Історія куполів почалася ще в доісторичні часи, але технологічно складні та великі куполи стали будувати під час римської архітектурної революції, коли куполи стали використовувати при будівництві храмів і великих громадських споруд. Вважається, що найдавніший купол з нині існуючих розташований в римському Пантеоні, зведеному приблизно в 128 році нашої ери. Використання купола, однак, відбувалось рідко в Стародавній Греції. З розширенням використання прямокутних форм, цей тип даху описаний в похоронній архітектурі, зокрема давньогрецьких толосах.
Відкрита 1879 року Генріхом Шліманом Скарбниця Атрея в Мікенах споруджена близько 1250 року до н. е. В Іспанії в муніципалітеті Антекера (провінція Малага) збереглася одна з мегалітичних пам'яток цього періоду — Дольмен (гробниця) Ель Ромераль, побудована близько 1800 до н. е.
Пізніше в Римській імперії почали зводити купольні споруди, наприклад, на найбільших курортах з гарячими джерелами і в римських палацах, вони мали куполи, що виконували функцію перекриття. Пізніше традицію куполобудування перейняла візантійська християнська релігія та культова архітектура. Кульмінацією цього періоду стало застосування революційної вітрильної технології при зведенні Софійського собору у Константинополі. Після завоювання мусульманами імперії Сасанідів і візантійського Близького Сходу, купол став також частиною мусульманської архітектури.
У Західній Європі куполи знову набули популярності в епоху Ренесансу, і досягли розквіту на початку XVIII століття в архітектурі бароко.
Відтворюючи традиції римської архітектури, в XIX столітті куполи почали використовувати при зведенні державних будівель. У будівництві будинків куполи використовувалися рідко, в період бароко вони слугували атрибутом лише найбільших будівель і палаців. При спорудженні куполів почали виконувати металеві каркаси, залізобетон, засклення.
В останнє століття з розвитком технологій будівництва та появою нових матеріалів, у першу чергу полімерних, архітектори почали проектувати ще різноманітніші форми купольних перекриттів (наприклад, геодезичні куполи Р. Фуллера чи «купол тисячоліття» O2 Арени у Гринвічі). Куполи стали поширеними при будівництві оранжерейних, спортивних та видовищних споруд.
Атом водорода — физико-химическая система, состоящая из атомного ядра, несущего элементарный положительный электрический заряд, и электрона, несущего элементарный отрицательный электрический заряд. В состав атомного ядра как правило входит протон или протон с одним или несколькими нейтронами, образуя изотопы водорода. Электрон преимущественно находится в тонком концентрическом шаровом слое вокруг атомного ядра, образуя электронную оболочку атома. Наиболее вероятный радиус электронной оболочки атома водорода в стабильном состоянии равен боровскому радиусу a0 = 0,529 Å.
Атом водорода имеет специальное значение в квантовой механике и релятивистской квантовой механике, поскольку для него проблема двух тел имеет точное или приближенное аналитическое решение. Эти решения применимы для разных изотопов водорода, с соответствующей коррекцией.
В квантовой механике атом водорода описывается двухчастичной матрицей плотности или двухчастичной волновой функцией. Также упрощённо рассматривается как электрон в электростатическом поле бесконечно тяжёлого атомного ядра, не участвующего в движении (или просто в кулоновском электростатическом потенциале вида 1/r). В этом случае атом водорода описывается редуцированной одночастичной матрицей плотности или волновой функцией.
В 1913 году Нильс Бор предложил модель атома водорода, имеющую множество предположений и упрощений, и вывел из неё спектр излучения водорода. Предположения модели не были полностью правильны, но тем не менее приводили к верным значениям энергетических уровней атома.
Результаты расчётов Бора были подтверждены в 1925—1926 годах строгим квантово-механическим анализом, основанном на уравнении Шрёдингера. Решение уравнения Шрёдингера для электрона в электростатическом поле атомного ядра выводится в аналитической форме. Оно описывает не только уровни энергии электрона и спектр излучения, но и форму атомных орбиталей.
