Составьте письмо-предложение в адрес фирмы «би-проект» о возможности поставки копировальных аппаратов моделей «хегох 1065», «хегох 5317/1», «хегох 5331/1». в предложении должно быть указано максимальное количество всех предлагаемых моделей.
Життя — це безцінний дар, яким людина повинна дорожити навіть тоді, коли в ньому більше смутку, ніж радощів. Варто жити, щоб на землі залишити після себе слід глибокий, помітний. Так, життя Т. Шевченка, Лесі Українки, М. Коцюбинського, П. Грабовського, В. Симоненка, В. Стуса було несправедливо коротке. Але, можливо, наперекір цьому всім здійсненим у своєму житті вони настільки зуміли збільшити його цінність, що стали безсмертними, адже дні свідомого життя переплавлені в золоті рядки їхніх невмирущих творів.
Заповнюючи своє життя самовідданою працею, присвячуючи його іншим людям, людина сама значно підвищує цінність власного життя. Вибір сенсу життя, на мою думку, залежить від умов конкретного суспільства, задатків, нахилів та здібностей конкретної людини. І те, що одній людині здається безглуздим і марним, для іншої є безцінним.
Зазирнімо, наприклад, на сторінки новел Василя Стефаника. Івана Дідуха (новела «Камінний хрест»), виявляється, тримає в цьому житті зв’язок з рідною землею, який і увічнив він, поставивши на піщаному горбі камінний хрест. Цінують односельці Івана, адже він зберіг у серці тепло до них, намагаючись жити по совісті.
Особисте горе ніби відділило зовні від людей Максима, героя новели «Сини». Але немає в його серці зла. По-своєму він розуміє цінність і сенс життя тепер, коли він старий і самотній: головне — то саме життя.
Отже, справді, головне в житті — це саме життя, найвища цінність на землі. І сенс його в тому, щоб жити й здійснювати своє призначення навіть тоді, коли це надзвичайно важко.
Розповідь Джеймса Олдріджа "Останній дюйм" справив на мене сильне враження. Від першого до останнього рядка знаходишся в напрузі. Затамувавши подих, стежиш за долею героїв. Про що ця розповідь? Я думаю, про подолання напруги у відносинах між батьком і сином, подоланні своїх власних слабкостей, невпевненості у собі, подолання нелюдських перевантажень, які випали на долю десятирічного хлопчика... Герої оповідання — Бен і Деві — навіть не припускали, які випробування чекають їх в Акулячій бухті! Те, що сталося зніми там, змінило багато чого в їхніх стосунках. На початку розповіді ми бачимо, що між батьком і сином немає розуміння. Таке, на жаль, буває. Але чому Бен так суворий? Відповідь ми знаходимо в тексті. Він військовий льотчик, який присвятив двадцять років коханій, але надзвичайно небезпечній професії. Обставини складаються так, що Бен залишається без роботи. Тепер він змушений шукати можливість заробити, адже у нього сім'я. У пошуках грошей він повинен багато подорожувати, довго не бачити дружину і сина. Звиклий до постійного ризику, він погоджується на небезпечні підводні зйомки, так як за це обіцяли добре заплатити. Якби Бен поділився своїми проблемами з сином, може бути, не було б такого відчуження в їх відносинах?! Але Деві не розуміє, чому батько так різкий з ним. Йому здається, що він його не любить. Деві відчуває себе незатишно поруч з батьком. Він наляканий і напружений. У бухті ця напруга зростає. Тепер він відчуває страх за батька, за себе... Його чутливість допомагає краще зрозуміти ситуацію, першим відчути небезпеку. Як ми вже знаємо, Деві турбувався не дарма... Нещасний випадок змусив Бена змінити своє ставлення до сина. Його турбує те, що хлопчик може залишитися один і його навряд чи знайдуть. Перемагаючи біль, він намагається виглядати в очах сина спокійним і розважливим. Він боїться налякати Деві, тому не говорить відразу про свій план порятунку. Він бачить, як важко зараз синові, знаходить тепер ті слова, які Деві хотів почути від нього давно, і вдячний йому за це. Деві розуміє, що батько турбується про нього. Автор показує, як Деві долає власну слабкість, розуміючи, що ризикувати варто для порятунку людини... У житті кожного з нас настають вирішальні хвилини і залишаються останні дюйми. Автор вчить нас, що «долаючи цей останній дюйм», ми повинні пам'ятати про тих, хто знаходиться поруч з нами. «Останній дюйм» допоміг мені по-новому поглянути на багато проблем, що здавалися мені складними, допоміг розібратися в своїх непростих відносинах з батьками. Мені здається, що я подолав свій «останній дюйм». Дякую за це Бену, Деві та чудовому письменнику Джеймсу Олдріджу.
