирования культуры казахского народа и его идентичности.
Сегодня традиции Казахстана – это часть национальной доктрины, которая базируется на четырех принципах: доверие, открытость, терпимость, традиции. Руководство страны поддерживает сохранение и возрождение национальных традиций, существуют организации, ведущие работу по распространению информации об истории и традициях казахского народа.
Цей твір О. Уайльда розпочинається з розповіді про те, як в лютий мороз два бідні лісоруби заблукали в лісі. Раптом з неба впала надзвичайно яскрава зірка. Лісоруби побачили спляче дитя. Один з них усиновив хлопчика. Йшли роки. Дитина росла дуже красивою. Зачарований своєю красою, він знущався і виставляв на сміховисько усіх, хто був негарний. Але одного разу він сам перетворився на виродка з обличчям жаби, коли відмовився від матері, що прийшла до нього у вигляді жебрачки. Це було покарання за його гріх.
Три роки бродив герой по світлу, шукав матір. І ніде він не зустрічав ні любові, ні милосердя. Усі обходилися з ним так само, як колись він сам поступав з іншими. Та все ж хлопчик-зірка заслужив щастя. Пізнавши страждання, він навчився співчувати горю інших, він став милосердним.
Коли хлопчик потрапив в рабство до злого чаклуна, йому довелося тричі шукати в лісі монети: білу, жовту і червону. Він за до зайченяти, визволеного їм з капкана, знаходив монети і віддавав їх жебракові. При цьому герой знав, яка кара чекає його: вперше — побої, удруге — вічне рабство, утретє — смерть…
Втім, у цієї казки щасливий фінал. До хлопчика-зірки повернулася краса. До того ж виявилось, що його батьки — король і королева. І на довершення усього — люди визнали його своїм государем.
Казахи – кочевой народ, который сегодня перешел к оседлому образу жизни, но бережно хранит свои традиции, формировавшиеся на протяжении тысячелетий. Постоянные переезды по бескрайним степям, жизнь маленькими группами, особенности религиозных верований – всё это создало уникальный комплекс обрядов и обычаев, которые сегодня принято называть традициями Казахстана. Некоторые традиции развивать практические навыки выживания, другие имели сакральное значение, некоторая часть создавалась для развития взаимоотношений и социализации, а какие-то стали основой для формирования культуры казахского народа и его идентичности.
Сегодня традиции Казахстана – это часть национальной доктрины, которая базируется на четырех принципах: доверие, открытость, терпимость, традиции. Руководство страны поддерживает сохранение и возрождение национальных традиций, существуют организации, ведущие работу по распространению информации об истории и традициях казахского народа.
Цей твір О. Уайльда розпочинається з розповіді про те, як в лютий мороз два бідні лісоруби заблукали в лісі. Раптом з неба впала надзвичайно яскрава зірка. Лісоруби побачили спляче дитя. Один з них усиновив хлопчика. Йшли роки. Дитина росла дуже красивою. Зачарований своєю красою, він знущався і виставляв на сміховисько усіх, хто був негарний. Але одного разу він сам перетворився на виродка з обличчям жаби, коли відмовився від матері, що прийшла до нього у вигляді жебрачки. Це було покарання за його гріх.
Три роки бродив герой по світлу, шукав матір. І ніде він не зустрічав ні любові, ні милосердя. Усі обходилися з ним так само, як колись він сам поступав з іншими. Та все ж хлопчик-зірка заслужив щастя. Пізнавши страждання, він навчився співчувати горю інших, він став милосердним.
Коли хлопчик потрапив в рабство до злого чаклуна, йому довелося тричі шукати в лісі монети: білу, жовту і червону. Він за до зайченяти, визволеного їм з капкана, знаходив монети і віддавав їх жебракові. При цьому герой знав, яка кара чекає його: вперше — побої, удруге — вічне рабство, утретє — смерть…
Втім, у цієї казки щасливий фінал. До хлопчика-зірки повернулася краса. До того ж виявилось, що його батьки — король і королева. І на довершення усього — люди визнали його своїм государем.