кухня славилась своей необычностью всегда. А еще здесь строго соблюдался порядок блюд в обеде, что немало удивляло европейских гостей, где принято было выставлять на стол все кушанья одновременно. В. Левшин писал: «Учреждение русского стола состояло в четырех подачах: 1) холодных яствах; 2) горячих, или похлебках; 3) взварах и жареном и 4) в пирожном». Взварами называли соусы-гарниры, а пирожным — вообще любое сладкое. Березовая каша Тот факт, что наши находчивые предки варили еду из чего угодно, делает русскую народную сказку «Каша из топора» не такой абсурдной, как кажется. Впрочем, хлеб из древесины в голодные годы пекли и в Европе, а в Португалии до сих пор готовят суп из камня. Славяне же варили кашу из березовой коры, а еще точнее, из флоэмы — тонкой между корой и стволом дерева. Сначала ее нужно залить водой для размокания, а затем варить до консистенции жидкой манной каши. Вкусно это или нет — во зато точно съедобно. И, судя по всему, используется до сих пор. Вот что по этому поводу пишет на страницах газеты «Псковская губерния» известный путешественник Виталий Сундаков: «Большую часть времени я нахожусь в разъездах: джунглях, пустынях, горах. Там приходится готовить самому и частенько из того, что попадается под руку. Из необычных рецептов могу предложить березовую кашу. Между прочим, это национальная еда северных народов». Тюря 0 Еще одно изобретение голодного русского крестьянства — из сухарей, а точнее, даже из корок черного хлеба. Их срезали, подсушивали, натирали чесноком, клали на тарелку, стригли туда зеленый лук или любую другую зелень, солили, заливали квасом, молоком или водой, сдабривали постным маслом. Дешево, сердито, калорийно, а главное не нужно даже разводить огонь. Такое нехитрое яство появлялось на столе крестьян каждый день вплоть до XIX века. Оно не только считалось пищей бедняков, но было популярно и во времена поста. Похожим блюдом была так называемая мурцовка — квашеная капуста, смешанная с растительным маслом и водой. Свекольный квас 0 Считается, что славяне придумали квас не менее 1000 лет назад. Неудивительно, что уже к XV веку на Руси было известно более 500 видов этого напитка. И далеко не всегда он был из хлеба. Потому что, помимо сухарей и солода, квас бывает фруктовый, ягодный, молочный, медовый или вот хотя бы свекольный. До XII века русский квас был гуще и, что самое удивительное, крепче сегодняшнего пива, поэтому считался алкогольным напитком. Пьяниц называли «квасниками» — отсюда и пошло современное слово «квасить». Готовили его еще проще, чем обычный хлебный. Брали свеклу, мыли, чистили и резали на кусочки, клали в емкость и заливали водой, сверху накрывали тряпочкой и помещали в холодное место, например в погреб. Если на поверхности напитка появлялись пузырьки — квас готов. Иногда, впрочем, процесс усложняли, добавив вместе со свеклой нашинкованную морковь, лимоны, сахар, дрожжи, мед, а в готовый квас — клюкву, смородину, рябину, специи, соль и даже кефир или сметану. Четверговая соль 0 Даже соль для славян подчас была осо
Найулюбленіший еллінський герой (нащадок богів і людей) Геракл був сином Зевса та земної жінки Алкмени. Йому присвячено безліч літературних творів, скульптур, картин, що належать уславленим митцям усього світу. І нині створюються мультиплікаційні фільми та комп'ютерні ігри про подвиги Геракла (Геркулеса, як його називали римляни).
Насправді його звали Алкідом («сильним»). Ім'я Геракл він отримав через ненависть до нього дружини Зевса — Гери. В дослівному перекладі слово «геракл» означає «уславлений Герою», або «завдяки Гері». Це протиріччя помічали вже давні греки. Але так воно й було — Гера, ненавидячи Геракла, ставила на його шляху всілякі перешкоди, чим сприяла тому, що герой, долаючи їх, щораз більше прославлявся.
Зевс із нетерпінням чекав на народження Геракла, який мав до олімпійцям перемогти у війні з гігантами. Він знав наперед, що його син стане неперевершеним еллінським героєм. Та не так гадала Гера. У день, коли повинен був народитися Геракл, Зевс перед богами-олімпійцями став похвалятися тим, що малюк з його нащадків, який у цей день з'явиться на світ, буде володарем Мікен. Однак хитра Гера вдала, що не вірить у похваляння чоловіка і при свідках попросила Зевса поклястися незламною клятвою богів, що саме так і буде. А Зевс, не помітивши підступу, таку клятву дав. Тоді Гера затримала пологи Алкмени і прискорила народження Еврисфея, сина цариці Мікен, який дійсно доводився Зевсові нащадком — правда, правнуком, а не сином, як Геракл. Аж тоді Зевс збагнув, як його ошукано, та було вже пізно — клятву не можна було порушувати. Так володарем Мікен став хирлявий і боягузливий Еврисфей, а Геракл ще й повинен був йому служити. Та Гері й цього було мало — вона задумала вбити хлопчика ще маленьким, пославши до нього в колиску двох величезних отруйних змій. Проте немовля мало таку надзвичайну силу, що своїми маленькими рученятами вмить задушило гадів. Так Геракл ще дитиною став змієборцем.
Із Гераклом пов'язаний цікавий еллінський міф про виникнення сузір'я, яке ми називаємо Чумацьким (або Молочним) Шляхом. Зевс, ще до народження Геракла, мріяв зробити сина безсмертним. Однак для цього той мав не лише бути сином бога, а й хоча б раз напитися молока богині. Тому хтось з олімпійців хитро підсунув немовля в ліжко до Гери вночі, коли та спала, щоб воно, не розбудивши богиню, напилося її молока. Але малий пустун почав смоктати з такою силою, що Гера спросоння різко відштовхнула його від себе, а її молоко забризкало небосхил. Так і виникла наша Галактика — Молочний Шлях, яку росіяни називають «Млечным Путем», а англійці — «Milky way». Та й саме слово «галактика» походить від грецького «gаlакtікоs» — «молочний».
Виховував Геракла мудрий кентавр (міфічна істота, нижня частина тіла в якої кінська, а верхня - людська) Хірон. Він та інші вчителі навчали хлопця володіти луком і лірою, прийомами кулачного бою й красномовства. Дуже скоро хлопець перевершив усіх своїх учителів, але дуже поважав їх і був вдячним за науку.
кухня славилась своей необычностью всегда. А еще здесь строго соблюдался порядок блюд в обеде, что немало удивляло европейских гостей, где принято было выставлять на стол все кушанья одновременно. В. Левшин писал: «Учреждение русского стола состояло в четырех подачах: 1) холодных яствах; 2) горячих, или похлебках; 3) взварах и жареном и 4) в пирожном». Взварами называли соусы-гарниры, а пирожным — вообще любое сладкое. Березовая каша Тот факт, что наши находчивые предки варили еду из чего угодно, делает русскую народную сказку «Каша из топора» не такой абсурдной, как кажется. Впрочем, хлеб из древесины в голодные годы пекли и в Европе, а в Португалии до сих пор готовят суп из камня. Славяне же варили кашу из березовой коры, а еще точнее, из флоэмы — тонкой между корой и стволом дерева. Сначала ее нужно залить водой для размокания, а затем варить до консистенции жидкой манной каши. Вкусно это или нет — во зато точно съедобно. И, судя по всему, используется до сих пор. Вот что по этому поводу пишет на страницах газеты «Псковская губерния» известный путешественник Виталий Сундаков: «Большую часть времени я нахожусь в разъездах: джунглях, пустынях, горах. Там приходится готовить самому и частенько из того, что попадается под руку. Из необычных рецептов могу предложить березовую кашу. Между прочим, это национальная еда северных народов». Тюря 0 Еще одно изобретение голодного русского крестьянства — из сухарей, а точнее, даже из корок черного хлеба. Их срезали, подсушивали, натирали чесноком, клали на тарелку, стригли туда зеленый лук или любую другую зелень, солили, заливали квасом, молоком или водой, сдабривали постным маслом. Дешево, сердито, калорийно, а главное не нужно даже разводить огонь. Такое нехитрое яство появлялось на столе крестьян каждый день вплоть до XIX века. Оно не только считалось пищей бедняков, но было популярно и во времена поста. Похожим блюдом была так называемая мурцовка — квашеная капуста, смешанная с растительным маслом и водой. Свекольный квас 0 Считается, что славяне придумали квас не менее 1000 лет назад. Неудивительно, что уже к XV веку на Руси было известно более 500 видов этого напитка. И далеко не всегда он был из хлеба. Потому что, помимо сухарей и солода, квас бывает фруктовый, ягодный, молочный, медовый или вот хотя бы свекольный. До XII века русский квас был гуще и, что самое удивительное, крепче сегодняшнего пива, поэтому считался алкогольным напитком. Пьяниц называли «квасниками» — отсюда и пошло современное слово «квасить». Готовили его еще проще, чем обычный хлебный. Брали свеклу, мыли, чистили и резали на кусочки, клали в емкость и заливали водой, сверху накрывали тряпочкой и помещали в холодное место, например в погреб. Если на поверхности напитка появлялись пузырьки — квас готов. Иногда, впрочем, процесс усложняли, добавив вместе со свеклой нашинкованную морковь, лимоны, сахар, дрожжи, мед, а в готовый квас — клюкву, смородину, рябину, специи, соль и даже кефир или сметану. Четверговая соль 0 Даже соль для славян подчас была осо
Объяснение:
Відповідь:
Найулюбленіший еллінський герой (нащадок богів і людей) Геракл був сином Зевса та земної жінки Алкмени. Йому присвячено безліч літературних творів, скульптур, картин, що належать уславленим митцям усього світу. І нині створюються мультиплікаційні фільми та комп'ютерні ігри про подвиги Геракла (Геркулеса, як його називали римляни).
Насправді його звали Алкідом («сильним»). Ім'я Геракл він отримав через ненависть до нього дружини Зевса — Гери. В дослівному перекладі слово «геракл» означає «уславлений Герою», або «завдяки Гері». Це протиріччя помічали вже давні греки. Але так воно й було — Гера, ненавидячи Геракла, ставила на його шляху всілякі перешкоди, чим сприяла тому, що герой, долаючи їх, щораз більше прославлявся.
Зевс із нетерпінням чекав на народження Геракла, який мав до олімпійцям перемогти у війні з гігантами. Він знав наперед, що його син стане неперевершеним еллінським героєм. Та не так гадала Гера. У день, коли повинен був народитися Геракл, Зевс перед богами-олімпійцями став похвалятися тим, що малюк з його нащадків, який у цей день з'явиться на світ, буде володарем Мікен. Однак хитра Гера вдала, що не вірить у похваляння чоловіка і при свідках попросила Зевса поклястися незламною клятвою богів, що саме так і буде. А Зевс, не помітивши підступу, таку клятву дав. Тоді Гера затримала пологи Алкмени і прискорила народження Еврисфея, сина цариці Мікен, який дійсно доводився Зевсові нащадком — правда, правнуком, а не сином, як Геракл. Аж тоді Зевс збагнув, як його ошукано, та було вже пізно — клятву не можна було порушувати. Так володарем Мікен став хирлявий і боягузливий Еврисфей, а Геракл ще й повинен був йому служити. Та Гері й цього було мало — вона задумала вбити хлопчика ще маленьким, пославши до нього в колиску двох величезних отруйних змій. Проте немовля мало таку надзвичайну силу, що своїми маленькими рученятами вмить задушило гадів. Так Геракл ще дитиною став змієборцем.
Із Гераклом пов'язаний цікавий еллінський міф про виникнення сузір'я, яке ми називаємо Чумацьким (або Молочним) Шляхом. Зевс, ще до народження Геракла, мріяв зробити сина безсмертним. Однак для цього той мав не лише бути сином бога, а й хоча б раз напитися молока богині. Тому хтось з олімпійців хитро підсунув немовля в ліжко до Гери вночі, коли та спала, щоб воно, не розбудивши богиню, напилося її молока. Але малий пустун почав смоктати з такою силою, що Гера спросоння різко відштовхнула його від себе, а її молоко забризкало небосхил. Так і виникла наша Галактика — Молочний Шлях, яку росіяни називають «Млечным Путем», а англійці — «Milky way». Та й саме слово «галактика» походить від грецького «gаlакtікоs» — «молочний».
Виховував Геракла мудрий кентавр (міфічна істота, нижня частина тіла в якої кінська, а верхня - людська) Хірон. Він та інші вчителі навчали хлопця володіти луком і лірою, прийомами кулачного бою й красномовства. Дуже скоро хлопець перевершив усіх своїх учителів, але дуже поважав їх і був вдячним за науку.
Пояснення: