Найбільшим митцем, скульптором і зодчим Афін був Дедал, нащадок Ерехтея. Про нього розповідали, що він вирізьблював з білосніжного мармуру такі дивні статуї, що вони здавалися живими; здавалось, що статуї Дедала дивляться і рухаються. Багато інструментів винайшов Дедал для своєї роботи; ним були винайдені сокира і свердел. Далеко йшла слава про Дедала.
У цього великого художника був племінник Тал, син його сестри Пердіки. Тал був учнем свого дядька. Вже в ранній юності вражав він усіх своїм талантом і винахідливістю. Можна було передбачити, що Тал далеко перевищить свого вчителя. Дедал заздрив племінникові і вирішив його вбити. Одного разу Дедал стояв з племінником на високому афінському Акрополі біля самого краю скелі. Нікого не було видно кругом. Побачивши, що вони самі, Дедал зіпхнув племінника із скелі. Певний був митець, що його злочин залишиться безкарним. Упавши із скелі, Тал розбився на смерть. Дедал поспішно зійшов з Акрополя, підняв тіло Тала і хотів уже таємно закопати його в землю, але застали Дедала афіняни, коли він копав яму. Злочин Дедала викрито. Ареопаг засудив його до страти.
Рятуючись від смерті, Дедал утік на Кріт до могутнього царя Міноса, сина Зевса і Європи. Мінос охоче прийняв під свій захист великого митця Греції. Багато чудових творів мистецтва виготував Дедал для царя Кріту. Він збудував для нього і знаменитий палац Лабіринт, з такими заплутаними ходами, що, раз увійшовши в нього, неможливо було знайти вихід. У цьому палаці Мінос замкнув сина дружини своєї Пасіфаї, жахливого Мінотавра, потвору з тілом людини і головою бика.
Багато років жив Дедал у Міноса. Не хотів відпускати його цар з Кріту; тільки сам він хотів користуватися мистецтвом великого художника. Немов полоненого, тримав Мінос Дедала на Кріті. Дедал довго думав, як утекти йому, і нарешті знайшов б визволитися з крітської неволі.
— Якщо я не можу, — вигукнув Дедал, — урятуватись від влади Міноса ні сухопуттю, ні морем, то відкрите ж для втечі небо! Ось мій шлях! Усім володіє Мінос, лише повітрям не володіє він!
Взявся до роботи Дедал. Він набрав пер, поскріплював їх лляними нитками й воском і почав виготовляти з них чотири великих крила. Поки Дедал працював, син його Ікар грався біля батька: то ловив він пух, що злітав від подуву вітерця, то м'яв у руках віск. Хлопчик безтурботно грався, його бавила робота батька. Нарешті, Дедал скінчив свою працю; готові були крила. Дедал прив'язав крила за спину, просунув руки в петлі, закріплені на крилах, змахнув ними і плавно піднісся в повітря. З подивом дивився Ікар на батька, який ширяв у повітрі, немов величезний птах. Дедал спустився на землю і сказав синові:
— Слухай, Ікаре, зараз ми полетимо з Кріту. Будь обережний під час льоту. Не спускайся дуже низько до моря, щоб солоні бризки хвиль не змочили твоїх крил. Не піднімайся й близько до сонця: спека може розтопити віск, і розлетяться пера. За мною лети, не відставай від мене.
Батько з сином одягнули крила на руки і легко полинули. Ті, хто бачив, як вони високо летіли над землею, думали, що це два боги несуться в небесній блакиті. Часто обертався Дедал, щоб подивитися, як летить його син. Вони минули вже острови Делос, Парос і летять усе далі й далі.
Швидкий політ бавить Ікара, все сміливіше помахує він крилами. Ікар забув поради батька: він не летить уже слідом за ним. Сильно махнувши крилами, він злетів високо під саме небо, ближче до променистого сонця. Палюче проміння розтопило віск, що скріплював пера крил, повипадали пера і розлетілись далеко в повітрі, гнані вітром. Махнув Ікар руками, але немає на них більше крил. Стрімголов упав він з страшної височини в море й загинув у його хвилях.
Дедал обернувся, дивиться навкруги. Немає Ікара. Голосно почав кликати він сина:
— Ікаре! Ікаре! Де ти? Озвися!