Життя — це безцінний дар, яким людина повинна дорожити навіть тоді, коли в ньому більше смутку, ніж радощів. Варто жити, щоб на землі залишити після себе слід глибокий, помітний. Так, життя Т. Шевченка, Лесі Українки, М. Коцюбинського, П. Грабовського, В. Симоненка, В. Стуса було несправедливо коротке. Але, можливо, наперекір цьому всім здійсненим у своєму житті вони настільки зуміли збільшити його цінність, що стали безсмертними, адже дні свідомого життя переплавлені в золоті рядки їхніх невмирущих творів.
Заповнюючи своє життя самовідданою працею, присвячуючи його іншим людям, людина сама значно підвищує цінність власного життя. Вибір сенсу життя, на мою думку, залежить від умов конкретного суспільства, задатків, нахилів та здібностей конкретної людини. І те, що одній людині здається безглуздим і марним, для іншої є безцінним.
Зазирнімо, наприклад, на сторінки новел Василя Стефаника. Івана Дідуха (новела «Камінний хрест»), виявляється, тримає в цьому житті зв’язок з рідною землею, який і увічнив він, поставивши на піщаному горбі камінний хрест. Цінують односельці Івана, адже він зберіг у серці тепло до них, намагаючись жити по совісті.
Особисте горе ніби відділило зовні від людей Максима, героя новели «Сини». Але немає в його серці зла. По-своєму він розуміє цінність і сенс життя тепер, коли він старий і самотній: головне — то саме життя.
Отже, справді, головне в житті — це саме життя, найвища цінність на землі. І сенс його в тому, щоб жити й здійснювати своє призначення навіть тоді, коли це надзвичайно важко.
Розповідь Джеймса Олдріджа "Останній дюйм" справив на мене сильне враження. Від першого до останнього рядка знаходишся в напрузі. Затамувавши подих, стежиш за долею героїв. Про що ця розповідь? Я думаю, про подолання напруги у відносинах між батьком і сином, подоланні своїх власних слабкостей, невпевненості у собі, подолання нелюдських перевантажень, які випали на долю десятирічного хлопчика... Герої оповідання — Бен і Деві — навіть не припускали, які випробування чекають їх в Акулячій бухті! Те, що сталося зніми там, змінило багато чого в їхніх стосунках. На початку розповіді ми бачимо, що між батьком і сином немає розуміння. Таке, на жаль, буває. Але чому Бен так суворий? Відповідь ми знаходимо в тексті. Він військовий льотчик, який присвятив двадцять років коханій, але надзвичайно небезпечній професії. Обставини складаються так, що Бен залишається без роботи. Тепер він змушений шукати можливість заробити, адже у нього сім'я. У пошуках грошей він повинен багато подорожувати, довго не бачити дружину і сина. Звиклий до постійного ризику, він погоджується на небезпечні підводні зйомки, так як за це обіцяли добре заплатити. Якби Бен поділився своїми проблемами з сином, може бути, не було б такого відчуження в їх відносинах?! Але Деві не розуміє, чому батько так різкий з ним. Йому здається, що він його не любить. Деві відчуває себе незатишно поруч з батьком. Він наляканий і напружений. У бухті ця напруга зростає. Тепер він відчуває страх за батька, за себе... Його чутливість допомагає краще зрозуміти ситуацію, першим відчути небезпеку. Як ми вже знаємо, Деві турбувався не дарма... Нещасний випадок змусив Бена змінити своє ставлення до сина. Його турбує те, що хлопчик може залишитися один і його навряд чи знайдуть. Перемагаючи біль, він намагається виглядати в очах сина спокійним і розважливим. Він боїться налякати Деві, тому не говорить відразу про свій план порятунку. Він бачить, як важко зараз синові, знаходить тепер ті слова, які Деві хотів почути від нього давно, і вдячний йому за це. Деві розуміє, що батько турбується про нього. Автор показує, як Деві долає власну слабкість, розуміючи, що ризикувати варто для порятунку людини... У житті кожного з нас настають вирішальні хвилини і залишаються останні дюйми. Автор вчить нас, що «долаючи цей останній дюйм», ми повинні пам'ятати про тих, хто знаходиться поруч з нами. «Останній дюйм» допоміг мені по-новому поглянути на багато проблем, що здавалися мені складними, допоміг розібратися в своїх непростих відносинах з батьками. Мені здається, що я подолав свій «останній дюйм». Дякую за це Бену, Деві та чудовому письменнику Джеймсу Олдріджу.