Прыжок в длину — двигательное действие, относящееся к горизонтальным прыжкам. Прыжок в длину требует от спортсменов прыгучести, спринтерских качеств. Прыжок в длину входил в соревновательную программу античных Олимпийских игр. Является современной олимпийской дисциплиной лёгкой атлетики для мужчин с 1896 года и для женщин с 1948 года
Объяснение:
У мужчин атлетов мирового класса, начальная скорость при отталкивании от доски достигает 9,4—9,8 м/c. Оптимальным углом вылета центра масс спортсмена к горизонту считается 20—22° и высота центра масс относительно обычного положения при ходьбе — 50—70 см. Наивысшей скорости атлеты обычно достигают на последних трёх-четырёх шагах разбега[1].
Прыжок состоит из четырёх фаз: разбега, отталкивания, полёта и приземления. Наибольшие различия, с точки зрения техники, затрагивают полётную фазу прыжка.
«В шаге» (англ. The Stride jump; Sail jump) — простейшая техника, известная ещё с XIX века и знакомая спортсменам-любителям с уроков физкультуры — это прыжок «в шаге» или «согнув ноги». После отталкивания толчковая нога через сторону присоединяется к маховой и плечи отводятся немного назад. Хотя это элементарный вариант прыжка, но им пользуются атлеты высокого уровня и в XXI веке. Так, английский легкоатлет Кристофер Томлинсон, который имеет в активе прыжок на 8,35 м (рекорд Великобритании), прыгает «в шаге». Этим же стилем Галина Чистякова установила мировой рекорд 7,52 м[2][3].
«Прогнувшись» (англ. The Hang Style) — более сложный вариант, требующий большей тренированности и координации. Прыгун в полёте прогибает тело в пояснице и как бы делает паузу перед приземлением. В 1920 году эту технику впервые продемонстрировал финский прыгун Туулос. На современном этапе развития лёгкой атлетики это наиболее популярная техника у прыгунов-женщин. Этим стилем, например, прыгала Хайке Дрекслер[4].
«Ножницы» (англ. The Hitch-Kick) — наиболее сложный вариант, требующий высоких скоростно-силовых качеств спортсмена. Спортсмен в полете словно продолжает бег и делает 1,5, 2,5 или 3,5 шага ногами по воздуху. Это наиболее популярная техника у спортсменов мужчин высокого класса[5][6].
Стилем «ножницы» прыгал как Майк Пауэлл в 1991 году, так и Боб Бимон в 1968 году[7].
Игорь Тер-Ованесян вспоминал впоследствии подробности этого прыжка:
Наблюдая выдающихся танцовщиков, я не раз восхищался их удивительной как бы зависать в воздухе на какое-то мгновение во время прыжка. Это зависание, которое называется у них « », с трудом поддается тренировке и в большинстве своём является врождённой У Бимона в середине полёта, даже больше во второй его половине, в тот момент, когда другие прыгуны камнем падают вниз, произошло это чудо — « », и он завис над прыжковой ямой, словно на невидимом парашюте
Єгипетські чоловіки висувать неймовірно суворі вимоги до зовнішнього вигляду жінок: справжня красуня має великі яскраві очі, довге шовковисте волосся, маленькі губи, округле обличчя та прекрасну фігуру (не занадто пишну й не занадто струнку).
Франція
Французи надають перевагу природній красі: майже непомітний макіяж, трохи розтріпане волосся, короткі нігті та струнке тіло. Крім того, справжня француженка має володіти бездоганним смаком, аби демонструвати свої переваги за до вишуканого одягу та грамотно підібраних аксесуарів.
Японія
Японці, як і більшість азійців, цінують білизну жіночої шкіри. Для того, щоб обличчя виглядало ідеально, в арсеналі місцевих красунь завжди є декілька засобів для відбілювання шкіри. До того ж, японкам подобається відкритий погляд європейських дівчат, який вони створюють і собі за до довгих та підкручених накладних вій.
Індія
Найбільшу увагу індійці приділяють красі жіночих очей, які в ідеалі мають бути світлими та мати форму мигдалю. Аби надати розрізу очей бажаної форми індійські жінки використовують чорну підводку та густо накладають туш. Володаркою канонічної індійської вроди вважається відома актриса Боллівуду Айшварія Рай — її очі вважають ідеальними далеко за межами рідної країни.
Бразилія
Бразильці просто втрачають розум, коли бачать красиві та великі сідниці, які цінуються тут більше за пишні груди чи тонку талію. Дівчата в Бразилії приділяють багато часу догляду за своєю гордістю — ходять на масажі, обертування та різні апаратні процедури. Дехто навіть вирішує лягти під ніж хірурга, аби збільшити сідниці за до мплантів.
Швеція
Еталоном жіночої вроди в Швеції є справжня нордична краса: платиновий блонд, світла шкіра, блакитні очі та високі скули. Шведки, як і їхні коліжанки з Франції, багато уваги приділяють своєму одягу, проте їхній стиль ще більш стриманий та простий.
Австралія
В Австралії, на відміну від більшості країн світу, не було ніякої епідемії захоплення анорексичною красою — тут давно в моді спортивна, атлетична фігура та здорова засмага. Місцеві красуні просто неймовірно виглядають в бікіні, а це доволі важливо в країні, де стільки пляжів.
Іран
В Ірані суспільство висуває досить суворі вимоги до пристойності зовнішнього вигляду жінок, а тому всю свою увагу місцеві дівчата приділяють красі обличчя. Вони частіше за всіх у світі звертаються в клініки пластичної хірургії, здебільшого для виправлення форми носу. Процедура ці не з дешевих, тому ті, хто може собі її дозволити, автоматично вважаються успішними та багатими. Саме через це в Ірані стало модним носити пов’язки, що накладаються на ніс після ринопластики. Дехто просто носить бинти довше за потрібне, інші ж деколи одягають пов’язки просто так, аби підкреслити свій статус.
Мавританія
Тут безумовною ознакою краси є пишність жіночих форм, причому межі в бездоганності просто немає, а більше — означає краще. Доки жінки по всій планеті марять стрункими ніжками та підтягнутим животом, мавританські батьки відправляють своїх дітей в спеціальні табори з набору ваги. Тут діти можуть наїдати за добу до 16000 калорій, а все задля того, аби здаватися багатшими — місцеві вважають: зайва вага є найголовнішою ознакою грошової стабільності, адже якщо людина може їсти стільки зайвого, то в неї точно все добре з фінансами.
Тож, як бачите, стандарти краси були різними не тільки в епоху Ренесансу та неймовірних 1920-хх — прямо зараз в світі є незліченна кількість відмінностей, за якими ми оцінюємо жіночу вроду. Проте ТЕТ вважає, що некрасивих дівчат просто не існує!
Прыжок в длину — двигательное действие, относящееся к горизонтальным прыжкам. Прыжок в длину требует от спортсменов прыгучести, спринтерских качеств. Прыжок в длину входил в соревновательную программу античных Олимпийских игр. Является современной олимпийской дисциплиной лёгкой атлетики для мужчин с 1896 года и для женщин с 1948 года
Объяснение:
У мужчин атлетов мирового класса, начальная скорость при отталкивании от доски достигает 9,4—9,8 м/c. Оптимальным углом вылета центра масс спортсмена к горизонту считается 20—22° и высота центра масс относительно обычного положения при ходьбе — 50—70 см. Наивысшей скорости атлеты обычно достигают на последних трёх-четырёх шагах разбега[1].
Прыжок состоит из четырёх фаз: разбега, отталкивания, полёта и приземления. Наибольшие различия, с точки зрения техники, затрагивают полётную фазу прыжка.
«В шаге» (англ. The Stride jump; Sail jump) — простейшая техника, известная ещё с XIX века и знакомая спортсменам-любителям с уроков физкультуры — это прыжок «в шаге» или «согнув ноги». После отталкивания толчковая нога через сторону присоединяется к маховой и плечи отводятся немного назад. Хотя это элементарный вариант прыжка, но им пользуются атлеты высокого уровня и в XXI веке. Так, английский легкоатлет Кристофер Томлинсон, который имеет в активе прыжок на 8,35 м (рекорд Великобритании), прыгает «в шаге». Этим же стилем Галина Чистякова установила мировой рекорд 7,52 м[2][3].
«Прогнувшись» (англ. The Hang Style) — более сложный вариант, требующий большей тренированности и координации. Прыгун в полёте прогибает тело в пояснице и как бы делает паузу перед приземлением. В 1920 году эту технику впервые продемонстрировал финский прыгун Туулос. На современном этапе развития лёгкой атлетики это наиболее популярная техника у прыгунов-женщин. Этим стилем, например, прыгала Хайке Дрекслер[4].
«Ножницы» (англ. The Hitch-Kick) — наиболее сложный вариант, требующий высоких скоростно-силовых качеств спортсмена. Спортсмен в полете словно продолжает бег и делает 1,5, 2,5 или 3,5 шага ногами по воздуху. Это наиболее популярная техника у спортсменов мужчин высокого класса[5][6].
Стилем «ножницы» прыгал как Майк Пауэлл в 1991 году, так и Боб Бимон в 1968 году[7].
Игорь Тер-Ованесян вспоминал впоследствии подробности этого прыжка:
Наблюдая выдающихся танцовщиков, я не раз восхищался их удивительной как бы зависать в воздухе на какое-то мгновение во время прыжка. Это зависание, которое называется у них « », с трудом поддается тренировке и в большинстве своём является врождённой У Бимона в середине полёта, даже больше во второй его половине, в тот момент, когда другие прыгуны камнем падают вниз, произошло это чудо — « », и он завис над прыжковой ямой, словно на невидимом парашюте
Єгипет
Єгипетські чоловіки висувать неймовірно суворі вимоги до зовнішнього вигляду жінок: справжня красуня має великі яскраві очі, довге шовковисте волосся, маленькі губи, округле обличчя та прекрасну фігуру (не занадто пишну й не занадто струнку).
Франція
Французи надають перевагу природній красі: майже непомітний макіяж, трохи розтріпане волосся, короткі нігті та струнке тіло. Крім того, справжня француженка має володіти бездоганним смаком, аби демонструвати свої переваги за до вишуканого одягу та грамотно підібраних аксесуарів.
Японія
Японці, як і більшість азійців, цінують білизну жіночої шкіри. Для того, щоб обличчя виглядало ідеально, в арсеналі місцевих красунь завжди є декілька засобів для відбілювання шкіри. До того ж, японкам подобається відкритий погляд європейських дівчат, який вони створюють і собі за до довгих та підкручених накладних вій.
Індія
Найбільшу увагу індійці приділяють красі жіночих очей, які в ідеалі мають бути світлими та мати форму мигдалю. Аби надати розрізу очей бажаної форми індійські жінки використовують чорну підводку та густо накладають туш. Володаркою канонічної індійської вроди вважається відома актриса Боллівуду Айшварія Рай — її очі вважають ідеальними далеко за межами рідної країни.
Бразилія
Бразильці просто втрачають розум, коли бачать красиві та великі сідниці, які цінуються тут більше за пишні груди чи тонку талію. Дівчата в Бразилії приділяють багато часу догляду за своєю гордістю — ходять на масажі, обертування та різні апаратні процедури. Дехто навіть вирішує лягти під ніж хірурга, аби збільшити сідниці за до мплантів.
Швеція
Еталоном жіночої вроди в Швеції є справжня нордична краса: платиновий блонд, світла шкіра, блакитні очі та високі скули. Шведки, як і їхні коліжанки з Франції, багато уваги приділяють своєму одягу, проте їхній стиль ще більш стриманий та простий.
Австралія
В Австралії, на відміну від більшості країн світу, не було ніякої епідемії захоплення анорексичною красою — тут давно в моді спортивна, атлетична фігура та здорова засмага. Місцеві красуні просто неймовірно виглядають в бікіні, а це доволі важливо в країні, де стільки пляжів.
Іран
В Ірані суспільство висуває досить суворі вимоги до пристойності зовнішнього вигляду жінок, а тому всю свою увагу місцеві дівчата приділяють красі обличчя. Вони частіше за всіх у світі звертаються в клініки пластичної хірургії, здебільшого для виправлення форми носу. Процедура ці не з дешевих, тому ті, хто може собі її дозволити, автоматично вважаються успішними та багатими. Саме через це в Ірані стало модним носити пов’язки, що накладаються на ніс після ринопластики. Дехто просто носить бинти довше за потрібне, інші ж деколи одягають пов’язки просто так, аби підкреслити свій статус.
Мавританія
Тут безумовною ознакою краси є пишність жіночих форм, причому межі в бездоганності просто немає, а більше — означає краще. Доки жінки по всій планеті марять стрункими ніжками та підтягнутим животом, мавританські батьки відправляють своїх дітей в спеціальні табори з набору ваги. Тут діти можуть наїдати за добу до 16000 калорій, а все задля того, аби здаватися багатшими — місцеві вважають: зайва вага є найголовнішою ознакою грошової стабільності, адже якщо людина може їсти стільки зайвого, то в неї точно все добре з фінансами.
Тож, як бачите, стандарти краси були різними не тільки в епоху Ренесансу та неймовірних 1920-хх — прямо зараз в світі є незліченна кількість відмінностей, за якими ми оцінюємо жіночу вроду. Проте ТЕТ вважає, що некрасивих дівчат просто не існує!
Объяснение: зачем?