Кожна людина робить помилки незалежно від віку і кількості накопиченої мудрості. Це незмінна частина життя, уроки, через які ніхто не має права переступити.
Ми починаємо робити помилки з самого дитинства, коли намагаючись встати, падаємо. Далі ми раз по раз помиляємося в школі і, нарешті, в дорослому житті. Помилки допомагають людині вчитися. За до них він запам'ятовує, що зробив не так, і в наступний раз намагається виправитися, вдосконалюючись знову і знову. Але не всі люди вчаться на своїх помилках. Деякі роблять їх знову і знову, навіть не намагаючись що - то виправити. "Знову настав на ті ж граблі", - говорить в цьому випадку суспільство.
Але чи потрібно картати людини за зроблену помилку? Безумовно ні. Всі ми робимо помилки, навіть найрозумніші люди на планеті часом помиляються. Значить, кожен має право на помилку. Навіть учитель чи професор, адже вони теж люди. Не може помилятися тільки робот. Але зате він не може і вдосконалюватися. А ось людина, помиляючись, може дізнатися щось нове.
Таким чином, можна сказати, що помилки навіть корисні. Але людина сама повинна вчитися на своїх помилках, ніхто інший не повинен йому вказувати на них. Однак, у всьому повинна бути міра. Помилки треба вміти прощати, але якщо їх стає занадто багато, варто задуматися. Адже деякі люди роблять помилки систематично, навіть не думаючи про наслідки.
Була у мене подруга в дитинстві, яка при кожному зручному випадку підставляла мене. "Це все вона!" - говорила вона кожен раз, коли дорослі, після чергової нашої витівки, з докором дивилися на неї. Звичайно, мені було неприємно. І кожен раз я говорила їй про це. Але вона тільки відмахувалася, і говорила: "Ну ладно, помилилася один раз, з ким не буває. Більше такого не повториться". І кожен раз я вірила їй. Апогеєм став випадок в школі. Моя подруга з захватом списала у мене домашнє завдання і гордо показала його вчительці. Та помітила, що наше завдання ідентично. "Це все вона!" - в черговий раз заявила моя тепер уже колишня подруга.
Таким чином, можна сказати, що людина має право на помилку тільки в тому випадку, якщо він ще не має досвіду в цій справі. А ось якщо він скоїв одну і ту ж помилку двічі, це вже зовсім інша справа.
У добу Української революції 1917–1921 років відроджувалися традиції військово-козацької спільноти. Вони стали основою для розбудови збройних сил УНР, Української Держави та ЗУНР. Тодішнє політично-військове керівництво спиралося на військово-козацькі звичаї попередніх часів.
Передусім це простежується в найменуваннях військових формацій. Першим таким підрозділом став Український козацький полк імені Богдана Хмельницького, створений у травні 1917 року. Згодом виникли формування, названі на честь видатних козацьких командирів – Петра Дорошенка, Максима Залізняка, Костя Гордієнка, Івана Мазепи. Козацький “відбиток” є й у таких назвах: Січові Стрільці, Запорізька група, Сердюцька дивізія, Запорізька Січ, гайдамацькі полки та вільне козацтво.
Козацькі військові традиції в добу Української революції прослідковуються також у військовій символіці (стяги, відзнаки), назвах військової техніки (панцерні потяги “Хортиця”, “Запорожець”, “Полуботок” та інші), назвах кораблів (крейсер “Гетьман Іван Мазепа”, канонерський човен “Запорожець”). Окремо слід згадати військову термінологію, якою послуговувалися для позначення рангів, посад і військово-структурних елементів: козак, ройовий, чотар, бунчужний, півсотенний, сотник, курінний, осавул, полковник, отаман бригади, отаман дивізії, отаман корпусу. Це відображалося в одностроях і зовнішньому вигляді вояків українських військових формацій тих часів. Кашкет-“мазепинка”, чорні шапки з кольоровими шликами, черкески й інші елементи старовинного українського військового одягу. Часто бійці за зразком козаків голили голови, залишаючи лише оселедець.
