У шостому класі ми вивчили багато творів, які заставили кожного з нас задуматися над певними моральними аспектами. Деякі з них актуальні й сьогодні.
Священні книги людства – Біблія, індійські Веди, Коран – у пошані людей певних віросповідань, їхні життєві дороговкази.
Християнські притчі про «», «» та інші піднімають різні морально-духовні питання, вчать жити за Божими заповідями.
Трагедія Евкліда «Прометей закутий» розповідає про титана, котрий за свою віддану до та служіння людям був жорстоко приречений на муки. Проблематика твору актуальна сьогодні, адже в наш нелегкий час українські воїни служать своєму народові, теж готові до самопожертви, багато з них повертаються каліками. Волонтери самовіддано допомагають захисникам, слабим та немічним.
Троянський кінь поем «Ілліада» та «Одісей» Гомера назавжди залишився знаком підступності та хитрості.
У творах давньогрецького елегійного поета Тіртея звучить тема захисту батьківщини. Вона завжди актуальна в сумний час, коли насувається загроза небезпеки.
Тепер мені стала відома палка лірика давньогрецької поетеси Сапфо про кохання та давнє сприйняття ідеалу жіночої краси. Її гімни, оди та святкові пісні, напевно, надихнули не одного майстра поетичного слова.
Персько-таджицький поет, мислитель, учений Омар Хайяма своїми філософськими чотиривіршами заставляє замислюватися, розмірковувати гати, дискутувати про людину – найдосконалішу істоту на Землі. Його творчість спонукає подумати про швидкоплинність часу та життя, місце та слід людини у ньому.
Французи вважають національним героєм Роланда. Героїчний епос «Пісня про Роланда» перекладена на багато мов, мелодійно звучить у опері «Роланд з Ронсево». Для них він назавжди залишиться правдолюбцем, патріотом, ідеальним воїном.
Епоха Відродження багата творчістю Шекспіра. Його сонети про величне й вічне почуття та щастя чи страждання, яке воно приносить. Ромео і Джульєтта з однойменної трагедії стали вічним образом палкого й чистого кохання, що перемагає ворожнечу та ненависть.
Ще один вічний образ Дон Кіхота – символ відірваності від реального світу. Безкорисливий мрійник слідує за мрією, здійснює небачені подвиги, які є примарними, бо вони не приносять користі іншим. Сучасними дон кіотами сьогодні можна назвати людей, що занадто захоплюються комп'ютерними іграми, уникають живого спілкування.
Вірш «Галерник» Луїса де Гонгора-і-Арагонте побудований, як і вся його творчість, на разючих контрастах. На мій погляд, цей невеликий вірш закликає не падати духом, зберігати надію на краще. Як і море, що омиває береги рідної батьківщини, тепер несе страждання галернику, хоч колись було втіхою гарного щасливого життя. І в думках єдине побажання невільникові – не зневіритись, щоб знову стати вільним.
Окремі твори Джона Донна перекладені відомими поетами на мою рідну мову. Сонет «Щоб мучить мене…» закликає людину не пристосовуватися до обставин, а завжди залишатися самою собою з високими моральними якостями.
Цікавою та повчальною є комедія Мольєра «Міщанин-шляхтич». Бо і сьогодні можна зустріти журденів, котрі за гроші прагнуть здобути владу. Люб'язні та доброзичливі на перший погляд доранти насправді виявляються авантюристами і шахраями. Тільки клеонти, котрі наділені моральними чеснотами, є по-справжньому шляхетними людьми.
Повість-притча «Чайка Джонатан Лівінгстон» Баха протиставляє одвічні категорії: батьки та діти, невігластво й жага до знань, злість та любов, зграя та індивідуальність, вигнання й обрання, смерть та воскресіння. Перемога духовних цінностей серед матеріального буття – це те, що робить людину особистістю, стає стимулом до творчості.
Про навчання в сучасній початковій школі, не стосунки дітей та батьків, учителя й учня, однокласників йдеться в романі Марини Аромштам «Коли відпочивають янголи». Бути добрим, розуміти іншого, співпереживати, бути доброзичливим закликає читача авторка, щоб мав вільними крила ангел-охоронець кожного з нас.
Твори, які ми вивчили під час навчального року, дуже різні. Вони допомагають пізнавати літературне мистецтво різних епох, вчать слідувати моральним цінностям, спонукають до глибоких роздумів.
Творчество основоположника русского романтизма В. А. Жуковского идейно претворило новую страницу в истории отечественной литературы, которая в значительной степени определялась общественной обстановкой послевоенных лет.
