Прочитайте оповідання Ярослава Стельмаха й подумайте, що «не так» вчинили друзі?
Нахаба
Скінчилися уроки, а вчителька наша й каже:
- Сашко Лісовий захворів, хто піде його провідати?
- Я! Я! Я! - посхоплювалися всі.
- Якщо ви і в нього так кричати будете, - говорить учителька, - то краще нікому не йти. Хворому потрібен спокій.
Ми запевнили її, що галасувати не будемо, а вчителька відповіла, що ми молодці, але все одно сьогодні хай підуть кілька чоловік, а завтра ще кілька і післязавтра теж.
- І пам'ятайте, - закінчила вона, - хворому потрібен спокій. Дивіться, щоб він не вставав з ліжка, розважте його, як зумієте. Може, й нагодувати доведеться.
Приходимо ми. Лежить Сашко, горло замотане, книжку читає.
- От добре! - зраділа його мама. - У мене саме обідня перерва закінчується. Там, на кухні, суп доварюється. Ви через десять хвилин з плити його зніміть, хлопця мого нагодуйте. А я побігла.
- Ну як тобі, - ми в Сашка питаємо, - нудно, мабуть, лежати?
- Та ні, - одказує. - Зовсім не нудно. Я от книжку читаю. Цікава!
Але ми зрозуміли, що це він так говорить, із ввічливості. Спробуйно сам-один полежати цілий день!
- Нічого, - підбадьорюємо, - ми тебе зараз розважимо. От тобі Наталка заспіває. В неї голос гарний.
- Чого це я буду співати з дурного дива?! - Наталка нам. - Може, йому й не хочеться зовсім.
- Як це - не хочеться?! Ех ти, подруга! Він же один тут. Ну, як знаєш. Тоді ми з Митьком заспіваємо.
Стали ми посеред кімнати, відкашлялись і давай співати. Співали-співали, аж захрипли.
- Що, - питаємо, - повеселішало тобі трохи?
- Авжеж, повеселішало, - Наталка за нього відповідає. - Так фальшивити, то краще вже зовсім мовчати. І без ваших концертів обійдеться. Правда ж, Сашку?
Сашко промовчав, але ми зрозуміли, що це він так промовчав, щоб не завдавати нам клопоту. Але про які клопоти може йіи мова, коли товариш хворий!
- Давай, - Митько каже, - ми йому наш сюрприз відкриємо.
- Давай!
І стали ми тут матроський танок виконувати, який на святковии вечір готували. Підспівуємо собі, в долоні у такт плещемо, підборами по паркету - ух! Так добре в нас іще ніколи не виходило. Розчервонілись обоє, вхекалися, але стараємось, - для хворого ж товариша.
Чуємо дзвоник у двері. Наталка побігла відчиняти. Вривається до кімнати дядько якийсь у халаті.
- Це що за неподобство! - кричить. - Я поверхом нижче живу. У мене робота термінова, спеціально додому взяв, щоб не заважав ніхто, так ви отут казна-що виробляєте. Тупаєте по голові вже цілу годину, зосередитись неможливо!
Ми йому почали пояснювати, що прийшли провідати хворого товариша. А він:
- Нічого собі хворий! Таке витримати - здоров'я як у слона треба мати. Припиніть цей тупіт. Книжку йому краще почитайте!
Ми сказали, що книжку він і сам собі читає.
- Ну, то придумайте щось інше, - дядько каже. - Он ви на хлопця подивіться. Йому вже скоро млосно стане од ваших розваг.
І він пішов.
Сашко забився під стіну, і ми зрозуміли: йому цей дядько теж не сподобався.
- О! - скрикнув я радісно. - Так у тебе ж магнітофон є. Чого ж ти мовчав! - І натис на вмикач.
- Зроби голосніше, - гукнув Митько. - Воно, коли голосно, завжди веселіш.
Тут Наталка стала до чогось принюхуватись - і прожогом з кімнати. Вбігає за мить:
- Ой, - кричить, - суп увесь википів і вже згорів.
Побігли ми на кухню. Справді, бачимо - в каструльці щось темне на самому дні залишилось, і пахне зовсім не так, як суп. Ми туди про всяк випадок води долили, але смак у нього виявився ще гіршим, ніж запах.
- Ех ви! - Наталка зітхає. - Через вас зовсім забули, що мама Чим тепер хворого годувати?
Стали ми харчі якісь шукати. Знайшли цукор, а чай шукали-шукали - ніде нема.
- Яка різниця, - Митько каже, - із заваркою чи без. Однаково вода. Коричнева тільки. І так вип'є.
Скип'ятили ми воду, вкинули цукор у склянку. Приносимо Сашкові:
- Пий.
Сьорбнув він трохи.
- Не хочу, - каже. - Голова болить.
- Це в нього від голоду, - здогадався я. - Ми тобі зараз усі втрьох картоплі почистимо. Ти яку любиш - смажену чи варену? А щоб ти поки не нудьгував, включимо магнітофон.
- Не треба, - він нам якось так дивно відповідає, - ніякого магнітофона, і картоплі я не хочу вашої.
- Здається, час нам уже додому, - поглянула Наталка на двері.
