Алгори́тм (латинізов. Algorithmi за араб. ім'ям перського математика аль-Хорезмі) — набір інструкцій, які описують порядок дій виконавця, щоб досягти результату розв'язання задачі за скінченну кількість дій; система правил виконання дискретного процесу, яка досягає поставленої мети за скінченний час. Для візуалізації алгоритмів часто використовують блок-схеми.
Для комп'ютерних програм алгоритм є списком деталізованих інструкцій, що реалізують процес обчислення, який, починаючи з початкового стану, відбувається через послідовність логічних станів, яка завершується кінцевим станом. Перехід з попереднього до наступного стану не обов'язково детермінований — деякі алгоритми можуть містити елементи випадковості.
Поняття алгоритму належить до підвалин математики. Обчислювальні процеси алгоритмічного характеру (як-то арифметичні дії над цілими числами, знаходження НСД двох чисел тощо) відомі людству з глибокої давнини. Проте, чітке поняття алгоритму сформувалося лише на початку XX століття.
Часткова формалізація поняття алгоритму розпочалася зі спроб розв'язати задачу розв'язності (нім. Entscheidungsproblem), яку сформулював Давид Гільберт у 1928 р. Наступні формалізації були необхідні для визначення ефективної обчислювальності[1] або «ефективного методу»[2]; до цих формалізацій належать рекурсивні функції Геделя-Ербрана-Кліні 1930, 1934 та 1935 років, λ-числення Алонзо Черча 1936 р., «Формулювання 1» Еміля Поста 1936 року, та машина Тюрінга, розроблена Аланом Тюрінгом протягом 1936, 1937 та 1939 років. В методології алгоритм є базисним поняттям і складає основу опису методів. З методології виходить якісно нове поняття алгоритму як оптимальність з наближенням до прогнозованого абсолюту. Зробивши все в послідовності алгоритму за граничних умов задачі маємо ідеальне рішення нагальних проблем науково-практичного характеру. В сучасному світі алгоритм будь-якої діяльності у формалізованому виразі складає основу освіти на прикладах, за подоби. На основі подібності алгоритмів різних сфер діяльності була сформована концепція (теорія) експертних систем.
по отношению у древнегреческой древнеримская культура в целом и в частности является вторичной. римское красноречие утилитарно, его идеал тесно связан с политическим идеалом. поэтому в риме преобладало политическое красноречие, расцвет которого пришелся на первый век до р.х. - время падения республики, гражданской войны, установления империи. в эту эпоху прославились такие политики - ораторы, как гай гракх, сервилий сульписий, гортензий, марк антоний, марк порций катон - младший. самым знаменитым римским оратором являлся, безусловно, марк туллий цицерон(106 - 43 гг. до р.х.)
помимо устного красноречия в риме получает развитие предвосхищенный еще исократом жанр письма, который не практиковался в элладе. богатые римляне, уезжая в отдаленные провинции, оставляли в риме своих рабов или нанимали свободных людей, которые знали грамоту и регулярно сообщали в письмах своим хозяевам о том, что делается в столице. порой один такой человек работал на нескольких корреспондентов и был таким образом, по сути, прообразом информационного агентства, принцип работы которого строится на сборе информации и ее рассылке потребителям.
в обязанности таких корреспондентов входила беготня по городу и собирание любой информации о происшествиях, скандалах, несчастных случаях и тому подобных событиях. вся эта болтовня была занимательной, но малоинформативной, поскольку “греков” не пускали в знатные дома и они были далеки от людей, осуществляющих государством.
другую группу корреспондентов составляли лица более осведомлённые в глубинных течениях римской политики - друзья и близкие, люди из сенаторского сословия. они были вхожи к первым лицам государства и часто посвящались в тайны римской политики. особо ценились письма людей мыслящих, аналитиков, способных представить целостную картину происходящего, юмором и хорошим стилем. к таким корреспондентам принадлежал и сам цицерон, чьи частные письма ещё при его жизни стали достоянием публики усилиями друга и издателя аттика. поныне эпистолы цицерона сохраняют значение памятника и поэтической мысли.
Алгори́тм (латинізов. Algorithmi за араб. ім'ям перського математика аль-Хорезмі) — набір інструкцій, які описують порядок дій виконавця, щоб досягти результату розв'язання задачі за скінченну кількість дій; система правил виконання дискретного процесу, яка досягає поставленої мети за скінченний час. Для візуалізації алгоритмів часто використовують блок-схеми.
Для комп'ютерних програм алгоритм є списком деталізованих інструкцій, що реалізують процес обчислення, який, починаючи з початкового стану, відбувається через послідовність логічних станів, яка завершується кінцевим станом. Перехід з попереднього до наступного стану не обов'язково детермінований — деякі алгоритми можуть містити елементи випадковості.
Поняття алгоритму належить до підвалин математики. Обчислювальні процеси алгоритмічного характеру (як-то арифметичні дії над цілими числами, знаходження НСД двох чисел тощо) відомі людству з глибокої давнини. Проте, чітке поняття алгоритму сформувалося лише на початку XX століття.
Часткова формалізація поняття алгоритму розпочалася зі спроб розв'язати задачу розв'язності (нім. Entscheidungsproblem), яку сформулював Давид Гільберт у 1928 р. Наступні формалізації були необхідні для визначення ефективної обчислювальності[1] або «ефективного методу»[2]; до цих формалізацій належать рекурсивні функції Геделя-Ербрана-Кліні 1930, 1934 та 1935 років, λ-числення Алонзо Черча 1936 р., «Формулювання 1» Еміля Поста 1936 року, та машина Тюрінга, розроблена Аланом Тюрінгом протягом 1936, 1937 та 1939 років. В методології алгоритм є базисним поняттям і складає основу опису методів. З методології виходить якісно нове поняття алгоритму як оптимальність з наближенням до прогнозованого абсолюту. Зробивши все в послідовності алгоритму за граничних умов задачі маємо ідеальне рішення нагальних проблем науково-практичного характеру. В сучасному світі алгоритм будь-якої діяльності у формалізованому виразі складає основу освіти на прикладах, за подоби. На основі подібності алгоритмів різних сфер діяльності була сформована концепція (теорія) експертних систем.
ответ:
объяснение:
по отношению у древнегреческой древнеримская культура в целом и в частности является вторичной. римское красноречие утилитарно, его идеал тесно связан с политическим идеалом. поэтому в риме преобладало политическое красноречие, расцвет которого пришелся на первый век до р.х. - время падения республики, гражданской войны, установления империи. в эту эпоху прославились такие политики - ораторы, как гай гракх, сервилий сульписий, гортензий, марк антоний, марк порций катон - младший. самым знаменитым римским оратором являлся, безусловно, марк туллий цицерон(106 - 43 гг. до р.х.)
помимо устного красноречия в риме получает развитие предвосхищенный еще исократом жанр письма, который не практиковался в элладе. богатые римляне, уезжая в отдаленные провинции, оставляли в риме своих рабов или нанимали свободных людей, которые знали грамоту и регулярно сообщали в письмах своим хозяевам о том, что делается в столице. порой один такой человек работал на нескольких корреспондентов и был таким образом, по сути, прообразом информационного агентства, принцип работы которого строится на сборе информации и ее рассылке потребителям.
в обязанности таких корреспондентов входила беготня по городу и собирание любой информации о происшествиях, скандалах, несчастных случаях и тому подобных событиях. вся эта болтовня была занимательной, но малоинформативной, поскольку “греков” не пускали в знатные дома и они были далеки от людей, осуществляющих государством.
другую группу корреспондентов составляли лица более осведомлённые в глубинных течениях римской политики - друзья и близкие, люди из сенаторского сословия. они были вхожи к первым лицам государства и часто посвящались в тайны римской политики. особо ценились письма людей мыслящих, аналитиков, способных представить целостную картину происходящего, юмором и хорошим стилем. к таким корреспондентам принадлежал и сам цицерон, чьи частные письма ещё при его жизни стали достоянием публики усилиями друга и издателя аттика. поныне эпистолы цицерона сохраняют значение памятника и поэтической мысли.