Патриотический подъем, возникший во время военных событий 1812 года, осознание особой роли народа в жизни государства, усиливающееся осуждение существующих порядков и рас свободолюбивых идей политизации общественной жизни и литературы. Позднее И. И. Пущин назовет этот период «политической эпохой русской жизни».
Политическая направленность общественных интересов, проникая в литературную среду и сочетаясь с романтическими тенденциями, выражалась в вольнолюбивых мотивах творчества ряда поэтов и писателей 1815–1825 годов, в тематике журнальных публикаций, в образовании литературных обществ, в которых обсуждались все волнующие во современности. Литературная жизнь сочетается с жизнью общественной, становится ее фактором. Особенно ярко это проявилось в деятельности таких литературных обществ, как «Арзамас», «Зеленая лампа», «Вольное общество любителей российской словесности». Первым из них был «Арзамас», возникший в 1815 году в ходе литературной дуэли между Шаховским, приверженцем «Беседы» Шишкова, и Жуковским. Мысль о создании дружественного литературного кружка зародилась еще раньше. В 1814 году Жуковский писал Воейкову о желательности подобного объединения и среди предполагаемых участников называл Вяземского, Батюшкова, Уварова, Дашкова и др. Поводом к оформлению кружка послужили написание и постановка Шаховским, ярым «беседчиком», комедии «Липецкие воды, или Урок кокеткам», в которой под видом поэта Фиалкина был выведен Жуковский. На спектакле присутствовал поэт с друзьями, и когда Фиалкин заговорил стихами Жуковского, зрители стали обращать на него насмешливые взгляды. «Можно вообразить себе положение бедного Жуковского! — писал в своих воспоминаниях Вигель. — Можно представить удивление и гнев вокруг него сидящих друзей! Перчатка была брошена; еще кипящие молодостью Блудов и Дашков спешили поднять ее». Для отпора «беседчикам» было решено создать особое литературное общество «безвестных любителей словесности». «Арзамас» пародировал в своей структуре организационные формы «Беседы» с царившей в ней служебно-сословной и литературной иерархией. В «Арзамас» вошли лица сугубо частные, имена их признавались несущественными и взамен давались прозвища: сам Жуковский, избранный секретарем общества, был наречен Светланой, А. Тургенев получил имя Эолова арфа, серьезный сдержанный Дашков был прозван Чу (предостерегающее междометие), пылкий и темпераментный Блудов — Кассандрой, Вигель за характерный острый профиль получил прозвище Ивиков журавль и т. п.
Первое заседание общества состоялось в доме С. Уварова на Малой Морской, 21. В библиотеке хозяина за длинным столом собрались Жуковский, Вяземский, Блудов, Дашков, Вигель, А. Тургенев. В дружеской обстановке, среди веселья и оживленных споров были подписаны предварительные правила «Арзамаса», в составлении которых деятельное участие принимал Жуковский. Поэт изобрел особый шутливый ритуал приема в общество. По примеру парижской Академии будущий член должен был произносить похвальную речь покойному предшественнику. Так как члены «Арзамаса» были признаны бессмертными, то в качестве «покойника» выбирался кто-либо из здравствующих «беседчиков». Затем был изобретен и довольно сложный последующий церемониал. Так, например, прием в члены «Арзамаса» Василия Львовича Пушкина сопровождался целым рядом испытаний: «Пушкина ввели в одну из передних комнат, положили на диван и навалили на него шубы всех прочих членов», это так называемое «шубное пренье» было первым испытанием. Второе испытание состояло в том, что лежа под ними, он должен был выслушать чтение целой французской трагедии какого-то безвестного автора. «Потом с завязанными глазами водили его с лестницы на лестницу и привели в комнату с кабинетом. Кабинет, в котором все члены были ярко освещены, а эта комната оставалась темной и отделялась от него оранжевой, огненной занавеской. Здесь развязали ему глаза — и представилось ему посередине чучело огромное, безобразное, устроенное на вешалке для платья. Пушкину объяснили, что это чудовище означает дурной вкус, подали ему лук и стрелы и велели поразить чудовище. Василий Львович (надобно вспомнить его фигуру: толстый с подзобком, задыхающийся и подагрик) натянул лук, пустил стрелу и упал, потому что за занавеской был скрыт мальчик, который в ту же минуту выстрелил в него из пистолета холостым зарядом и повалил чучело».[140] Правда, таким образом принимали только добродушного В. Л. Пушкина.