Нема відповіді. Побачив Дедал на морських хвилях пера з крил Ікара і зрозумів, що трапилось. Як зненавидів Дедал своє мистецтво, як зненавидів той день, коли задумав урятуватися з Кріту повітряним шляхом.
А тіло Ікара довго носилося по хвилях моря, яке стало називатися по імені загиблого Ікарійським1. Нарешті, прибили його хвилі до берега острова; там знайшов його Геракл і поховав.
Дедал же летів далі і прилетів, нарешті, в Сицилію. Там він оселився у царя Кокала. Мінос дізнався, де заховався митець, вирушив з великим військом у Сицилію і зажадав, щоб Кокал видав йому Дедала.
Дочки Кокала не хотіли позбутись такого митця, як Дедал. Вони вдалися до хитрощів. Умовили батька погодитись на вимоги Міноса і прийняли його як гостя в палаці. Коли Мінос приймав ванну, дочки Кокала вилили йому на голову котел окропу; помер Мінос у страшних муках. Довго жив Дедал у Сицилії. А останні роки життя провів на батьківщині, в Афінах; там став він родоначальником Дедалідів, славного роду афінських митців.
Позднее его имя было оклеветано и обесчещено; архиепископ Кунинг осудил его как развратника с кафедры церкви Святой Вайбианы, и слова архиепископа быстро распространились по всему городу. Но до того, как его обесчестили и оклеветали, Жюль Мендельсон был, или, во всяком случае, казался, сильным мира сего: с респектабельной внешностью, удачно женатый и уважаемый всеми в той степени, в какой уважают очень богатых людей в Америке.
Имение Мендельсонов «Облака», величественно возвышающееся на горе над Лос-Анджелесом, пустует, но в нем поддерживается порядок, хотя массивные чугунные ворота, когда-то преграждающие вход в резиденцию в Уилтшире, покосились, их петли были сломаны хулиганами. Смотритель имения завесил ворота фанерными щитами, чтобы скрыть от глаз любопытных внутренний вид, но даже если бы можно было заглянуть сквозь них, то интересующиеся не увидели бы ни дома, ни сада, так как до них тянется аллея в несколько сот футов, которая делает крутой поворот направо перед домом. Оранжерея Паулины Мендельсон, где она выращивала орхидеи, совершенно запущена, но собачья конура сохранилась, и по-прежнему свора сторожевых собак охраняет имение по ночам.
Было время, когда люди говорили, что вид, открывающийся из «Облаков», самый красивый в городе. Памятуя об этом, Паулина Мендельсон переоборудовала одну из комнат особняка так, чтобы из нее открывался вид на восход солнца. Предполагалось, что здесь она и Жюль будут вместе завтракать, но они этого никогда не делали, за исключением одного раза. Из другой комнаты можно было полюбоваться закатом солнца над океаном, и здесь почти каждый вечер она и Жюль действительно встречались, чтобы выпить бокал вина и обсудить события дня перед переодеванием к обеду.
Возможно, никто никогда не вел себя более достойно во время скандала, чем Паулина Мендельсон. Все единодушно согласились с этим. Она держала голову высоко и не принимала ни сочувствий, ни насмешек. Город, или во всяком случае, та его часть, которая была вхожа в дом Мендельсонов, была вне себя от возмущения. Ничего столь ужасного не случалось здесь годами, если не считать происшествий в среде киношников, но никто из людей высшего света не знался с киношниками. Через год со времени событий, которые приковывали внимание города несколько месяцев, Паулина стала леди Сент-Винсент и переехала в Англию. Она не только быстро вышла замуж, но будучи одной из сестер Македоу, «замужних Македоу», как часто их называли газеты, вышла замуж очень выгодно, несмотря на ужасные обстоятельства. Говорят, что все следы ее жизни в качестве жены Жюля Мендельсона полностью стерлись, и что в новой жизни ее дом был закрыт для всех, кто знал ее в Лос-Анджелесе, даже для Роуз Кливеден, а ведь Бог свидетель, что если кто и был лучшей подругой Паулины Мендельсон, так это Роуз Кливеден.
