СДЕЛАТЬ ПЛАН Ім’я Лі Бо - китайського поета часів династії Тан - ще за життя було оповите легендами. За однією з них, він був народжений Вранішньою зорею Тай Бай (Досконало Чистою), вигнаною за провину у світ смертних. Як уособлення духу зірки поета називали Досконало Чистим.
Дитинство Лі Бо минуло в селі Цинлянь (провінція Сичуань). Майбутній поет був пустуном і зовсім не хотів навчатися, але батько зумів прищепити йому потяг до знань.
Якось юний Лі Бо почув, що в сусідньому повіті є велика бібліотека, і вирушив туди. У горах він побудував собі солом’яну7 хатинку, де провів чимало днів, поринувши в читання. Через багато років місцеві жителі назвали те місце «скелею Тай Бай» і побудували біля підніжжя «Кабінет
У горах провінції Сичуань, що була колискою даосизму, мешкало чимало самітників з різних куточків Китаю. Відмовившись складати іспит на здобуття чиновницької посади, п’ятнадцятирічний Лі Бо приєднався до монахів у храмі на горі Куаншань. Він почав сповідувати філософію Дао — відхід від суспільства, мандри, невтручання у природний порядок речей. Самотність не лякала юнака. Відкинувши дріб’язкові тривоги й клопоти, він дедалі глибше пізнавав себе. За десять років відлюдництва в гірських монастирях митець написав близько сотні поетичних і прозових творів. На столі у своїй кімнаті він тримав «чотири коштовності» ученого й літератора — пензлик, туш, папір і камінь для розтирання туші, а на стіні висіли бойовий лук і меч. Ці речі супроводжували поета протягом усього життя.
Утім, Лі Бо не був аскетом, абсолютно байдужим до земного життя. Перейнявшись «духом мандрівного лицарства», він кілька років подорожував із женсьо — китайськими «робінгудами», які намагалися відновити соціальний порядок так само, як це робив відомий британський герой.
За легендою, перебуваючи в гірському монастирі. Лі Бо щоранку вправлявся в мистецтві володіння бойовою зброєю, так званому танку з мечем. Наставник оцінював його успіхи так: «Чує звук спереду, а завдає удару ззаду, показує випад ліворуч, а б'є справа. Це Дракон, Фенікс, Тисячоверстий скакун». Коли Лі Бо виповнилося двадцять п’ять років, учитель передав йому свій меч і нагадав слова давніх мудреців: «Прочитай десять тисяч сувоїв, подолай десять тисяч доріг. Ти вивчив чимало книжок, наповнених словами, тепер тобі необхідні книжки без слів»...
Чутки про автора довершених віршів, який годинами може говорити на філософські теми й водночас уміє насолоджуватися життям, дійшли до правителя Танської імперії. Запросивши Лі Бо до столиці, можновладець присвоїв йому звання академіка й подарував синій атласний халат, пояс із коштовними підвісками та мішечок для пензлика з гаптованою золотою рибкою. Ці речі вважалися найвищими придворними відзнаками.
Серед наближених імператора Лі Бо пробув недовго. Сповідуючи лаоський принцип духовної свободи, несумісний з підлабузництвом і лицемірством двору, він за будь-яких умов залишався незалежним у переконаннях і вчинках. Придворні жартували, що поет має «кістку гордості», чи то «кістку Лі Бо», яка заважає йому кланятися. За три роки митець покинув столицю заради подорожі, у якій на нього чекали нові зустрічі й відкриття. Саме в той час Лі Бо познайомився з майстром Ду Фу. Щира дружба позначилася на творчості обох поетів, названих «батьками віршів».
Участь у політичному житті Китаю трагічно вплинула на долю Лі Бо. Він був радником опального коронного принца, який організував заколот проти батька. Бунтівного поета оголосили «нічим», на знак найвищої ганьби прилюдно знявши з нього шапку і взуття. Як державного злочинця його очікувала страта. Однак втрутився генерал, якому Лі Бо колись дуже допоміг. Поета помилували, але відправили на заслання. На батьківщину Лі Бо більше не повернувся...
А можно на русском языке?