Объяснение:
У шостому класі ми вивчили багато творів, які заставили кожного з нас задуматися над певними моральними аспектами. Деякі з них актуальні й сьогодні.
Священні книги людства – Біблія, індійські Веди, Коран – у пошані людей певних віросповідань, їхні життєві дороговкази.
Християнські притчі про «», «» та інші піднімають різні морально-духовні питання, вчать жити за Божими заповідями.
Трагедія Евкліда «Прометей закутий» розповідає про титана, котрий за свою віддану до та служіння людям був жорстоко приречений на муки. Проблематика твору актуальна сьогодні, адже в наш нелегкий час українські воїни служать своєму народові, теж готові до самопожертви, багато з них повертаються каліками. Волонтери самовіддано допомагають захисникам, слабим та немічним.
Троянський кінь поем «Ілліада» та «Одісей» Гомера назавжди залишився знаком підступності та хитрості.
У творах давньогрецького елегійного поета Тіртея звучить тема захисту батьківщини. Вона завжди актуальна в сумний час, коли насувається загроза небезпеки.
Тепер мені стала відома палка лірика давньогрецької поетеси Сапфо про кохання та давнє сприйняття ідеалу жіночої краси. Її гімни, оди та святкові пісні, напевно, надихнули не одного майстра поетичного слова.
Персько-таджицький поет, мислитель, учений Омар Хайяма своїми філософськими чотиривіршами заставляє замислюватися, розмірковувати гати, дискутувати про людину – найдосконалішу істоту на Землі. Його творчість спонукає подумати про швидкоплинність часу та життя, місце та слід людини у ньому.
Французи вважають національним героєм Роланда. Героїчний епос «Пісня про Роланда» перекладена на багато мов, мелодійно звучить у опері «Роланд з Ронсево». Для них він назавжди залишиться правдолюбцем, патріотом, ідеальним воїном.
Епоха Відродження багата творчістю Шекспіра. Його сонети про величне й вічне почуття та щастя чи страждання, яке воно приносить. Ромео і Джульєтта з однойменної трагедії стали вічним образом палкого й чистого кохання, що перемагає ворожнечу та ненависть.
Ще один вічний образ Дон Кіхота – символ відірваності від реального світу. Безкорисливий мрійник слідує за мрією, здійснює небачені подвиги, які є примарними, бо вони не приносять користі іншим. Сучасними дон кіотами сьогодні можна назвати людей, що занадто захоплюються комп'ютерними іграми, уникають живого спілкування.
Вірш «Галерник» Луїса де Гонгора-і-Арагонте побудований, як і вся його творчість, на разючих контрастах. На мій погляд, цей невеликий вірш закликає не падати духом, зберігати надію на краще. Як і море, що омиває береги рідної батьківщини, тепер несе страждання галернику, хоч колись було втіхою гарного щасливого життя. І в думках єдине побажання невільникові – не зневіритись, щоб знову стати вільним.
Окремі твори Джона Донна перекладені відомими поетами на мою рідну мову. Сонет «Щоб мучить мене…» закликає людину не пристосовуватися до обставин, а завжди залишатися самою собою з високими моральними якостями.
Цікавою та повчальною є комедія Мольєра «Міщанин-шляхтич». Бо і сьогодні можна зустріти журденів, котрі за гроші прагнуть здобути владу. Люб'язні та доброзичливі на перший погляд доранти насправді виявляються авантюристами і шахраями. Тільки клеонти, котрі наділені моральними чеснотами, є по-справжньому шляхетними людьми.
Повість-притча «Чайка Джонатан Лівінгстон» Баха протиставляє одвічні категорії: батьки та діти, невігластво й жага до знань, злість та любов, зграя та індивідуальність, вигнання й обрання, смерть та воскресіння. Перемога духовних цінностей серед матеріального буття – це те, що робить людину особистістю, стає стимулом до творчості.
Про навчання в сучасній початковій школі, не стосунки дітей та батьків, учителя й учня, однокласників йдеться в романі Марини Аромштам «Коли відпочивають янголи». Бути добрим, розуміти іншого, співпереживати, бути доброзичливим закликає читача авторка, щоб мав вільними крила ангел-охоронець кожного з нас.
Твори, які ми вивчили під час навчального року, дуже різні. Вони допомагають пізнавати літературне мистецтво різних епох, вчать слідувати моральним цінностям, спонукають до глибоких роздумів.
Творчество основоположника русского романтизма В. А. Жуковского идейно претворило новую страницу в истории отечественной литературы, которая в значительной степени определялась общественной обстановкой послевоенных лет.