Надо заметить, что в течение двадцати лет «Облака» переживали блестящие времена. Достаточно было заглянуть в книгу регистрации гостей, когда та была выставлена на аукционе «Бутбис», наряду с мебелью, личными вещами и, конечно же, с замечательной коллекцией произведений искусства, чтобы понять насколько ненасытен был аппетит Паулины Мендельсон к тем, кого она называла «интересными людьми». Что касается картин, или аукциона картин, то в мире искусства страсти бушуют и поныне. Музей «Метрополитен» в Нью-Йорке заявляет, что коллекция была обещана ему. Окружной музей Лос-Анджелеса заявляет свои права, впрочем, и музей «Кимбол» в Форт-Уэрте рассчитывает на их получение. Есть и другие музеи и галереи, претендующие на картины. Это было типично для Жюля Мендельсона. Ему нравилось, что директора музеев звонят ему, ищут с ним встреч, «обхаживают» его, как он сам называл это, любил слушать, как они превозносят его превосходную коллекцию. Он наслаждался, водя их по залам и комнатам своего особняка, рассказывая о происхождении каждой картины, об этапе творчества того или иного художника, когда была написана картина. Ему нравилось заставлять каждого из его посетителей думать, что именно его музею будет передана коллекция со временем. И он действительно намеревался передать ее какому-нибудь музею, потому что, как часто заявлял в интервью, он не хочет разбивать коллекцию. Он также говорил, что откладывает деньги для строительства при каком-нибудь музее особого крыла, «Крыла Жюля Мендельсона», для размещения своей коллекции. Но факт остается фактом: он не сделал никаких распоряжений, касающихся коллекции, хотя собирался, также как не сделал завещательных распоряжений в отношении Фло Марч, или бедняжки Фло, как ее стали называть. Именно Паулина решила разбить коллекцию и выставить ее на аукцион, наряду с мебелью и личными вещами, но исключить из коллекции картину Ван Гога «Белые розы» и бронзовую статуэтку четырнадцатилетней балерины Дега с подлинной розовой лентой на волосах, которые, как говорят, установлены теперь в аббатстве Килмартин в Уилтшире.
Объяснение:
Найбільшим митцем, скульптором і зодчим Афін був Дедал, нащадок Ерехтея. Про нього розповідали, що він вирізьблював з білосніжного мармуру такі дивні статуї, що вони здавалися живими; здавалось, що статуї Дедала дивляться і рухаються. Багато інструментів винайшов Дедал для своєї роботи; ним були винайдені сокира і свердел. Далеко йшла слава про Дедала.
У цього великого художника був племінник Тал, син його сестри Пердіки. Тал був учнем свого дядька. Вже в ранній юності вражав він усіх своїм талантом і винахідливістю. Можна було передбачити, що Тал далеко перевищить свого вчителя. Дедал заздрив племінникові і вирішив його вбити. Одного разу Дедал стояв з племінником на високому афінському Акрополі біля самого краю скелі. Нікого не було видно кругом. Побачивши, що вони самі, Дедал зіпхнув племінника із скелі. Певний був митець, що його злочин залишиться безкарним. Упавши із скелі, Тал розбився на смерть. Дедал поспішно зійшов з Акрополя, підняв тіло Тала і хотів уже таємно закопати його в землю, але застали Дедала афіняни, коли він копав яму. Злочин Дедала викрито. Ареопаг засудив його до страти.
Рятуючись від смерті, Дедал утік на Кріт до могутнього царя Міноса, сина Зевса і Європи. Мінос охоче прийняв під свій захист великого митця Греції. Багато чудових творів мистецтва виготував Дедал для царя Кріту. Він збудував для нього і знаменитий палац Лабіринт, з такими заплутаними ходами, що, раз увійшовши в нього, неможливо було знайти вихід. У цьому палаці Мінос замкнув сина дружини своєї Пасіфаї, жахливого Мінотавра, потвору з тілом людини і головою бика.
Багато років жив Дедал у Міноса. Не хотів відпускати його цар з Кріту; тільки сам він хотів користуватися мистецтвом великого художника. Немов полоненого, тримав Мінос Дедала на Кріті. Дедал довго думав, як утекти йому, і нарешті знайшов б визволитися з крітської неволі.
