ОЧЕНЬ НУЖНО! Представьте себя археологом будущего, который в составе экспедиции открыл остатки культуры, существовавшей на территории Украины. Составьте список самых ценных "находок" из разных видов искусства, которые характеризуют художественную культуру этого региона.
У житті людини багато цінностей, але все-таки є найголовніші, без яких жодна особистість не може уявити своє буття. Звичайно, вони визначаються самою людиною залежно від її моралі, виховання, мети існування на цій землі.
Прочитавши повість відомого англійського письменника Ч. Діккенса «Різдвяна пісня в прозі», я замислилася, що ж таки є найціннішим у житті людини. Для героя повісті, Скруджа, найбільше значення мали гроші. Але потім він зрозумів, що вони не приносять щастя.
Незважаючи на величезне багатство, Скрудж залишався самотнім. Як виявилося, самотність не залишала героя упродовж усього життя. У дитинстві хлопчик був позбавлений батьківського тепла, піклування, родинного кола. Він зрадив кохану, друзів. «Один, як перст, на всьому білому світі», — такий сумний висновок прожитого життя.
Чи була у Скруджа можливість змінити своє життя? Так, але він ніколи не замислювався над цим питанням. Та коли побачив свій похорон, тоді й повернувся думкою до прожитих років. Ця подія перевернула його душу. Він зрозумів, що сам винен в усьому. Скрудж вирішив змінитися, адже зробити це ніколи не пізно. І сталося це в різдвяну ніч.
Уже вранці він наказав краще топити в конторі, підвищив Бобу платню, дав грошей на лікування крихітки Тіма, зробив подарунки усім Кретчитам, роздавав гроші злидарям. Та найголовніше, що зрозумів Скрудж, це те, що сила людини не в грошах, а в сім'ї. Для кожного родина — це опора й підтримка. Як писав французький письменник XIX століття А. Монтерлан, «домашнє вогнище має бути вогнищем, до якого ми завжди повертаємося».
І Скрудж почав жити щастям інших людей, допомагаючи їм, ставши добрим, щедрим, милосердним. Важко не погодитися зі словами німецького поета і філософа Й. В. Гете: «Людина живе справжнім життям, якщо щаслива чужим щастям».
Объяснение:
Однажды на прогулке я обратил внимание на то, сколько вокруг валяется мусора. Куда ни глянь, везде бутылки, бумажки, пакеты и прочий хлам. Мне стало очень неприятно и обидно за наше любимое место. Я не понимаю, как можно прийти в лес, отдохнуть, а потом бросить мусор и уйти? Причем похоже, что так поступали многие и не один раз, если его успело столько скопиться.
Поразмыслив дома над этой проблемой, я принял решение. Обзвонил своих друзей и предложил им устроить в бору субботник. Почти все согласились. Потом я немного подумал и распечатал объявление с приглашением всех желающих принять в нем участие.
На следующий день возле бора собралось десять человек с мешками. Мы пошли собирать мусор и за два часа полностью очистили наш бор. Каждый вынес по два мешка мусора, сразу стало так приятно смотреть вокруг. Наш сосед принес кусок фанеры и, написав на нем объявление с не сорить, повесил у входа. Возможно, кто-то обратит на него внимание и задумается.
Я понимаю, что те, кто там мусорил, с нами, конечно, не убирали, но мне все равно. Благодаря нашим усилиям бор снова стал чистым и радует глаз. Думаю, этим поступком я могу гордиться. А больше всего меня порадовало то, что моя мама сказала, что гордится мной. Для меня это очень важно.