Патриотический подъем, возникший во время военных событий 1812 года, осознание особой роли народа в жизни государства, усиливающееся осуждение существующих порядков и рас свободолюбивых идей политизации общественной жизни и литературы. Позднее И. И. Пущин назовет этот период «политической эпохой русской жизни».
Политическая направленность общественных интересов, проникая в литературную среду и сочетаясь с романтическими тенденциями, выражалась в вольнолюбивых мотивах творчества ряда поэтов и писателей 1815–1825 годов, в тематике журнальных публикаций, в образовании литературных обществ, в которых обсуждались все волнующие во современности. Литературная жизнь сочетается с жизнью общественной, становится ее фактором. Особенно ярко это проявилось в деятельности таких литературных обществ, как «Арзамас», «Зеленая лампа», «Вольное общество любителей российской словесности». Первым из них был «Арзамас», возникший в 1815 году в ходе литературной дуэли между Шаховским, приверженцем «Беседы» Шишкова, и Жуковским. Мысль о создании дружественного литературного кружка зародилась еще раньше. В 1814 году Жуковский писал Воейкову о желательности подобного объединения и среди предполагаемых участников называл Вяземского, Батюшкова, Уварова, Дашкова и др. Поводом к оформлению кружка послужили написание и постановка Шаховским, ярым «беседчиком», комедии «Липецкие воды, или Урок кокеткам», в которой под видом поэта Фиалкина был выведен Жуковский. На спектакле присутствовал поэт с друзьями, и когда Фиалкин заговорил стихами Жуковского, зрители стали обращать на него насмешливые взгляды. «Можно вообразить себе положение бедного Жуковского! — писал в своих воспоминаниях Вигель. — Можно представить удивление и гнев вокруг него сидящих друзей! Перчатка была брошена; еще кипящие молодостью Блудов и Дашков спешили поднять ее». Для отпора «беседчикам» было решено создать особое литературное общество «безвестных любителей словесности». «Арзамас» пародировал в своей структуре организационные формы «Беседы» с царившей в ней служебно-сословной и литературной иерархией. В «Арзамас» вошли лица сугубо частные, имена их признавались несущественными и взамен давались прозвища: сам Жуковский, избранный секретарем общества, был наречен Светланой, А. Тургенев получил имя Эолова арфа, серьезный сдержанный Дашков был прозван Чу (предостерегающее междометие), пылкий и темпераментный Блудов — Кассандрой, Вигель за характерный острый профиль получил прозвище Ивиков журавль и т. п.
Первое заседание общества состоялось в доме С. Уварова на Малой Морской, 21. В библиотеке хозяина за длинным столом собрались Жуковский, Вяземский, Блудов, Дашков, Вигель, А. Тургенев. В дружеской обстановке, среди веселья и оживленных споров были подписаны предварительные правила «Арзамаса», в составлении которых деятельное участие принимал Жуковский. Поэт изобрел особый шутливый ритуал приема в общество. По примеру парижской Академии будущий член должен был произносить похвальную речь покойному предшественнику. Так как члены «Арзамаса» были признаны бессмертными, то в качестве «покойника» выбирался кто-либо из здравствующих «беседчиков». Затем был изобретен и довольно сложный последующий церемониал. Так, например, прием в члены «Арзамаса» Василия Львовича Пушкина сопровождался целым рядом испытаний: «Пушкина ввели в одну из передних комнат, положили на диван и навалили на него шубы всех прочих членов», это так называемое «шубное пренье» было первым испытанием. Второе испытание состояло в том, что лежа под ними, он должен был выслушать чтение целой французской трагедии какого-то безвестного автора. «Потом с завязанными глазами водили его с лестницы на лестницу и привели в комнату с кабинетом. Кабинет, в котором все члены были ярко освещены, а эта комната оставалась темной и отделялась от него оранжевой, огненной занавеской. Здесь развязали ему глаза — и представилось ему посередине чучело огромное, безобразное, устроенное на вешалке для платья. Пушкину объяснили, что это чудовище означает дурной вкус, подали ему лук и стрелы и велели поразить чудовище. Василий Львович (надобно вспомнить его фигуру: толстый с подзобком, задыхающийся и подагрик) натянул лук, пустил стрелу и упал, потому что за занавеской был скрыт мальчик, который в ту же минуту выстрелил в него из пистолета холостым зарядом и повалил чучело».[140] Правда, таким образом принимали только добродушного В. Л. Пушкина.