1. Салатын адамымыз қағаздың дəл ортасында тұруы керек. Бұл кез келген суретті салатын кезде ескеріледі.
2. Қағазға салынатын бейне тым үлкен немесе тым кішкентай болмауы керек.
3. Портрет салғанда көзге аса мəн беру керек. "Көз – жанның айнасы"- дегендей, салынып жатқан портреттен адамның ішкі жан дүниесі көрініп тұрса, бұл ең керемет туынды. Атақты Мона Лизаның бар сыры осы жұмбақ , мейірімді көздерінде.
4. Бұрыннан қатып қалған ережелерге сүйенудің қажеті жоқ. Ол сіздің танылуыңызға кедергі келтіреді. Еркін болыңыз. Қиялыңызға ерік беріңіз. Сонда сіздің салған суретіңіз көптің арасынан ерекшеленіп тұрады.
5. Көп еңбектеніңіз. Суретті көп салған сайын қолыңыз икемденеді.
6. Жан дүниең қандай болса, суретің де сондай болады.
7. Əрдайым адамдардың бет пішіні, басының формасы, дене бітіміне назар аударып жүріңіз. Адам салу анатомиямен байланысты. Жəне адамдардың эмоциясын бақылап үйреніңіз.
8. Түстерді таба білу керек, ол үшін аздаған тәжірибе керек. Жай ғана палитраны алыңызда, түстерді бір- бірімен араластырып көріңіз. Жəне түстердің қосындысын ұмытпаңыз.
ЖИВО́ПИС – один з головних видів образотворчого мистецтва, що базується на відтворенні зорових образів через нанесення фарб на тверду основу; а також твори мистецтва, виконані в такий б. Властивість перетворювати поверхню на подібність багатоманіт. просторів, різноманітні виражал. засоби та широкі образні можливості забезпечили Ж. провідне місце в історії худож. культури. Ж. виник в епоху пізнього палеоліту (40 тис. р. до н. е.) як наскел. розпис; всебіч. розвитку набув у 16–17 ст., коли встановився розподіл мист-ва на жанри й набула поширення техніка олій. малярства. Упродовж свого існування Ж. зазнавав еволюцій, що змінювали його змістовно-естет. виміри, зокрема з появою на межі 19–20 ст. абстракт., нефігуратив. мист-ва, нових ідей та концепцій зображальності у 20 – на поч. 21 ст. За призначенням і місцем розташування виділяють монум. (стінопис в арх-рі) та станк. (як правило, експонується в інтер’єрі) Ж. Станк. Ж. – живописні твори, що мають самост. значення і сприймаються незалежно від оточуючого середовища. Його гол. формою є картина – ціліс., завершений худож. твір, що послідовно втілює автор. задум, створює самодостат. ілюзор. простір, розрахов. на цілеспрямовану увагу глядача. У станк. Ж. наявні великі можливості маляр. мист-ва розкривати різноманітність змісту при глибин. розробці форми.
1. Салатын адамымыз қағаздың дəл ортасында тұруы керек. Бұл кез келген суретті салатын кезде ескеріледі.
2. Қағазға салынатын бейне тым үлкен немесе тым кішкентай болмауы керек.
3. Портрет салғанда көзге аса мəн беру керек. "Көз – жанның айнасы"- дегендей, салынып жатқан портреттен адамның ішкі жан дүниесі көрініп тұрса, бұл ең керемет туынды. Атақты Мона Лизаның бар сыры осы жұмбақ , мейірімді көздерінде.
4. Бұрыннан қатып қалған ережелерге сүйенудің қажеті жоқ. Ол сіздің танылуыңызға кедергі келтіреді. Еркін болыңыз. Қиялыңызға ерік беріңіз. Сонда сіздің салған суретіңіз көптің арасынан ерекшеленіп тұрады.
5. Көп еңбектеніңіз. Суретті көп салған сайын қолыңыз икемденеді.
6. Жан дүниең қандай болса, суретің де сондай болады.
7. Əрдайым адамдардың бет пішіні, басының формасы, дене бітіміне назар аударып жүріңіз. Адам салу анатомиямен байланысты. Жəне адамдардың эмоциясын бақылап үйреніңіз.
8. Түстерді таба білу керек, ол үшін аздаған тәжірибе керек. Жай ғана палитраны алыңызда, түстерді бір- бірімен араластырып көріңіз. Жəне түстердің қосындысын ұмытпаңыз.
ЖИВО́ПИС – один з головних видів образотворчого мистецтва, що базується на відтворенні зорових образів через нанесення фарб на тверду основу; а також твори мистецтва, виконані в такий б. Властивість перетворювати поверхню на подібність багатоманіт. просторів, різноманітні виражал. засоби та широкі образні можливості забезпечили Ж. провідне місце в історії худож. культури. Ж. виник в епоху пізнього палеоліту (40 тис. р. до н. е.) як наскел. розпис; всебіч. розвитку набув у 16–17 ст., коли встановився розподіл мист-ва на жанри й набула поширення техніка олій. малярства. Упродовж свого існування Ж. зазнавав еволюцій, що змінювали його змістовно-естет. виміри, зокрема з появою на межі 19–20 ст. абстракт., нефігуратив. мист-ва, нових ідей та концепцій зображальності у 20 – на поч. 21 ст. За призначенням і місцем розташування виділяють монум. (стінопис в арх-рі) та станк. (як правило, експонується в інтер’єрі) Ж. Станк. Ж. – живописні твори, що мають самост. значення і сприймаються незалежно від оточуючого середовища. Його гол. формою є картина – ціліс., завершений худож. твір, що послідовно втілює автор. задум, створює самодостат. ілюзор. простір, розрахов. на цілеспрямовану увагу глядача. У станк. Ж. наявні великі можливості маляр. мист-ва розкривати різноманітність змісту при глибин. розробці форми.