Іван Данилович Калита народився 1288 року, був сином московського князя Данила Олександровича і онуком Олександра Невського. Прозваний Калитою («калита» — «гаман для грошей») за багатство, яке йому вдалось накопичити, збираючи данину для Золотої Орди[5].
Головним напрямком його правління було зміцнення провідної ролі князівства московського (з 1317 року — «великого»[6]) серед сусідніх князівств, а також територіальна експансія. Частину земель він купував, а на удільні князівства Углич, Галич, Білозеро отримав ярлики у Орді[7]. Протягом свого правління мав вельми тісні контакти із ординськими ханами, надсилав хану, його дружинам та вельможам подарунки, сам часто їздив у Орду.
Виявив себе жорстоким, вправним, наполегливим правителем. Був вірним підданим Золотої Орди, за що отримував постійну підтримку татарських ханів. Не гребував використовувати в ході міжусобиць військо Золотої Орди. Спираючись на підтримку ординців, зумів послабити свого основного супротивника — Велике князівство Тверське. Зокрема, звів наклеп на князя Олександра, якого з сином Федором після суду в хана Узбека вбили в Орді. Іван Данилович наказав зняти дзвін з собору Твері та перевезти до Москви[8]. Також сприяв послабленню Новгородської та Псковської республік.
Зміцненню авторитету Івана Даниловича саме як московського князя сприяло перенесення на початку його правління (1325) резиденції митрополита Київського і всія Русі Петра Ратенського з Владимира на Клязьмі до Москви. Також князь упорядковував норми феодального права, податкову систему, сприяв розвиткові торгівлі.
Заклав церкву Успіння Богоматері 1326 року в Москві — першу значну кам'яну споруду міста[9].
У російську історіографію увійшов як перший «збирач російських земель». Перед смертю прийняв чернечий постриг з ім'ям Ананія та схиму. Помер у 1340 році в Москві.
Іван Данилович Калита народився 1288 року, був сином московського князя Данила Олександровича і онуком Олександра Невського. Прозваний Калитою («калита» — «гаман для грошей») за багатство, яке йому вдалось накопичити, збираючи данину для Золотої Орди[5].
Головним напрямком його правління було зміцнення провідної ролі князівства московського (з 1317 року — «великого»[6]) серед сусідніх князівств, а також територіальна експансія. Частину земель він купував, а на удільні князівства Углич, Галич, Білозеро отримав ярлики у Орді[7]. Протягом свого правління мав вельми тісні контакти із ординськими ханами, надсилав хану, його дружинам та вельможам подарунки, сам часто їздив у Орду.
Виявив себе жорстоким, вправним, наполегливим правителем. Був вірним підданим Золотої Орди, за що отримував постійну підтримку татарських ханів. Не гребував використовувати в ході міжусобиць військо Золотої Орди. Спираючись на підтримку ординців, зумів послабити свого основного супротивника — Велике князівство Тверське. Зокрема, звів наклеп на князя Олександра, якого з сином Федором після суду в хана Узбека вбили в Орді. Іван Данилович наказав зняти дзвін з собору Твері та перевезти до Москви[8]. Також сприяв послабленню Новгородської та Псковської республік.
Зміцненню авторитету Івана Даниловича саме як московського князя сприяло перенесення на початку його правління (1325) резиденції митрополита Київського і всія Русі Петра Ратенського з Владимира на Клязьмі до Москви. Також князь упорядковував норми феодального права, податкову систему, сприяв розвиткові торгівлі.
Заклав церкву Успіння Богоматері 1326 року в Москві — першу значну кам'яну споруду міста[9].
У російську історіографію увійшов як перший «збирач російських земель». Перед смертю прийняв чернечий постриг з ім'ям Ананія та схиму. Помер у 1340 році в Москві.
Объяснение: