В XVII—XVIII вв. капитализм стал господствующим производства уже в двух странах Европы — Голландии и Англии, а после освободительной войны североамериканских колоний против английского господства — и в США. Значительные успехи в развитии капитализма сделала Франция. Это обстоятельство и явилось основной предпосылкой широкой колониальной экспансии названных государств, к которым перешла от Испании и Португалии главная роль в колониальном грабеже заокеанских стран. В XVII—XVIII вв. были заложены основы мировой колониальной системы империализма. Ожесточенная борьба европейских государств за колонии приняла в то время форму торговых войн. Колонии продолжали служить для европейской буржуазии одним из средств первоначального накопления. Вместе с тем они приобретали все большее значение в качестве источников многих видов сырья и внешних рынков для быстро развивавшихся в Европе мануфактур. Наконец, наличие колоний, стимулируя развитие судоходства и торговли, являлось важнейшей предпосылкой роста торгового и военно-морского флота.
Политика порабощения и безжалостной эксплуатации населения колоний выступает как неотъемлемая часть истории капитализма, начиная с эпохи первоначального накопления и кончая его последней стадией — империализмом.
Европейские купцы-колонизаторы действовали в заморских странах не в одиночку, а объединяясь в крупные монопольные компании. Последние служили мощным рычагом накопления; они снижали для отдельных пайщиков-капиталистов риск, связанный с колониальными предприятиями. Торговые компании занимали привилегированное положение и пользовались особым покровительством государства. Такие объединения купцов были необходимы и потому, что в одиночку они не могли бы подавлять сопротивление азиатских государств, вести борьбу с европейскими соперниками и осуществлять широкую заморскую торговлю, которая в те времена была неразрывно связана с пиратством и войной. Монопольные компании обычно наделялись от государства весьма широкими правами. Так, например, основанные в начале XVII в. почти одновременно голландская, английская и французская Ост-Индские компании имели право содержать на Востоке свои военные и военно-морские силы, объявлять войну и заключать мир, строить крепости и арсеналы, творить суд и расправу над своими служащими.
27. Правове становище феодалів на українських землях в XIV- середини XVI ст.
Феодали. Соціальне і правове становище різних верств феодального класу на українських землях визначалося розмірами їх земельної власності. Починаючи з кінця XIV ст., і протягом майже всього XV ст. на українських землях безперервно збільшувалося велике феодальне землеволодіння. Джерелами зростання земельних володінь польських, литовських та українських феодалів були загарбання земель общини, купівля-продаж земельних маєтків, освоєння пустищ та феодальні земельн Поступово землі общини та пустища, що були загарбані феодалами, переходили у їх власність, яку вони мали змогу передавати у спадщину, продавати та ін. Поряд з цим представники пануючих верств одержували від польського короля і Великого князя Литовського земельн за службу. Жалуваними землями вони володіли у двох формах: тимчасовій — доки виконували службу на користь сюзерена ("на поживенье", "до волі та ласки господарської"), і постійній — з правом передачі своїх володінь у спадщину.
Починаючи з 80-х років XV ст., роздачі земель в умовне володіння стають звичайним явищем на українських землях. Такі роздачі здійснювалися не лише Великим князем Литовським чи польським королем, а й навіть представниками місцевої адміністрації — воєводами і старостами.
Отримавши величезні земельні володіння, феодали намагалися закріпити свої права на ці землі. Якщо у XVI ст. землі роздавалися "до живота", тобто до смерті володаря, то, починаючи з ЗО—50-х років XVI ст., землі вже давалися "до двох животов" (до смерті васала і його сина) і навіть "до трех животов"*.
Як наслідок цього процесу, наприкінці XV — першій половині XVI ст. основні земельні багатства України були зосереджені в руках незначної групи великих феодалів. Головним центром великого землеволодіння в Україні були Волинь і Галичина. Саме на Волині знаходилися володіння князів Заславських, Чарторийських, Вишневецьких. Серед найвпливовіших землевласників Київського воєводства були боярські роди Дашкевичів, Лозків, Тишкевичів, Полозів, в Чернігівщині та Переяславщині — князів Глинських.
