Немає власної орбіти і рухаєтся між планетами довільно небесне тіло

ой на горі два дубки,ти ж мене підманула,гуцулко ксеню

Объяснение:

Ой на горі два дубки

Ой на горі два дубки, два дубки

Та й злилися до купки.

Вітер дубом хитає,

Вітер дубом хитає, хитає,

Козак дівку питає.

– Ой, дівчино, чия ти?

Ой, дівчино, чия ти, чия ти,

Чи підеш ти гуляти?

– Не питайся чия я,

Не питайся чия я, чия я,

Як ти вийдеш, вийду я.

– А я в батька один син,

А я в батька один син, один син,

Погуляю хоч би з ким.

– А я донька мамчина,

А я донька мамчина, мамчина,

Цілуватись навчена.

Ой на горі два дубки,

Ой на горі два дубки, два дубки

Та й злилися до купки.

Ти казала в понедiлок - пiдем разом по барвiнок.

Я прийшов, тебе нема, пiдманула, пiдвела.

Ти ж мене, молодого, з ума розуму звела.

Я казала у вiвторок - поцiлую разiв сорок.

Ти прийшов, мене нема, пiдманула, пiдвела.

Я ж тебе пiдманула, я ж тебе пiдвела.

Я ж тебе, молодого, з ума розуму звела.

Ти ж його пiдманула, ти ж його пiдвела.

Ти ж його, молодого, з ума розуму звела.

Ти казала у середу - пiдем разом по череду.

Я прийшов, тебе нема, пiдманула, пiдвела.

Ти ж мене пiдманула, ти ж мене пiдвела.

Ти ж мене, молодого, з ума розуму звела.

Я казала у четвер - пiдем разом на концерт.

Ти прийшов, мене нема, пiдманула, пiдвела.

Ти ж мене пiдманула, ти ж мене пiдвела.

Ти ж мене, молодого, з ума розуму звела.

Ти казала у п'ятницю - пiдем разом по пшеницю.

Я прийшов, тебе нема, пiдманула, пiдвела.

Я ж тебе пiдманула, ти ж мене пiдвела.

Ти ж його, молодого, з ума розуму звела.

Я казала у суботу - пiдем разом на роботу.

Я прийшов, тебе нема, пiдманула, пiдвела.

Я ж тебе пiдманула, ти ж мене пiдвела.

Ти ж його, молодого, з ума розуму звела.

Я ж тебе пiдманула, ти ж мене пiдвела.

Ти ж його, молодого, з ума розуму звела.

Я казала у недiлю - пiдем разом на весiлля.

Я прийшов, тебе нема, пiдманула, пiдвела.

Ти ж мене пiдманула, ти ж мене пiдвела.

Ти ж мене, молодого, з ума розуму звела.

Ти ж мене пiдманула, ти ж мене пiдвела.

Ти ж мене, молодого, з ума розуму звела.

Полонину всю залила,

А в ній постать сніжно-біла, –

Гуцул Ксеню в ній пізнав.

Він дивився в очі сині,

Тихо спершись на соснині,

І слова палкі любові

Він до неї промовляв:

Приспів:

– Гуцулко Ксеню,

Я тобі на трембіті

Лиш одній в цілім світі

Розкажу про любов.

Душа страждає,

Звук трембіти лунає,

А що серце кохає,

Бо гаряче, мов жар.

Вже пройшло гаряче літо,

Гуцул іншу любив скрито,

А гуцулку чорнобриву

Він в останню ніч прощав.

В Черемоші грали хвилі,

Сумували очі сині,

Тільки вітер на соснині

Сумно пісню вигравав:

Мій улюблений герой твору є Вілфред Айвенго.

Він — відважний, безстрашний воїн. У перших розділах роману, коли сам герой іще не з’являється перед нами, ми чуємо розмову в замку Седрика Сакса про звитяжні подвиги Айвенго, про його лицарську доблесть. Потім ми захоплено гаємо за відвагою, бойовою вправністю й навіть чемністю та галантністю Лицаря, Позбавленого Спадщини, на турнірі. Він не скористався випадковою перевагою під час однією з сутичок, намагаючись перемагати лише гідно. Нарешті, одночасно з батьком і коханою Айвенго, ми дізнаємося ім’я переможця турніру. Повернувшись після хрестового походу, він вірно служить королю Річарду, який у цей час повернувся до Англії, захищає честь короля і його хоробрих воїнів. Айвенго попереджає про небезпеку Ісаака, з яким хотів розправитися храмовник. Він усім серцем покохав вихованку Седріка — леді Ровену. Його почуття не остудило навіть те, що його батько, маючи намір одружити Ровену з Ательстаном Коїгтисбурзьким, позбавив Айвенго спадщини й вигнав із дому. Перемігши на турнірі під Ашбою, лицар Позбавлений Спадку обирає королевою турніру леді Ровену. Зрештою сила кохання перемагає: старий Седрік дарував синові прощення, і згодом Айвенго з коханою Ровеною одружуються

Объяснение: