Алгори́тм (латинізов. Algorithmi за араб. ім'ям перського математика аль-Хорезмі) — набір інструкцій, які описують порядок дій виконавця, щоб досягти результату розв'язання задачі за скінченну кількість дій; система правил виконання дискретного процесу, яка досягає поставленої мети за скінченний час. Для візуалізації алгоритмів часто використовують блок-схеми.
Для комп'ютерних програм алгоритм є списком деталізованих інструкцій, що реалізують процес обчислення, який, починаючи з початкового стану, відбувається через послідовність логічних станів, яка завершується кінцевим станом. Перехід з попереднього до наступного стану не обов'язково детермінований — деякі алгоритми можуть містити елементи випадковості.
Поняття алгоритму належить до підвалин математики. Обчислювальні процеси алгоритмічного характеру (як-то арифметичні дії над цілими числами, знаходження НСД двох чисел тощо) відомі людству з глибокої давнини. Проте, чітке поняття алгоритму сформувалося лише на початку XX століття.
Часткова формалізація поняття алгоритму розпочалася зі спроб розв'язати задачу розв'язності (нім. Entscheidungsproblem), яку сформулював Давид Гільберт у 1928 р. Наступні формалізації були необхідні для визначення ефективної обчислювальності[1] або «ефективного методу»[2]; до цих формалізацій належать рекурсивні функції Геделя-Ербрана-Кліні 1930, 1934 та 1935 років, λ-числення Алонзо Черча 1936 р., «Формулювання 1» Еміля Поста 1936 року, та машина Тюрінга, розроблена Аланом Тюрінгом протягом 1936, 1937 та 1939 років. В методології алгоритм є базисним поняттям і складає основу опису методів. З методології виходить якісно нове поняття алгоритму як оптимальність з наближенням до прогнозованого абсолюту. Зробивши все в послідовності алгоритму за граничних умов задачі маємо ідеальне рішення нагальних проблем науково-практичного характеру. В сучасному світі алгоритм будь-якої діяльності у формалізованому виразі складає основу освіти на прикладах, за подоби. На основі подібності алгоритмів різних сфер діяльності була сформована концепція (теорія) експертних систем.
искусство казахов, не оперирующее тематическими категориями, тем не менее, наполнено конкретным и ярким содержанием. Речь идет об универсальных, доступных восприятию каждого зрителя закономерностях внешнего мира, которые формулируются народным искусством. Сегодня расшифровка их эмоционально-смысловых значений и использование их в качестве выразительных средств в современном искусстве становятся особенно органичными.
Искусство открывает мир в красоте и многообразии его проявлений. Красота выявляется через предметную деятельность человека, носит конкретно-исторический характер. На протяжении столетий казахское искусство обогащается знанием. Художественное познание, в том числе деятельность – формы освоения мира и активного включения в него человека. Познание мира искусством та форма человеческой деятельности, в которой происходит художественное освоение действительности и передача видения мира посредством символов, знаков, образов.
Особенностью казахского искусства является слияние его составляющих – движения и статики, единство кочевой и оседлой жизни, где проявляется следующее своеобразие – движение, обновление. А также законы тяжести, равновесия, ритма, цвета, которые выражали из поколения в поколение движение, борьбу и перепетийность. Традиционная картина мира во всей своей полноте находит выражение в символике традиционного казахского искусства.
Древние кочевые народы, жизненной необходимостью которых была борьба за собственные территории, а основное занятие составляла охота и скотоводство, определило тематический диапазон изображаемых явлений. Жизнь кочевого общества была такова, что человек подолгу находился наедине с самим собой и природой, уход за многочисленными отарами овец был столь труден сколь и уединен, поэтому жизненное ощущение кочевников глубоко связано с осознанием гармонической взаимосвязи мира человека и природы, это ощущение охватывало всю жизнь человека, начиная с момента его рождения. Глубинным смыслом этой взаимосвязи проникнута вся жизнь, она закреплена в обычаях, обрядах, орнаментальных узорах, наскальной живописи.
Алгори́тм (латинізов. Algorithmi за араб. ім'ям перського математика аль-Хорезмі) — набір інструкцій, які описують порядок дій виконавця, щоб досягти результату розв'язання задачі за скінченну кількість дій; система правил виконання дискретного процесу, яка досягає поставленої мети за скінченний час. Для візуалізації алгоритмів часто використовують блок-схеми.
Для комп'ютерних програм алгоритм є списком деталізованих інструкцій, що реалізують процес обчислення, який, починаючи з початкового стану, відбувається через послідовність логічних станів, яка завершується кінцевим станом. Перехід з попереднього до наступного стану не обов'язково детермінований — деякі алгоритми можуть містити елементи випадковості.
Поняття алгоритму належить до підвалин математики. Обчислювальні процеси алгоритмічного характеру (як-то арифметичні дії над цілими числами, знаходження НСД двох чисел тощо) відомі людству з глибокої давнини. Проте, чітке поняття алгоритму сформувалося лише на початку XX століття.
Часткова формалізація поняття алгоритму розпочалася зі спроб розв'язати задачу розв'язності (нім. Entscheidungsproblem), яку сформулював Давид Гільберт у 1928 р. Наступні формалізації були необхідні для визначення ефективної обчислювальності[1] або «ефективного методу»[2]; до цих формалізацій належать рекурсивні функції Геделя-Ербрана-Кліні 1930, 1934 та 1935 років, λ-числення Алонзо Черча 1936 р., «Формулювання 1» Еміля Поста 1936 року, та машина Тюрінга, розроблена Аланом Тюрінгом протягом 1936, 1937 та 1939 років. В методології алгоритм є базисним поняттям і складає основу опису методів. З методології виходить якісно нове поняття алгоритму як оптимальність з наближенням до прогнозованого абсолюту. Зробивши все в послідовності алгоритму за граничних умов задачі маємо ідеальне рішення нагальних проблем науково-практичного характеру. В сучасному світі алгоритм будь-якої діяльності у формалізованому виразі складає основу освіти на прикладах, за подоби. На основі подібності алгоритмів різних сфер діяльності була сформована концепція (теорія) експертних систем.
искусство казахов, не оперирующее тематическими категориями, тем не менее, наполнено конкретным и ярким содержанием. Речь идет об универсальных, доступных восприятию каждого зрителя закономерностях внешнего мира, которые формулируются народным искусством. Сегодня расшифровка их эмоционально-смысловых значений и использование их в качестве выразительных средств в современном искусстве становятся особенно органичными.
Искусство открывает мир в красоте и многообразии его проявлений. Красота выявляется через предметную деятельность человека, носит конкретно-исторический характер. На протяжении столетий казахское искусство обогащается знанием. Художественное познание, в том числе деятельность – формы освоения мира и активного включения в него человека. Познание мира искусством та форма человеческой деятельности, в которой происходит художественное освоение действительности и передача видения мира посредством символов, знаков, образов.
Особенностью казахского искусства является слияние его составляющих – движения и статики, единство кочевой и оседлой жизни, где проявляется следующее своеобразие – движение, обновление. А также законы тяжести, равновесия, ритма, цвета, которые выражали из поколения в поколение движение, борьбу и перепетийность. Традиционная картина мира во всей своей полноте находит выражение в символике традиционного казахского искусства.
Древние кочевые народы, жизненной необходимостью которых была борьба за собственные территории, а основное занятие составляла охота и скотоводство, определило тематический диапазон изображаемых явлений. Жизнь кочевого общества была такова, что человек подолгу находился наедине с самим собой и природой, уход за многочисленными отарами овец был столь труден сколь и уединен, поэтому жизненное ощущение кочевников глубоко связано с осознанием гармонической взаимосвязи мира человека и природы, это ощущение охватывало всю жизнь человека, начиная с момента его рождения. Глубинным смыслом этой взаимосвязи проникнута вся жизнь, она закреплена в обычаях, обрядах, орнаментальных узорах, наскальной живописи.