Объяснение:
В XVII—XVIII вв. капитализм стал господствующим производства уже в двух странах Европы — Голландии и Англии, а после освободительной войны североамериканских колоний против английского господства — и в США. Значительные успехи в развитии капитализма сделала Франция. Это обстоятельство и явилось основной предпосылкой широкой колониальной экспансии названных государств, к которым перешла от Испании и Португалии главная роль в колониальном грабеже заокеанских стран. В XVII—XVIII вв. были заложены основы мировой колониальной системы империализма. Ожесточенная борьба европейских государств за колонии приняла в то время форму торговых войн. Колонии продолжали служить для европейской буржуазии одним из средств первоначального накопления. Вместе с тем они приобретали все большее значение в качестве источников многих видов сырья и внешних рынков для быстро развивавшихся в Европе мануфактур. Наконец, наличие колоний, стимулируя развитие судоходства и торговли, являлось важнейшей предпосылкой роста торгового и военно-морского флота.
Политика порабощения и безжалостной эксплуатации населения колоний выступает как неотъемлемая часть истории капитализма, начиная с эпохи первоначального накопления и кончая его последней стадией — империализмом.
Европейские купцы-колонизаторы действовали в заморских странах не в одиночку, а объединяясь в крупные монопольные компании. Последние служили мощным рычагом накопления; они снижали для отдельных пайщиков-капиталистов риск, связанный с колониальными предприятиями. Торговые компании занимали привилегированное положение и пользовались особым покровительством государства. Такие объединения купцов были необходимы и потому, что в одиночку они не могли бы подавлять сопротивление азиатских государств, вести борьбу с европейскими соперниками и осуществлять широкую заморскую торговлю, которая в те времена была неразрывно связана с пиратством и войной. Монопольные компании обычно наделялись от государства весьма широкими правами. Так, например, основанные в начале XVII в. почти одновременно голландская, английская и французская Ост-Индские компании имели право содержать на Востоке свои военные и военно-морские силы, объявлять войну и заключать мир, строить крепости и арсеналы, творить суд и расправу над своими служащими.
27. Правове становище феодалів на українських землях в XIV- середини XVI ст.
Феодали. Соціальне і правове становище різних верств феодального класу на українських землях визначалося розмірами їх земельної власності. Починаючи з кінця XIV ст., і протягом майже всього XV ст. на українських землях безперервно збільшувалося велике феодальне землеволодіння. Джерелами зростання земельних володінь польських, литовських та українських феодалів були загарбання земель общини, купівля-продаж земельних маєтків, освоєння пустищ та феодальні земельн Поступово землі общини та пустища, що були загарбані феодалами, переходили у їх власність, яку вони мали змогу передавати у спадщину, продавати та ін. Поряд з цим представники пануючих верств одержували від польського короля і Великого князя Литовського земельн за службу. Жалуваними землями вони володіли у двох формах: тимчасовій — доки виконували службу на користь сюзерена ("на поживенье", "до волі та ласки господарської"), і постійній — з правом передачі своїх володінь у спадщину.
Починаючи з 80-х років XV ст., роздачі земель в умовне володіння стають звичайним явищем на українських землях. Такі роздачі здійснювалися не лише Великим князем Литовським чи польським королем, а й навіть представниками місцевої адміністрації — воєводами і старостами.
Отримавши величезні земельні володіння, феодали намагалися закріпити свої права на ці землі. Якщо у XVI ст. землі роздавалися "до живота", тобто до смерті володаря, то, починаючи з ЗО—50-х років XVI ст., землі вже давалися "до двох животов" (до смерті васала і його сина) і навіть "до трех животов"*.
Як наслідок цього процесу, наприкінці XV — першій половині XVI ст. основні земельні багатства України були зосереджені в руках незначної групи великих феодалів. Головним центром великого землеволодіння в Україні були Волинь і Галичина. Саме на Волині знаходилися володіння князів Заславських, Чарторийських, Вишневецьких. Серед найвпливовіших землевласників Київського воєводства були боярські роди Дашкевичів, Лозків, Тишкевичів, Полозів, в Чернігівщині та Переяславщині — князів Глинських.