— Якщо я не можу, — вигукнув Дедал, — урятуватись від влади Міноса ні сухопуттю, ні морем, то відкрите ж для втечі небо! Ось мій шлях! Усім володіє Мінос, лише повітрям не володіє він!
Взявся до роботи Дедал. Він набрав пер, поскріплював їх лляними нитками й воском і почав виготовляти з них чотири великих крила. Поки Дедал працював, син його Ікар грався біля батька: то ловив він пух, що злітав від подуву вітерця, то м'яв у руках віск. Хлопчик безтурботно грався, його бавила робота батька. Нарешті, Дедал скінчив свою працю; готові були крила. Дедал прив'язав крила за спину, просунув руки в петлі, закріплені на крилах, змахнув ними і плавно піднісся в повітря. З подивом дивився Ікар на батька, який ширяв у повітрі, немов величезний птах. Дедал спустився на землю і сказав синові:
— Слухай, Ікаре, зараз ми полетимо з Кріту. Будь обережний під час льоту. Не спускайся дуже низько до моря, щоб солоні бризки хвиль не змочили твоїх крил. Не піднімайся й близько до сонця: спека може розтопити віск, і розлетяться пера. За мною лети, не відставай від мене.
Батько з сином одягнули крила на руки і легко полинули. Ті, хто бачив, як вони високо летіли над землею, думали, що це два боги несуться в небесній блакиті. Часто обертався Дедал, щоб подивитися, як летить його син. Вони минули вже острови Делос, Парос і летять усе далі й далі.
Швидкий політ бавить Ікара, все сміливіше помахує він крилами. Ікар забув поради батька: він не летить уже слідом за ним. Сильно махнувши крилами, він злетів високо під саме небо, ближче до променистого сонця. Палюче проміння розтопило віск, що скріплював пера крил, повипадали пера і розлетілись далеко в повітрі, гнані вітром. Махнув Ікар руками, але немає на них більше крил. Стрімголов упав він з страшної височини в море й загинув у його хвилях.
Дедал обернувся, дивиться навкруги. Немає Ікара. Голосно почав кликати він сина:
— Ікаре! Ікаре! Де ти? Озвися!
Нема відповіді. Побачив Дедал на морських хвилях пера з крил Ікара і зрозумів, що трапилось. Як зненавидів Дедал своє мистецтво, як зненавидів той день, коли задумав урятуватися з Кріту повітряним шляхом.
А тіло Ікара довго носилося по хвилях моря, яке стало називатися по імені загиблого Ікарійським1. Нарешті, прибили його хвилі до берега острова; там знайшов його Геракл і поховав.
Дедал же летів далі і прилетів, нарешті, в Сицилію. Там він оселився у царя Кокала. Мінос дізнався, де заховався митець, вирушив з великим військом у Сицилію і зажадав, щоб Кокал видав йому Дедала.
Дочки Кокала не хотіли позбутись такого митця, як Дедал. Вони вдалися до хитрощів. Умовили батька погодитись на вимоги Міноса і прийняли його як гостя в палаці. Коли Мінос приймав ванну, дочки Кокала вилили йому на голову котел окропу; помер Мінос у страшних муках. Довго жив Дедал у Сицилії. А останні роки життя провів на батьківщині, в Афінах; там став він родоначальником Дедалідів, славного роду афінських митців.
Позднее его имя было оклеветано и обесчещено; архиепископ Кунинг осудил его как развратника с кафедры церкви Святой Вайбианы, и слова архиепископа быстро распространились по всему городу. Но до того, как его обесчестили и оклеветали, Жюль Мендельсон был, или, во всяком случае, казался, сильным мира сего: с респектабельной внешностью, удачно женатый и уважаемый всеми в той степени, в какой уважают очень богатых людей в Америке.
Имение Мендельсонов «Облака», величественно возвышающееся на горе над Лос-Анджелесом, пустует, но в нем поддерживается порядок, хотя массивные чугунные ворота, когда-то преграждающие вход в резиденцию в Уилтшире, покосились, их петли были сломаны хулиганами. Смотритель имения завесил ворота фанерными щитами, чтобы скрыть от глаз любопытных внутренний вид, но даже если бы можно было заглянуть сквозь них, то интересующиеся не увидели бы ни дома, ни сада, так как до них тянется аллея в несколько сот футов, которая делает крутой поворот направо перед домом. Оранжерея Паулины Мендельсон, где она выращивала орхидеи, совершенно запущена, но собачья конура сохранилась, и по-прежнему свора сторожевых собак охраняет имение по ночам.
