Автор підіймає проблему людяності і проблему «черствіння» душі. Роблячи провідником своїх ідей дитину, Екзюпері підкреслює, що саме діти є носіями неперевершеної інтуїції і мудрості, резонуючими з самого Всесвіту. У той же час «світ дорослих» зображується виключно з негативного боку – це світ жадібних, злих, дурних нещасних людей, які втратили істинний сенс життя і страждають від порожнечі і самотності. Проблему сутності буття людини – Екзюпері розкриває проводячи свого головного героя через випробування сумнівом у власних силах і приводячи до висновку, що вск життя людини є шлях вдосконалення і усвідомлення глибини стин.Також розкрита в повісті проблема любові і відповідальності. Автор проводить ідею, що досягти цієї мети можна виключно, відкривши свою душу іншому. «Ми відповідаємо за тих, кого приручили …» Часом усвідомити свою відповідальність за іншу людину і прийняти її варте титанічних зусиль, але саме це зусилля допомагає позбутися від внутрішньої порожнечі і знайти сенс життя: «Найголовніше – те, чого не побачиш очима … » Проблематику казки доповнює тема дружби і вірності. В особі Лиса, Маленький принц знаходить істинного і відданого друга, який розкриває йому одну з найбільш вжних істин: «Бачить лише серце …» Завдяки Лису, Маленький принц долає внутрішні сумніви і знаходить гармонію розуміння.Добре, якщо у тебе колись був друг, нехай навіть треба померти». Життя як шлях і смерть як завершальний етап певного витка у розвитку людської душі лише підкреслюють і без того глибоку філософську риторику сутності людського буття.
Джорда́но Бру́но (итал. Giordano Bruno; урождённый Филиппо Бруно[5], прозвище Бруно Ноланец; 1548, Нола близ Неаполя — 17 февраля 1600, Рим) — итальянский монах-доминиканец, философ-пантеист и поэт; автор многочисленных трактатов. Признан выдающимся мыслителем эпохи Возрождения[6] и великим представителем эзотеризма[7]. Из-за своей склонности к чтению сочинений, считавшихся католической церковью подозрительными, и по причине высказываемых сомнений относительно пресуществления и непорочного зачатия Девы Марии, а также своего неортодоксального подхода к трактованию Троицы навлёк на себя подозрения в ереси и был вынужден покинуть орден доминиканцев (1576) и скитаться по Европе: жил в Швейцарии, Франции, Англии и Германии[7][8]. Вернувшись в Италию (1592), был арестован в Венеции и выдан инквизиционному суду в Риме. Он отказался отречься от своих учений и после семилетнего тюремного заключения был сожжён на костре как еретик и нарушитель монашеского обета[6]. В 1889 году на месте казни в Риме ему был воздвигнут памятник.
Автор підіймає проблему людяності і проблему «черствіння» душі. Роблячи провідником своїх ідей дитину, Екзюпері підкреслює, що саме діти є носіями неперевершеної інтуїції і мудрості, резонуючими з самого Всесвіту. У той же час «світ дорослих» зображується виключно з негативного боку – це світ жадібних, злих, дурних нещасних людей, які втратили істинний сенс життя і страждають від порожнечі і самотності. Проблему сутності буття людини – Екзюпері розкриває проводячи свого головного героя через випробування сумнівом у власних силах і приводячи до висновку, що вск життя людини є шлях вдосконалення і усвідомлення глибини стин.Також розкрита в повісті проблема любові і відповідальності. Автор проводить ідею, що досягти цієї мети можна виключно, відкривши свою душу іншому. «Ми відповідаємо за тих, кого приручили …» Часом усвідомити свою відповідальність за іншу людину і прийняти її варте титанічних зусиль, але саме це зусилля допомагає позбутися від внутрішньої порожнечі і знайти сенс життя: «Найголовніше – те, чого не побачиш очима … » Проблематику казки доповнює тема дружби і вірності. В особі Лиса, Маленький принц знаходить істинного і відданого друга, який розкриває йому одну з найбільш вжних істин: «Бачить лише серце …» Завдяки Лису, Маленький принц долає внутрішні сумніви і знаходить гармонію розуміння.Добре, якщо у тебе колись був друг, нехай навіть треба померти». Життя як шлях і смерть як завершальний етап певного витка у розвитку людської душі лише підкреслюють і без того глибоку філософську риторику сутності людського буття.
Джерело: https://dovidka.biz.ua/malenkiy-prints-problematika/ Довідник цікавих фактів та корисних знань © dovidka.biz.ua
Джорда́но Бру́но (итал. Giordano Bruno; урождённый Филиппо Бруно[5], прозвище Бруно Ноланец; 1548, Нола близ Неаполя — 17 февраля 1600, Рим) — итальянский монах-доминиканец, философ-пантеист и поэт; автор многочисленных трактатов. Признан выдающимся мыслителем эпохи Возрождения[6] и великим представителем эзотеризма[7]. Из-за своей склонности к чтению сочинений, считавшихся католической церковью подозрительными, и по причине высказываемых сомнений относительно пресуществления и непорочного зачатия Девы Марии, а также своего неортодоксального подхода к трактованию Троицы навлёк на себя подозрения в ереси и был вынужден покинуть орден доминиканцев (1576) и скитаться по Европе: жил в Швейцарии, Франции, Англии и Германии[7][8]. Вернувшись в Италию (1592), был арестован в Венеции и выдан инквизиционному суду в Риме. Он отказался отречься от своих учений и после семилетнего тюремного заключения был сожжён на костре как еретик и нарушитель монашеского обета[6]. В 1889 году на месте казни в Риме ему был воздвигнут памятник.