Антон Павлович Чехов — великий російський письменник. Передусім він відомий як майстер оповідання. Його твори короткі й влучні, як постріл майстерного стрілка. Мішень — це людська підлість, чиношанування, самоприниження та інші людські вади.
Антон Чехов писав: "Тільки тоді людина стане кращою, коли ви покажете їй, якою вона є". І він умів показати людину як ніхто інший. Декількома деталями лаконічно й коротко письменник створив яскраві художні образи.
Ось перед читачем постає поліцейський наглядач Очумєлов із оповідання "Хамелеон", який час від часу то скидає, то надягає шинель. Так само легко він змінює свою думку стосовно долі нещасного собаки, винуватця каліцтва золотих справ майстра Хрюкіна. Ницо і підло, негідно звання людини так прогинатися перед одним лише ім'ям сильних світу цього.
А ось на вокзалі зустрілись два колишніх друга-гімназисти (оповідання "Товстий і тонкий"). Але спершу тепла зустріч перетворюється на неприємну недоречність. Чиношанування змушує тонкого самопринижуватись, втрачати власну гідність. Найогидніше, що відбувається це перед очима дітей, які потім наслідуватимуть поведінку дорослих,
Антон Павлович Чехов не лише талановитий майстер слова, а й надзвичайно інтелектуальна людина. Своїми творами він прагнув пробудити людей від духовної сплячки, позбутися убогості. Чехов щиро вірив у те, що, побачивши себе в героях його творів, люди обов'язково зміняться. Світ навколо стане набагато кращим, якщо людина стане Людиною. Хочеться вірити в те, що свої оповідання А. Чехов писав недарма, що його відточене влучне слово дістанеться онімілих душ.
Национальная гордость сама по себе не рождается. Это явление – искусственное. Для того чтобы гордость появилась, у общности людей, объединенных национальными признаками, должен появиться лидер. Не беспокойтесь, лидера достать не сложно. Чаще всего они просто сами лезут на глаза. Еще у первобытных народов были и вожди, и шаманы. Они-то и поднимали национальную гордость племени, и самозабвенно вели их в бой на другие племена. Побеждал тот, у кого гордость была качественнее. Ведь главное найти сначала, чем гордиться, а уж потом все это нести в массы. А гордиться можно многим.
Например, татары гордятся, что построили Казань, русские, что ее завоевал
Антон Павлович Чехов — великий російський письменник. Передусім він відомий як майстер оповідання. Його твори короткі й влучні, як постріл майстерного стрілка. Мішень — це людська підлість, чиношанування, самоприниження та інші людські вади.
Антон Чехов писав: "Тільки тоді людина стане кращою, коли ви покажете їй, якою вона є". І він умів показати людину як ніхто інший. Декількома деталями лаконічно й коротко письменник створив яскраві художні образи.
Ось перед читачем постає поліцейський наглядач Очумєлов із оповідання "Хамелеон", який час від часу то скидає, то надягає шинель. Так само легко він змінює свою думку стосовно долі нещасного собаки, винуватця каліцтва золотих справ майстра Хрюкіна. Ницо і підло, негідно звання людини так прогинатися перед одним лише ім'ям сильних світу цього.
А ось на вокзалі зустрілись два колишніх друга-гімназисти (оповідання "Товстий і тонкий"). Але спершу тепла зустріч перетворюється на неприємну недоречність. Чиношанування змушує тонкого самопринижуватись, втрачати власну гідність. Найогидніше, що відбувається це перед очима дітей, які потім наслідуватимуть поведінку дорослих,
Антон Павлович Чехов не лише талановитий майстер слова, а й надзвичайно інтелектуальна людина. Своїми творами він прагнув пробудити людей від духовної сплячки, позбутися убогості. Чехов щиро вірив у те, що, побачивши себе в героях його творів, люди обов'язково зміняться. Світ навколо стане набагато кращим, якщо людина стане Людиною. Хочеться вірити в те, що свої оповідання А. Чехов писав недарма, що його відточене влучне слово дістанеться онімілих душ.
Национальная гордость сама по себе не рождается. Это явление – искусственное. Для того чтобы гордость появилась, у общности людей, объединенных национальными признаками, должен появиться лидер. Не беспокойтесь, лидера достать не сложно. Чаще всего они просто сами лезут на глаза. Еще у первобытных народов были и вожди, и шаманы. Они-то и поднимали национальную гордость племени, и самозабвенно вели их в бой на другие племена. Побеждал тот, у кого гордость была качественнее. Ведь главное найти сначала, чем гордиться, а уж потом все это нести в массы. А гордиться можно многим.
Например, татары гордятся, что построили Казань, русские, что ее завоевал