Зелёные цепочки» — советский художественный фильм, поставленный на киностудии «Ленфильм» в 1970 году режиссёром Г. Л. Ароновым по повестям Г. И. Матвеева «Зелёные цепочки» и «Тайная схватка».
Премьера фильма в СССР состоялась 30 декабря 1970 года.
Сюжет фильма:
Лето 1941 года. Юные Степа и Миша возвращаются в Ленинград из пионерского лагеря. В дороге они однорукому мужчине, который назвался дядей Петей. Внезапно начавшаяся бомбардировка заставляет мальчишек и их случайного попутчика разделиться – в результате его багаж остается у пионеров. В Ленинграде ребята открывают чемодан и находят там ракеты... С этого момента начинаются приключения ребят.
Съёмочная группа:
Автор сценария — Феликс Миронер
Режиссёр-постановщик — Григорий Аронов
Главный оператор — Николай Жилин
Главный художник — Михаил Иванов
Режиссёр — А. Дугладзе
Оператор — Б. Александровский
Композитор — Исаак Шварц
Звукооператор — Тигран Силаев
Оркестр Ленинградской филармонии (в титрах не указан)
Дирижёр — Лео Корхин
Текст песни — Вадим Коростылёв
Монтажёр — О. Иванова
Редактор — Светлана Пономаренко
Художник по костюмам — Валентина Жук
Художник-гримёр — Л. Завиткова
Художники-декораторы — В. Гасилов, В. Скрадоль
Ассистенты:
режиссёра — С. Ильина, В. Томах, Н. Шевелёва
оператора — Д. Гаращенков, В. Лунин, Ю. Плешкин
Комбинированные съёмки:
Оператор — М. Покровский
Художник — Мария Кандат
Консультанты:
кандидат юридических наук — Б. Д. Лебин
подполковник — И. Скрипченко
Директор картины — Григорий Прусовский
В ролях:
Саша Григорьев — (Мишка Алексеев)
Игорь Урумбеков — (Васька Кожух)
Владимир Лелётко — (Стёпка Панфилов, ленинградский мальчишка, пишущий стихи)
Павел Луспекаев — (Иван Васильевич, майор НКВД СССР на Литейном)
Олег Белов — (Алексей Иванович Бураков)
Александр Михайлов — (однорукий «дядя Петя», немецкий шпион Пауль Рихтер)
Фёдор Одиноков — (шофёр грузовика Семён Семёнов, пособник шпионов)
Андрей Крупенин — (Шурка-«Крендель», Александр Калачёв)
Аристарх Ливанов — (Жорка-«Брюнет»)
Александр Липов — (Валерий Каплунов, долговязый диверсант-ракетчик, племянник часовщика Воронова)
В эпизодах:
Константин Адашевский — (часовщик Воронов, дядя ракетчика)
Людмила Аржанникова — (управхоз)
Валентина Ананьина — (Алексеева, мать Мишки)
Людмила Глазова — (женщина на рынке, продаёт детские ботиночки)
Виолетта Жухимович — (дружинница)
Наталия Журавель — (дружинница Нюра)
Владимир Карпенко — (сотрудник НКВД)
Кира Крейлис-Петрова — (Анастасия, жена Семёна)
Юрий Оськин — (милиционер в отделении милиции на рынке)
Александр Соколов — (сосед Мишки)
Виктор Чайников — (директор хлебзавода)
Оля Лунькова — (Люся, сестра Мишки)
Сергей Кашеваров — (сотрудник милиции Миронов... в титрах не указан)
Михаил Мудров — (мужик в бане... в титрах не указан)
И. Астапов, Н. Максимович, С. Чулков, Толя Викторов, Юра Чистяков-
Коли дивишся на запорожця на картині Монастирського, то перш за все починаєш пригадувати, чи бачив ти таких людей у житті: він здається небагатослівним і дуже незвичної зовнішності. Найбільше увага затримується на бритій голові і оселедцю. А потім вже помічаєш і пишні вуса, і козацьку шаблю, на яку оперся запорожець.
Невідомо, чи він високого зросту, але мені здається, що він мав би бути приблизно 180 см. Бачу, що він має широкі плечі і міцні руки.
В одязі вояк дуже акуратний. Біла сорочка виразно відтіняє жупан і хутровий кунтуш. Тут дуже майстерно художник використав поєднання чорного і червоного – кольорів прапору Запорізької Січі, кольорів прапору сучасної ОУН-УПА.
Я не знаю його думок, але вираз вольового обличчя показує: про що б він не думав у цю хвилину, зображену на картині, - ці думки про минуле і майбутнє України. Може, саме у ці хвилини він згадує свою дружину, яку залишив у своєму рідному селі? Може, пригадує свою останню зустріч з батьком, який перед походом давав йому настанови про товариські звичаї на Січі? А, може, перед очима стоїть його рідний син, який сьогодні був у першому своєму бою, і тепер запорожець розмірковує, чи достатньо войовничого козака він виростив? А, може, чоловік, як у молитві, зупинився, щоб подякувати Богові за прожитий день?
Брови зведені так, ніби він хоче у кожного глядача спитати: «Чи пам’ятаєш ти про своїх предків? Про те, як ми боролись за нашу волю? Чи вірний ти своїй державі?» Коли дивишся на нього, то хочеться стати струнко і сказати: «Героям слава!»