Объяснение:
Кожна людина робить помилки незалежно від віку і кількості накопиченої мудрості. Це незмінна частина життя, уроки, через які ніхто не має права переступити.
Ми починаємо робити помилки з самого дитинства, коли намагаючись встати, падаємо. Далі ми раз по раз помиляємося в школі і, нарешті, в дорослому житті. Помилки допомагають людині вчитися. За до них він запам'ятовує, що зробив не так, і в наступний раз намагається виправитися, вдосконалюючись знову і знову. Але не всі люди вчаться на своїх помилках. Деякі роблять їх знову і знову, навіть не намагаючись що - то виправити. "Знову настав на ті ж граблі", - говорить в цьому випадку суспільство.
Але чи потрібно картати людини за зроблену помилку? Безумовно ні. Всі ми робимо помилки, навіть найрозумніші люди на планеті часом помиляються. Значить, кожен має право на помилку. Навіть учитель чи професор, адже вони теж люди. Не може помилятися тільки робот. Але зате він не може і вдосконалюватися. А ось людина, помиляючись, може дізнатися щось нове.
Таким чином, можна сказати, що помилки навіть корисні. Але людина сама повинна вчитися на своїх помилках, ніхто інший не повинен йому вказувати на них. Однак, у всьому повинна бути міра. Помилки треба вміти прощати, але якщо їх стає занадто багато, варто задуматися. Адже деякі люди роблять помилки систематично, навіть не думаючи про наслідки.
Була у мене подруга в дитинстві, яка при кожному зручному випадку підставляла мене. "Це все вона!" - говорила вона кожен раз, коли дорослі, після чергової нашої витівки, з докором дивилися на неї. Звичайно, мені було неприємно. І кожен раз я говорила їй про це. Але вона тільки відмахувалася, і говорила: "Ну ладно, помилилася один раз, з ким не буває. Більше такого не повториться". І кожен раз я вірила їй. Апогеєм став випадок в школі. Моя подруга з захватом списала у мене домашнє завдання і гордо показала його вчительці. Та помітила, що наше завдання ідентично. "Це все вона!" - в черговий раз заявила моя тепер уже колишня подруга.
Таким чином, можна сказати, що людина має право на помилку тільки в тому випадку, якщо він ще не має досвіду в цій справі. А ось якщо він скоїв одну і ту ж помилку двічі, це вже зовсім інша справа.
У добу Української революції 1917–1921 років відроджувалися традиції військово-козацької спільноти. Вони стали основою для розбудови збройних сил УНР, Української Держави та ЗУНР. Тодішнє політично-військове керівництво спиралося на військово-козацькі звичаї попередніх часів.
Передусім це простежується в найменуваннях військових формацій. Першим таким підрозділом став Український козацький полк імені Богдана Хмельницького, створений у травні 1917 року. Згодом виникли формування, названі на честь видатних козацьких командирів – Петра Дорошенка, Максима Залізняка, Костя Гордієнка, Івана Мазепи. Козацький “відбиток” є й у таких назвах: Січові Стрільці, Запорізька група, Сердюцька дивізія, Запорізька Січ, гайдамацькі полки та вільне козацтво.
Козацькі військові традиції в добу Української революції прослідковуються також у військовій символіці (стяги, відзнаки), назвах військової техніки (панцерні потяги “Хортиця”, “Запорожець”, “Полуботок” та інші), назвах кораблів (крейсер “Гетьман Іван Мазепа”, канонерський човен “Запорожець”). Окремо слід згадати військову термінологію, якою послуговувалися для позначення рангів, посад і військово-структурних елементів: козак, ройовий, чотар, бунчужний, півсотенний, сотник, курінний, осавул, полковник, отаман бригади, отаман дивізії, отаман корпусу. Це відображалося в одностроях і зовнішньому вигляді вояків українських військових формацій тих часів. Кашкет-“мазепинка”, чорні шапки з кольоровими шликами, черкески й інші елементи старовинного українського військового одягу. Часто бійці за зразком козаків голили голови, залишаючи лише оселедець.