с развитием коммуникаций количество живых языков сокращается со средней скоростью 1 язык в две недели[2].
на 40 наиболее распространённых языках разговаривает примерно 2/3 населения земли. больше всего людей говорят на китайском, хинди, , испанском, арабском, и португальском. значительно распространён и французский язык, однако число тех, кто считает его родным (первым), сравнительно невелико.
в настоящее время насчитывается чуть более 400 языков, которые считаются исчезающими.
языки умирают вместе с последним носителем, и поэтому опасность грозит, прежде всего, народностям, не использующим письменность[3].
одна из причин гибели языков — неравномерное распределение их по числу носителей. так, на 80 % населения планеты приходится 80 языков, а на 3,5 тыс. языков — лишь 0,2 % жителей земли. основными причинами процесса исчезновения языков считаются и миграция. люди уезжают из деревень в города и теряют язык своего народа[4].
около половины ныне существующих языков выйдет из употребления уже к середине xxi столетия[5]. многие языки исчезают из-за того, что их носители вступают в контакт с более сильной языковой средой, поэтому под угрозой исчезновения в первую очередь находятся языки малых народностей и языки народов, не имеющих государственности. если язык изучают менее 70 % детей, он считается исчезающим. по данным «атласа мировых языков, находящихся под угрозой исчезновения» юнеско, в настоящее время в европе исчезновение угрожает примерно 50 языкам.
в наиболее уязвимом положении находятся языки аборигенов австралии, индокитая, америки, африки и изолированных от континентов островов — там существует множество мелких народностей, которые вытесняются другими, а также, в случае с островами, при массовой смерти народа некому возрождать его. наиболее стойки языки европы — страны европы развиты, и в них обитает множество жителей; следовательно, потеря даже нескольких тысяч носителей данных языков является несущественной. единственным исключением является латынь, являющаяся одним из официальных языков ватикана и представляющая собой уже мёртвый язык.
Відомий вислів - у людини без минулого немає майбутнього. Насправді, майбутнє таки є. Питання - яке?
Зараз у багатьох людей ставлення до життя складається так, ніби крім сьогоднішнього дня нічого й не було. Так зручно. Але рано чи пізно кожна людина усвідомлює, що вона, живучи сьогодні, є продовженням людей, які були до неї. Існують стосунки з ними, і ці зв'язки, нитки такі ж наочні, як і стосунки з людьми, що живуть зараз. Їх так само потрібно зберігати.
Якщо людина живе тільки сьогоднішнім днем, їй дуже важко усвідомити не лише категорію вічності, але й навіть категорію майбутнього. Звичайного майбутнього, яке настане за горизонтом її власної історії. Людина, що усвідомлює, що вона - частина тисячолітньої історії, розуміє, що в її житті можуть бути завдання, що на довгі роки випереджають термін нашего життєвого відрізка.
Коли йдеш багатьма старовинними вулицями Києва, де якісь старі будівлі стоять у розвалених будівельних лісах, частина - зруйновані, а на місці деяких вже побудовані бізнес-центри, складно відчути життя, яке тут вирувало сто чи двісті років тому. Те, що ми звиклися зі знищенням пам'яток історії, зрозуміло. Жорстоке ХХ століття принесло нашому народу безліч випробувань, корінних переломів. Аж надто часто переставали бути цінностями не лише минуле, духовність, культура, а й саме людське життя!
ответ:
на земле насчитывается около 7 000 языков[1].
с развитием коммуникаций количество живых языков сокращается со средней скоростью 1 язык в две недели[2].
на 40 наиболее распространённых языках разговаривает примерно 2/3 населения земли. больше всего людей говорят на китайском, хинди, , испанском, арабском, и португальском. значительно распространён и французский язык, однако число тех, кто считает его родным (первым), сравнительно невелико.
в настоящее время насчитывается чуть более 400 языков, которые считаются исчезающими.
языки умирают вместе с последним носителем, и поэтому опасность грозит, прежде всего, народностям, не использующим письменность[3].
одна из причин гибели языков — неравномерное распределение их по числу носителей. так, на 80 % населения планеты приходится 80 языков, а на 3,5 тыс. языков — лишь 0,2 % жителей земли. основными причинами процесса исчезновения языков считаются и миграция. люди уезжают из деревень в города и теряют язык своего народа[4].
около половины ныне существующих языков выйдет из употребления уже к середине xxi столетия[5]. многие языки исчезают из-за того, что их носители вступают в контакт с более сильной языковой средой, поэтому под угрозой исчезновения в первую очередь находятся языки малых народностей и языки народов, не имеющих государственности. если язык изучают менее 70 % детей, он считается исчезающим. по данным «атласа мировых языков, находящихся под угрозой исчезновения» юнеско, в настоящее время в европе исчезновение угрожает примерно 50 языкам.
в наиболее уязвимом положении находятся языки аборигенов австралии, индокитая, америки, африки и изолированных от континентов островов — там существует множество мелких народностей, которые вытесняются другими, а также, в случае с островами, при массовой смерти народа некому возрождать его. наиболее стойки языки европы — страны европы развиты, и в них обитает множество жителей; следовательно, потеря даже нескольких тысяч носителей данных языков является несущественной. единственным исключением является латынь, являющаяся одним из официальных языков ватикана и представляющая собой уже мёртвый язык.
Відомий вислів - у людини без минулого немає майбутнього. Насправді, майбутнє таки є. Питання - яке?
Зараз у багатьох людей ставлення до життя складається так, ніби крім сьогоднішнього дня нічого й не було. Так зручно. Але рано чи пізно кожна людина усвідомлює, що вона, живучи сьогодні, є продовженням людей, які були до неї. Існують стосунки з ними, і ці зв'язки, нитки такі ж наочні, як і стосунки з людьми, що живуть зараз. Їх так само потрібно зберігати.
Якщо людина живе тільки сьогоднішнім днем, їй дуже важко усвідомити не лише категорію вічності, але й навіть категорію майбутнього. Звичайного майбутнього, яке настане за горизонтом її власної історії. Людина, що усвідомлює, що вона - частина тисячолітньої історії, розуміє, що в її житті можуть бути завдання, що на довгі роки випереджають термін нашего життєвого відрізка.
Коли йдеш багатьма старовинними вулицями Києва, де якісь старі будівлі стоять у розвалених будівельних лісах, частина - зруйновані, а на місці деяких вже побудовані бізнес-центри, складно відчути життя, яке тут вирувало сто чи двісті років тому. Те, що ми звиклися зі знищенням пам'яток історії, зрозуміло. Жорстоке ХХ століття принесло нашому народу безліч випробувань, корінних переломів. Аж надто часто переставали бути цінностями не лише минуле, духовність, культура, а й саме людське життя!