Зелёные цепочки» — советский художественный фильм, поставленный на киностудии «Ленфильм» в 1970 году режиссёром Г. Л. Ароновым по повестям Г. И. Матвеева «Зелёные цепочки» и «Тайная схватка».
Премьера фильма в СССР состоялась 30 декабря 1970 года.
Сюжет фильма:
Лето 1941 года. Юные Степа и Миша возвращаются в Ленинград из пионерского лагеря. В дороге они однорукому мужчине, который назвался дядей Петей. Внезапно начавшаяся бомбардировка заставляет мальчишек и их случайного попутчика разделиться – в результате его багаж остается у пионеров. В Ленинграде ребята открывают чемодан и находят там ракеты... С этого момента начинаются приключения ребят.
Съёмочная группа:
Автор сценария — Феликс Миронер
Режиссёр-постановщик — Григорий Аронов
Главный оператор — Николай Жилин
Главный художник — Михаил Иванов
Режиссёр — А. Дугладзе
Оператор — Б. Александровский
Композитор — Исаак Шварц
Звукооператор — Тигран Силаев
Оркестр Ленинградской филармонии (в титрах не указан)
Дирижёр — Лео Корхин
Текст песни — Вадим Коростылёв
Монтажёр — О. Иванова
Редактор — Светлана Пономаренко
Художник по костюмам — Валентина Жук
Художник-гримёр — Л. Завиткова
Художники-декораторы — В. Гасилов, В. Скрадоль
Ассистенты:
режиссёра — С. Ильина, В. Томах, Н. Шевелёва
оператора — Д. Гаращенков, В. Лунин, Ю. Плешкин
Комбинированные съёмки:
Оператор — М. Покровский
Художник — Мария Кандат
Консультанты:
кандидат юридических наук — Б. Д. Лебин
подполковник — И. Скрипченко
Директор картины — Григорий Прусовский
В ролях:
Саша Григорьев — (Мишка Алексеев)
Игорь Урумбеков — (Васька Кожух)
Владимир Лелётко — (Стёпка Панфилов, ленинградский мальчишка, пишущий стихи)
Павел Луспекаев — (Иван Васильевич, майор НКВД СССР на Литейном)
Олег Белов — (Алексей Иванович Бураков)
Александр Михайлов — (однорукий «дядя Петя», немецкий шпион Пауль Рихтер)
Фёдор Одиноков — (шофёр грузовика Семён Семёнов, пособник шпионов)
Андрей Крупенин — (Шурка-«Крендель», Александр Калачёв)
Аристарх Ливанов — (Жорка-«Брюнет»)
Александр Липов — (Валерий Каплунов, долговязый диверсант-ракетчик, племянник часовщика Воронова)
В эпизодах:
Константин Адашевский — (часовщик Воронов, дядя ракетчика)
Людмила Аржанникова — (управхоз)
Валентина Ананьина — (Алексеева, мать Мишки)
Людмила Глазова — (женщина на рынке, продаёт детские ботиночки)
Виолетта Жухимович — (дружинница)
Наталия Журавель — (дружинница Нюра)
Владимир Карпенко — (сотрудник НКВД)
Кира Крейлис-Петрова — (Анастасия, жена Семёна)
Юрий Оськин — (милиционер в отделении милиции на рынке)
Александр Соколов — (сосед Мишки)
Виктор Чайников — (директор хлебзавода)
Оля Лунькова — (Люся, сестра Мишки)
Сергей Кашеваров — (сотрудник милиции Миронов... в титрах не указан)
Михаил Мудров — (мужик в бане... в титрах не указан)
И. Астапов, Н. Максимович, С. Чулков, Толя Викторов, Юра Чистяков-
Надеюсь
Коли дивишся на запорожця на картині Монастирського, то перш за все починаєш пригадувати, чи бачив ти таких людей у житті: він здається небагатослівним і дуже незвичної зовнішності. Найбільше увага затримується на бритій голові і оселедцю. А потім вже помічаєш і пишні вуса, і козацьку шаблю, на яку оперся запорожець.
Невідомо, чи він високого зросту, але мені здається, що він мав би бути приблизно 180 см. Бачу, що він має широкі плечі і міцні руки.
В одязі вояк дуже акуратний. Біла сорочка виразно відтіняє жупан і хутровий кунтуш. Тут дуже майстерно художник використав поєднання чорного і червоного – кольорів прапору Запорізької Січі, кольорів прапору сучасної ОУН-УПА.
Я не знаю його думок, але вираз вольового обличчя показує: про що б він не думав у цю хвилину, зображену на картині, - ці думки про минуле і майбутнє України. Може, саме у ці хвилини він згадує свою дружину, яку залишив у своєму рідному селі? Може, пригадує свою останню зустріч з батьком, який перед походом давав йому настанови про товариські звичаї на Січі? А, може, перед очима стоїть його рідний син, який сьогодні був у першому своєму бою, і тепер запорожець розмірковує, чи достатньо войовничого козака він виростив? А, може, чоловік, як у молитві, зупинився, щоб подякувати Богові за прожитий день?
Брови зведені так, ніби він хоче у кожного глядача спитати: «Чи пам’ятаєш ти про своїх предків? Про те, як ми боролись за нашу волю? Чи вірний ти своїй державі?» Коли дивишся на нього, то хочеться стати струнко і сказати: «Героям слава!»