Объяснение:
Історія куполів почалася ще в доісторичні часи, але технологічно складні та великі куполи стали будувати під час римської архітектурної революції, коли куполи стали використовувати при будівництві храмів і великих громадських споруд. Вважається, що найдавніший купол з нині існуючих розташований в римському Пантеоні, зведеному приблизно в 128 році нашої ери. Використання купола, однак, відбувалось рідко в Стародавній Греції. З розширенням використання прямокутних форм, цей тип даху описаний в похоронній архітектурі, зокрема давньогрецьких толосах.
Відкрита 1879 року Генріхом Шліманом Скарбниця Атрея в Мікенах споруджена близько 1250 року до н. е. В Іспанії в муніципалітеті Антекера (провінція Малага) збереглася одна з мегалітичних пам'яток цього періоду — Дольмен (гробниця) Ель Ромераль, побудована близько 1800 до н. е.
Пізніше в Римській імперії почали зводити купольні споруди, наприклад, на найбільших курортах з гарячими джерелами і в римських палацах, вони мали куполи, що виконували функцію перекриття. Пізніше традицію куполобудування перейняла візантійська християнська релігія та культова архітектура. Кульмінацією цього періоду стало застосування революційної вітрильної технології при зведенні Софійського собору у Константинополі. Після завоювання мусульманами імперії Сасанідів і візантійського Близького Сходу, купол став також частиною мусульманської архітектури.
У Західній Європі куполи знову набули популярності в епоху Ренесансу, і досягли розквіту на початку XVIII століття в архітектурі бароко.
Відтворюючи традиції римської архітектури, в XIX столітті куполи почали використовувати при зведенні державних будівель. У будівництві будинків куполи використовувалися рідко, в період бароко вони слугували атрибутом лише найбільших будівель і палаців. При спорудженні куполів почали виконувати металеві каркаси, залізобетон, засклення.
В останнє століття з розвитком технологій будівництва та появою нових матеріалів, у першу чергу полімерних, архітектори почали проектувати ще різноманітніші форми купольних перекриттів (наприклад, геодезичні куполи Р. Фуллера чи «купол тисячоліття» O2 Арени у Гринвічі). Куполи стали поширеними при будівництві оранжерейних, спортивних та видовищних споруд.
Атом водорода — физико-химическая система, состоящая из атомного ядра, несущего элементарный положительный электрический заряд, и электрона, несущего элементарный отрицательный электрический заряд. В состав атомного ядра как правило входит протон или протон с одним или несколькими нейтронами, образуя изотопы водорода. Электрон преимущественно находится в тонком концентрическом шаровом слое вокруг атомного ядра, образуя электронную оболочку атома. Наиболее вероятный радиус электронной оболочки атома водорода в стабильном состоянии равен боровскому радиусу a0 = 0,529 Å.
Атом водорода имеет специальное значение в квантовой механике и релятивистской квантовой механике, поскольку для него проблема двух тел имеет точное или приближенное аналитическое решение. Эти решения применимы для разных изотопов водорода, с соответствующей коррекцией.
В квантовой механике атом водорода описывается двухчастичной матрицей плотности или двухчастичной волновой функцией. Также упрощённо рассматривается как электрон в электростатическом поле бесконечно тяжёлого атомного ядра, не участвующего в движении (или просто в кулоновском электростатическом потенциале вида 1/r). В этом случае атом водорода описывается редуцированной одночастичной матрицей плотности или волновой функцией.
В 1913 году Нильс Бор предложил модель атома водорода, имеющую множество предположений и упрощений, и вывел из неё спектр излучения водорода. Предположения модели не были полностью правильны, но тем не менее приводили к верным значениям энергетических уровней атома.
Результаты расчётов Бора были подтверждены в 1925—1926 годах строгим квантово-механическим анализом, основанном на уравнении Шрёдингера. Решение уравнения Шрёдингера для электрона в электростатическом поле атомного ядра выводится в аналитической форме. Оно описывает не только уровни энергии электрона и спектр излучения, но и форму атомных орбиталей.