- Додому! - блимнув на неї Митько. - І полишити хворого товариша? Може, тобі заспівати? - допитується в Сашка.
- І співати не треба!
- Може, затанцювати ще разочок? Нам неважко.
Тут Сашко як затруситься.
- Не треба, - кричить, - мені ваших танців, і нічого не треба! Облиште мене! Лежала собі людина і горя не знала. У мене і так уже температура піднялась. Я тепер, мабуть, іще місяць хворіти буду.
Тепер ми таки зрозуміли, чого він хоче, і стали вдягатись.
- Ну, ти бачив таке? - мовив Митько вже надворі. - Друзі прийшли до нього, не шкодуючи ні сил, ні часу, розважити, щоб йому сумно не було, нагодувати, а він після цього нас, можна сказати, виганяє. Не буду більше його навідувати. Хай собі книжки читає. Нахаба та й годі!
1.Охарактеризовать предложение по цели высказывания: повествовательное, во или побудительное. По эмоциональной окраске: восклицательное или невосклицательное. По наличию грамматических основ или сложное. Затем, в зависимости от того предложение или сложное: Если Охарактеризовать предложение по наличию главных членов предложения: двусоставное или односоставное, указать, какой главный член предложения, если оно односоставное (подлежащее или сказуемое). 6. Охарактеризовать по наличию второстепенных членов предложения: рас или нерас Объяснение: лови
17
12
Живопись, корми!
1401 подписчик
Как импрессионисты сделали живопись доступной для всех
31 января 2019
372 дочитывания
1,5 мин Уникальные посетители страницы.
372 дочитывания, 79%. Пользователи, дочитавшие до конца.
1,5 мин. Среднее время дочитывания публикации.
"Голубые танцовщицы". Эдгар Дега. 1897. Государственный музей изобразительных искусств им. А.С.Пушкина (Москва).
"Голубые танцовщицы". Эдгар Дега. 1897. Государственный музей изобразительных искусств им. А.С.Пушкина (Москва).
Что представляла собой живопись до импрессионистов?
Изобразительное искусство играло колоссальную роль в культурной жизни Франции XIX века. Живопись была подчинена правительственному департаменту под названием Министерство императорского дома и изящных искусств, занятие ею считалось такой же профессией, как сегодня работа в сфере медицины или юриспруденции. Ежегодно художники Франции представляли экспертному жюри два-три лучших своих полотна. Счастливчики, чьи картины были отобраны в Салон, официально считались художниками, могли продавать свои работы и брать заказы. Всех, кто не входил в Салон, в мире живописи, образно говоря, не существовало.
В 1860-х годах в Париже образовалась группа художников, которые отчаялись пробиться в Салон. Сейчас их имена известны всему миру (Эдуард Мане, Эдгар Дега, Клод Моне, Пьер-Огюст Ренуар, Поль Сезанн), их полотна представлены в самых известных музеях и галереях мира, а в то время им приходилось несладко. Они рисовали друг друга и друг подле друга, поддерживали друг друга эмоционально и финансово. 15 апреля 1874г. они организовали свой "Салон отверженных". Первая выставка продлилась один месяц и имела грандиозный успех. Были, впрочем, и неодобрительные отзывы. Так, один критик написал, что художники будто заряжают пистолет краской и стреляют в холст. Другой указал, что это, мол, не живопись, а всего лишь "впечатление" - impression. Так, от термина, который должен был нести уничижительные коннотации, родился термин "импрессионизм".
В чем же было отличие импрессионизма от живописи, существовавшей до сих пор?
1. Во-первых, появление импрессионизма совпало (и было обусловлено) с промышленным переворотом, произошедшем в Европе в то время. Краски, кисти, холсты стали продаваться в лавках и были доступны каждому. Художникам больше не были нужны полностью оборудованные мастерские и ученики, часами растирающие краски. Любой желающий мог купить краски и мольберт и рисовать прямо на улице. Появилось само понятие plein air (пленэр) - живопись с натуры на открытом воздухе. Как - без учеников? На улице, а не в мастерской? Неслыханное дело!
2. Во-вторых, доступность красок привела к изменению самой техники живописи: если старые мастера писали картины тонким слоем краски (лессировка), потому что краски дорого стоили и сложно изготавливались, то теперь краску можно было не жалеть. Появилась техника импасто, при которой краска накладывалась толстым слоем и крупными мазками.
3. В-третьих, выход изобразительного искусства из тёмных мастерских на природу обусловил смену фона: если старые мастера начинали с грунтовки холста оттенками коричневого, то импрессионисты впервые начали писать на голубом фоне - цвете неба.
Импрессионисты сделали ставку на цвет (визуальное восприятие глазом человека красного, синего и зелёного цвета и их смеси) и ушли от тона (темнее-светлее). Тем самым, они если не потеряли, то, скажем так, творчески переосмыслили существовавшие ранее приёмы живописи, в частности, линейную перспективу. Увы, старое - это не всегда плохое и бесполезное. В целом ряде картин импрессионистов линейная перспектива утрачена; они смотрятся плоско, без разделения на ближний, средний и дальний план...
Объяснение: