Що трапилось із замком Като? (твір "Міо, мій Міо") А) перетворився на світлий палац Б) розвалився (обернувся на величезну купу каміння) В) на його місці утворився сад
Знаменитому французькому вченому Ж.- Леклерку де Бюффону належить крилатий вислів: «Стиль - це людина». Вираз це сьогодні розуміється, правда, не зовсім так, як мав на увазі Бюффон [1], але зараз нас цікавить саме сучасний зміст цього афоризму. Мається на увазі, що стиль є проявленість людини - в слові, в поведінці, в одязі - всюди. Стосовно до художнього стилю в літературі це визначення парадоксальним чином одночасно занадто вузьке і дуже широке. Воно вузьке, оскільки в художньому стилі проявляється не тільки автор, але і щось більше: нація, епоха і т. Д. У той же час воно дуже широке, оскільки в стилі може проявитися щось набагато менше, ніж цілісний світ автора. Наприклад, трагічний поет може написати веселий дружній мадригал,
Єдине, що можна сказати з упевненістю, - це те, що в стилі завжди щось проявляється. Тому в найзагальнішому вигляді стиль можна визначити як б прояву будь-якого змісту.
Є два підходи до категорії стилю, один більш лінгвістичний, інший тяжіє до загальної естетиці. У першому випадку стиль - це манера письма, більш-менш впізнавана система прийомів. Власне, історично саме слово «стиль» є метонімію. Стилем (грец. «Стилос», лат. «Стилус») в Греції, а потім в Римі називали паличку для письма. На зворотному кінці цієї палички була своєрідна «гумка» для викреслювання погано написаного. Звідси виник вираз «перевертати стиль», тобто працювати над помилками, прати погано написане. Таку пораду ми бачимо вже у Горація. Потім, ще в Античності, сталася метонімізації, і стилем стали називати особливості написаного. Приблизно те саме можна сказати про російською мовою, коли ми говоримо «у цього письменника своєрідне перо». Так сформувалося розуміння стилю як системи прийомів, характерних особливостей листи. Це дескриптивний (описовий) підхід, що має свої плюси, але в той же час досить обмежений.
У літературознавстві домінує інший підхід до розуміння стилю. Стиль - це, на думку багатьох теоретиків (В. В. Виноградова, Г. Н. Поспєлова, А. В. Чичеріна, А. Н. Соколова та ін.) [2], «змістовність форми». Іншими словами, кажучи про стиль, ми маємо на увазі не тільки формальні особливості, але і те, що приховано за цими особливостями, план змісту.
Сьогодні у зв'язку з цим часто говорять про стиль як понятті «голографічному». Метафора голограми, поширена в сучасній науці, дуже вдала, але вимагає певного
Буддизм в Японии — самая распространённая религия, охватывающая большинство населения. Буддизм в Японии неоднороден. За всю полуторатысячелетнюю историю в Японию пришли и сформировались многочисленные буддийские школы и течения, сконцентрированные на абсолютно разных аспектах учения — одни на философии, другие — на культуре, третьи — на медитации, четвёртые — на ритуале, пятые — на чтении мантр. Разные школы популярны среди разных слоёв населения — учёных, монахов, самураев, простонародья. Некоторые школы опираются на монашество, другие же активны в социальной сфере. Школы активно взаимодействуют. Учения некоторых старых школ перешли в ведение других школ, отдельные школы представляются до сих пор небольшими храмами. В истории известно немало конфликтов между буддийскими школами, переходящими даже во многолетние вооружённые столкновения.
Хотя большинство буддийских школ Японии произошло из аналогичных школ Кореи и Китая, они проходили самостоятельное развитие, и теперь существенно отличаются от соответствующих китайских школ. Немало школ раннего буддизма сохранилось только в Японии в законсервированном виде, в то время как в Индии или Китае этих школ не осталось. Изучение буддизма в Японии позволяет понять историю буддизма в других странах.
«Стиль-це людина.» А що таке стиль?
Знаменитому французькому вченому Ж.- Леклерку де Бюффону належить крилатий вислів: «Стиль - це людина». Вираз це сьогодні розуміється, правда, не зовсім так, як мав на увазі Бюффон [1], але зараз нас цікавить саме сучасний зміст цього афоризму. Мається на увазі, що стиль є проявленість людини - в слові, в поведінці, в одязі - всюди. Стосовно до художнього стилю в літературі це визначення парадоксальним чином одночасно занадто вузьке і дуже широке. Воно вузьке, оскільки в художньому стилі проявляється не тільки автор, але і щось більше: нація, епоха і т. Д. У той же час воно дуже широке, оскільки в стилі може проявитися щось набагато менше, ніж цілісний світ автора. Наприклад, трагічний поет може написати веселий дружній мадригал,
Єдине, що можна сказати з упевненістю, - це те, що в стилі завжди щось проявляється. Тому в найзагальнішому вигляді стиль можна визначити як б прояву будь-якого змісту.
Є два підходи до категорії стилю, один більш лінгвістичний, інший тяжіє до загальної естетиці. У першому випадку стиль - це манера письма, більш-менш впізнавана система прийомів. Власне, історично саме слово «стиль» є метонімію. Стилем (грец. «Стилос», лат. «Стилус») в Греції, а потім в Римі називали паличку для письма. На зворотному кінці цієї палички була своєрідна «гумка» для викреслювання погано написаного. Звідси виник вираз «перевертати стиль», тобто працювати над помилками, прати погано написане. Таку пораду ми бачимо вже у Горація. Потім, ще в Античності, сталася метонімізації, і стилем стали називати особливості написаного. Приблизно те саме можна сказати про російською мовою, коли ми говоримо «у цього письменника своєрідне перо». Так сформувалося розуміння стилю як системи прийомів, характерних особливостей листи. Це дескриптивний (описовий) підхід, що має свої плюси, але в той же час досить обмежений.
У літературознавстві домінує інший підхід до розуміння стилю. Стиль - це, на думку багатьох теоретиків (В. В. Виноградова, Г. Н. Поспєлова, А. В. Чичеріна, А. Н. Соколова та ін.) [2], «змістовність форми». Іншими словами, кажучи про стиль, ми маємо на увазі не тільки формальні особливості, але і те, що приховано за цими особливостями, план змісту.
Сьогодні у зв'язку з цим часто говорять про стиль як понятті «голографічному». Метафора голограми, поширена в сучасній науці, дуже вдала, але вимагає певного
Буддизм в Японии — самая распространённая религия, охватывающая большинство населения. Буддизм в Японии неоднороден. За всю полуторатысячелетнюю историю в Японию пришли и сформировались многочисленные буддийские школы и течения, сконцентрированные на абсолютно разных аспектах учения — одни на философии, другие — на культуре, третьи — на медитации, четвёртые — на ритуале, пятые — на чтении мантр. Разные школы популярны среди разных слоёв населения — учёных, монахов, самураев, простонародья. Некоторые школы опираются на монашество, другие же активны в социальной сфере. Школы активно взаимодействуют. Учения некоторых старых школ перешли в ведение других школ, отдельные школы представляются до сих пор небольшими храмами. В истории известно немало конфликтов между буддийскими школами, переходящими даже во многолетние вооружённые столкновения.
Хотя большинство буддийских школ Японии произошло из аналогичных школ Кореи и Китая, они проходили самостоятельное развитие, и теперь существенно отличаются от соответствующих китайских школ. Немало школ раннего буддизма сохранилось только в Японии в законсервированном виде, в то время как в Индии или Китае этих школ не осталось. Изучение буддизма в Японии позволяет понять историю буддизма в других странах.
Объяснение: