«Натюрморт в графике. Цвет в натюрморте. Выразительные возможности натюрморта». ответить на вопросы:
1. Назовите художника, которого считали самым ярким среди французских художников ХХ века. Большое влияние на него оказали впечатления от восточного и древнерусского искусства. Его картины – это воплощение радости бытия. Нарядность его цвета кажется фантастической.
2. Назовите российского художника, картины которого как бы наполнены цветным воздухом, в них звучит новое богатство сложных цветовых отношений. На одном из полотен яркие красочные переливы проступают из глубоких бархатных теней в простом по сюжету натюрморте.
3. С какими видами гравюр вы познакомились?
С одной стороны - самой прогрессивной сегодня считается демократическая форма правления, в основе которой лежит коллективное принятие решений с равным воздействием участников на исход процесса .Для стабильности государства необходимо, чтобы граждане исполняли даже те решения власти, против которых они возражают. В случае демократии это означает, что меньшинство подчиняется воле большинства. Примером истинной демократии может сужить присоединение Крыма к России - процесс, главной направляющей и поддерживающей силой которого было добровольное волеизъявление подавляющего большинства крымчан быть вместе с Россией. Но в то же время еще древние философы весьма недоверчиво относились к волеизъявлению большинства как к справедливому и разумному решению ю Так, Платон утверждал, что избыточная демократия неминуемо влечёт за собой тиранию. По Платону, демократия — это власть завистливых бедняков. Аристотель рассматривал демократию как правление большинства неимущих граждан в интересах исключительно данного большинства. В заголовок эссе вынесена цитата немецкого философа- идеалиста Вильгельма Виндельбанда . Он также говорил:" «Суеверная приверженность большинству относится к особенностям нашего времени". Мировая и отечественная история не раз убеждала нас в том, что большинством при умелом применении политтехнологий легко манипулировать, превращать огромные массы людей в бездушную толпу, которая с одинаковым рвением готова выкрикивать" Распни его!" и распевать " Дойчланд, Дойчланд юбер аллес!". Не забудет и наша страна невероятный эмоциональный подъем, с которым в 30-е-40е годы вершились славные дела -строительство городов, заводов, металлургических комбинатов, гидростанций, освоение новых земель. Но и одновременно это было время массовых репрессий, когда тысячи людей объявлялись врагами народа, уничтожались, ссылались в лагеря. И большинство людей ( хотя, надо оговориться, большинство запуганных людей) поддерживали репрессии, будучи уверенными, что им говорят правду. В в 21 веке уже иные опытные манипуляторы смогли породить на нашей планете такую чудовищную структуру, как ИГИЛ . В ней, несомненно, много людей, попавших в ряды бандитов под страхом смерти, пыток, казни родных и близких . Но главные силы - это то самое одурманенное посулами и обещаниями истинного порядка на земле большинство, которое уже не самостоятельно мыслить, анализировать, сопоставлять. И это большинство не терпит никаких иных мнений, оно даже не готово выслушать иную точку зрения. Любой человек, даже заподозренный в инакомыслии или в образе жизни, отличающемся от того, которое проповедуется в его рядах, уничтожается . Это действительно - тирания большинства, то, что по словам философа " не имеет нравственного основания" . Так где же та золотая середина? КАк, сохраняя демократию, не сорваться в пропасть диктатуры? Демократия — это не только проявление воли большинства, но и гарантия права меньшинства на критику и свободное выражение своих взглядов — конструктивных, а не разрушительных. Право говорить и быть услышанным. Право быть оспоренным, но не угнетенным. Власть может стоять прочно только тогда, когда она ощущает сопротивление со стороны оппозиции — политического меньшинства. Это заставляет её постоянно подтверждать свое право управлять государством.
кБлизько 80 % населення України становило селянство. До середини XVII ст. Воно не творило однорідної верстви, а складалося з різних груп з різними обов'язками, які тільки згодом зблизилися і злилися в єдину селянську верству.
Правове становище селян XIV—XV ст. Залежало від правового становища сіл. Існувало право руське, волоське, німецьке, шляхетсько-польське. У селах руського права гаються залишки давнього громадського ладу. Основою господарства було дворище з 5—10 димів-хат. Господарством займалася велика родина, що приймала підсусідків, потужників тощо. Декілька дворищ творили громаду, яка обирала старшого (тивуна, отамана). Громада мала спільні ліси і пасовиська, рибні озера тощо. Вона контролювала адміністрацію і суд, платила данину, утримувала церкву і священика. Кільканадцять громад становили волость на чолі з отаманом. Його обирала вся громада (віче або копа). На таких вічах відбувалися й суди — так звані копні суди.
Щодо селянства, то спочатку були три основні категорії — смерди (вільні), невільники (слуги, раби), напіввільні (закупи). Вільні селяни мали власні землі.
У XVI ст. Під впливом польського права відбувається еволюція права землеволодіння селян. Селянську землю вважають належною державі або панам — шляхті. Прагнення держави уніфікувати й обмежити розмір дворищенського землеволодіння, збільшити тягло селян викликало видання 1557 р. «Устави на волоки». Визначено розмір «волоки» — приблизно від 16,8 до 21,3 га залежно від місцевості. «Путні бояри» та «панцерні слуги» діставали по дві волоки. Решту землі передано шляхті, осадникам. Обмежено право переходу селян, для них встановлено низку натуральних повинностей (у зв'язку зі збільшенням експорту збіжжя до Європи).
Залежно від повинностей селяни поділялися на три категорії:
1. Тяглі селяни. Вони працювали на пана зі своєю худобою (8—10 днів на рік, потім 2—4 дні на тиждень). Окрім праці у полі сплачували різні податки — грошові та натуральні. Пани сплачували з населення державі податок натурою: збіжжям, медом, худобою. Селяни виконували також державні повинності — повоз-підвідне, направа шляхів, мостів, сторожування тощо.
2. Ремісники й службові селяни. Були цілі села ковалів, колісників, ткачів, пекарів та ін. Вони створювали сотні, яких очолював сотник. До службових селян належали рибалки, бортники, конюхи, котрі жили здебільшого біля фортець.
3. Чиншові селяни або данники. Платили чинш або данину з власної землі медом, збіжжям, шкірою, птицею-тощо.
Так селяни стали повністю залежними від пана людьми, підневільними, кріпаками, їх правове становище мало "чим відрізнялося від рабського. Селянське самоуправління також було ліквідоване. Феодали отримали змогу втручатися навіть в особисте життя селян — давали чи не давали .дозвіл на шлюб, похорон (беручи за дозвіл плату), примушували селян користуватися тільки панськими млинами та шинками, які часто здавали в оренду євреям. Навіть церкви здавали в оренду. За можливість користуватися ними з селян теж брали плату. Селян зневажали, не вважаючи за повноцінних людей. Польське панство та шляхта називали їх «худобою», «бидлом».