Было время, когда люди говорили, что вид, открывающийся из «Облаков», самый красивый в городе. Памятуя об этом, Паулина Мендельсон переоборудовала одну из комнат особняка так, чтобы из нее открывался вид на восход солнца. Предполагалось, что здесь она и Жюль будут вместе завтракать, но они этого никогда не делали, за исключением одного раза. Из другой комнаты можно было полюбоваться закатом солнца над океаном, и здесь почти каждый вечер она и Жюль действительно встречались, чтобы выпить бокал вина и обсудить события дня перед переодеванием к обеду.
Возможно, никто никогда не вел себя более достойно во время скандала, чем Паулина Мендельсон. Все единодушно согласились с этим. Она держала голову высоко и не принимала ни сочувствий, ни насмешек. Город, или во всяком случае, та его часть, которая была вхожа в дом Мендельсонов, была вне себя от возмущения. Ничего столь ужасного не случалось здесь годами, если не считать происшествий в среде киношников, но никто из людей высшего света не знался с киношниками. Через год со времени событий, которые приковывали внимание города несколько месяцев, Паулина стала леди Сент-Винсент и переехала в Англию. Она не только быстро вышла замуж, но будучи одной из сестер Македоу, «замужних Македоу», как часто их называли газеты, вышла замуж очень выгодно, несмотря на ужасные обстоятельства. Говорят, что все следы ее жизни в качестве жены Жюля Мендельсона полностью стерлись, и что в новой жизни ее дом был закрыт для всех, кто знал ее в Лос-Анджелесе, даже для Роуз Кливеден, а ведь Бог свидетель, что если кто и был лучшей подругой Паулины Мендельсон, так это Роуз Кливеден.
Надо заметить, что в течение двадцати лет «Облака» переживали блестящие времена. Достаточно было заглянуть в книгу регистрации гостей, когда та была выставлена на аукционе «Бутбис», наряду с мебелью, личными вещами и, конечно же, с замечательной коллекцией произведений искусства, чтобы понять насколько ненасытен был аппетит Паулины Мендельсон к тем, кого она называла «интересными людьми». Что касается картин, или аукциона картин, то в мире искусства страсти бушуют и поныне. Музей «Метрополитен» в Нью-Йорке заявляет, что коллекция была обещана ему. Окружной музей Лос-Анджелеса заявляет свои права, впрочем, и музей «Кимбол» в Форт-Уэрте рассчитывает на их получение. Есть и другие музеи и галереи, претендующие на картины. Это было типично для Жюля Мендельсона. Ему нравилось, что директора музеев звонят ему, ищут с ним встреч, «обхаживают» его, как он сам называл это, любил слушать, как они превозносят его превосходную коллекцию. Он наслаждался, водя их по залам и комнатам своего особняка, рассказывая о происхождении каждой картины, об этапе творчества того или иного художника, когда была написана картина. Ему нравилось заставлять каждого из его посетителей думать, что именно его музею будет передана коллекция со временем. И он действительно намеревался передать ее какому-нибудь музею, потому что, как часто заявлял в интервью, он не хочет разбивать коллекцию. Он также говорил, что откладывает деньги для строительства при каком-нибудь музее особого крыла, «Крыла Жюля Мендельсона», для размещения своей коллекции. Но факт остается фактом: он не сделал никаких распоряжений, касающихся коллекции, хотя собирался, также как не сделал завещательных распоряжений в отношении Фло Марч, или бедняжки Фло, как ее стали называть. Именно Паулина решила разбить коллекцию и выставить ее на аукцион, наряду с мебелью и личными вещами, но исключить из коллекции картину Ван Гога «Белые розы» и бронзовую статуэтку четырнадцатилетней балерины Дега с подлинной розовой лентой на волосах, которые, как говорят, установлены теперь в аббатстве Килмартин в Уилтшире.