Самое передовое оружие, которым владел Иван Грозный
Появление пушек на Руси
Самое раннее задокументированное использование пушек в русских землях относится к 1382 году, когда при обороне Москвы от армии хана Тохтамыша применялась позиционная артиллерия, которая называлась тюфяками". Термин имеет восточное происхождение, однако на Руси широкое распространение огнестрельного оружия связано с Европой, куда порох пришёл благодаря Великому шёлковому пути.
В 1475 году в Москву по приглашению Ивана III (1462-1505) прибыл итальянский специалист Аристотель Фьораванти, который должен был построить главный кафедральный храм Руси - Успенский собор. Инженер, имевший широкие познания во многих науках, не только справился с основной задачей, но и учредил по царя вместе с другими итальянцами "пушечные избы", занимавшиеся производством огнестрельных орудий.
Таким образом с именем Фьораванти связано первое упоминание о производстве пушек на Руси. Вплоть до начала царствования Ивана Грозного изготовлением огнестрельного оружия занимались специалисты из Италии, которые затем стали вытесняться литейщиками германского происхождения.
Оружейные мастера
Квалифицированные иностранцы очень ценились в русском государстве, получая не только приличное жалование, но и обладая целым рядом привилегий и льгот: свобода от таможенных пошлин, право не являться в суд по искам русских и тому подобное. Генрих Штаден, немец-опричник времён Ивана Грозного, писал, что иноземцу нужно было постараться, "чтобы дойти до смертной казни".
Однако, отмечал немец, стоило чужеземцу попытаться уехать из русского государства, тогда «ничего уже ему не ни мастерство, ни деньги. По словам Штадена, иностранцы редко пытались бежать, «ибо дорога в страну широка и просторна, а из страны - узкая-преузкая». Такое насильное удержание специалистов было связано, прежде всего, с нехваткой своих квалифицированных кадров.
Тем не менее ситуация начала меняться уже при Иване Грозном, а с начала 1570-ых годов литейное производство стали возглавлять учившиеся у приезжих иностранцев отечественные мастера. С этого времени русские пушки стали украшаться оригинальными орнаментами, а их внешний вид стал отличаться от западных образцов.
При всьому при цьому обов’язково необхідно розуміти, що все, що описав Байрон в цій своїй поемі, далеко не обов’язково має мати щось спільне з реальністю і реальним станом речей. Пригоди Мазепи, описані в поемі «Мазепа», далеко не обов’язково мали місце в реальному житті. При написанні цього твору Байрон не надто сильно замислювався про те, щоб співвіднести образ Мазепи в творі з реальним образом Мазепи в житті. Більш того, у Байрона не було фактичної інформації, щоб описати все настільки достовірно, як це було необхідно зробити. Втім, швидше за все, для Мазепи дійсно були притаманні деякі якості, якими його наділяє Байрон. Приміром, він в образі Мазепи однозначно акцентує увагу на тому, що українець був дуже досвідчений по життю, мав дух справжнього бунтаря, воля ж його ніколи і ні за що не могла бути підкорена. Найімовірніше, так це і було, оскільки без цих якостей Мазепа не зміг би домогтися такої високої посади і не зміг би вписати своє ім’я в історію України і не тільки її. Але в той же час в Мазепі від Байрона можна гати деякі якості, які в цілому притаманні для інших героїв цього англійського поета. Мазепа показується як людина самотня і нескорена, такий собі благородний злочинець, люблячий свободу, волю і все, що з нею пов’язано. Звичайно, Мазепа навряд чи міг бути боягузливим, тому немає нічого дивного, що під час своєї діяльності він вирішується на деякі дуже сміливі і в деяких випадках навіть відчайдушні вчинки. Проявляється все це як в любовних відносинах Мазепи, так і в іншій його діяльності. Все це в сукупності формує своєрідний і дуже цікавий романтичний образ, який дійсно подобається практично кожному читачеві.
Самое передовое оружие, которым владел Иван Грозный
Появление пушек на Руси
Самое раннее задокументированное использование пушек в русских землях относится к 1382 году, когда при обороне Москвы от армии хана Тохтамыша применялась позиционная артиллерия, которая называлась тюфяками". Термин имеет восточное происхождение, однако на Руси широкое распространение огнестрельного оружия связано с Европой, куда порох пришёл благодаря Великому шёлковому пути.
В 1475 году в Москву по приглашению Ивана III (1462-1505) прибыл итальянский специалист Аристотель Фьораванти, который должен был построить главный кафедральный храм Руси - Успенский собор. Инженер, имевший широкие познания во многих науках, не только справился с основной задачей, но и учредил по царя вместе с другими итальянцами "пушечные избы", занимавшиеся производством огнестрельных орудий.
Таким образом с именем Фьораванти связано первое упоминание о производстве пушек на Руси. Вплоть до начала царствования Ивана Грозного изготовлением огнестрельного оружия занимались специалисты из Италии, которые затем стали вытесняться литейщиками германского происхождения.
Оружейные мастера
Квалифицированные иностранцы очень ценились в русском государстве, получая не только приличное жалование, но и обладая целым рядом привилегий и льгот: свобода от таможенных пошлин, право не являться в суд по искам русских и тому подобное. Генрих Штаден, немец-опричник времён Ивана Грозного, писал, что иноземцу нужно было постараться, "чтобы дойти до смертной казни".
Однако, отмечал немец, стоило чужеземцу попытаться уехать из русского государства, тогда «ничего уже ему не ни мастерство, ни деньги. По словам Штадена, иностранцы редко пытались бежать, «ибо дорога в страну широка и просторна, а из страны - узкая-преузкая». Такое насильное удержание специалистов было связано, прежде всего, с нехваткой своих квалифицированных кадров.
Тем не менее ситуация начала меняться уже при Иване Грозном, а с начала 1570-ых годов литейное производство стали возглавлять учившиеся у приезжих иностранцев отечественные мастера. С этого времени русские пушки стали украшаться оригинальными орнаментами, а их внешний вид стал отличаться от западных образцов.
Втім, швидше за все, для Мазепи дійсно були притаманні деякі якості, якими його наділяє Байрон. Приміром, він в образі Мазепи однозначно акцентує увагу на тому, що українець був дуже досвідчений по життю, мав дух справжнього бунтаря, воля ж його ніколи і ні за що не могла бути підкорена. Найімовірніше, так це і було, оскільки без цих якостей Мазепа не зміг би домогтися такої високої посади і не зміг би вписати своє ім’я в історію України і не тільки її. Але в той же час в Мазепі від Байрона можна гати деякі якості, які в цілому притаманні для інших героїв цього англійського поета. Мазепа показується як людина самотня і нескорена, такий собі благородний злочинець, люблячий свободу, волю і все, що з нею пов’язано. Звичайно, Мазепа навряд чи міг бути боягузливим, тому немає нічого дивного, що під час своєї діяльності він вирішується на деякі дуже сміливі і в деяких випадках навіть відчайдушні вчинки. Проявляється все це як в любовних відносинах Мазепи, так і в іншій його діяльності. Все це в сукупності формує своєрідний і дуже цікавий романтичний образ, який дійсно подобається практично кожному читачеві.