ужасная судьба отца и сына жить розно и в разлуке умереть, и жребий чуждого изгнанника иметь на родине с названьем гражданина! м.ю. лермонтов жизнь м. ю. лермонтова с детских лет была трудной. ранняя смерть матери, разлука с отцом, распри и неприглядные картины крепостной россии сказывались на мировоззрении будущего поэта. уже в пятнадцатилетнем возрасте юный поэт пишет такие строки: там стонет человек от рабства и друг! этот моя отчизна! до конца жизни михаил юрьевич лермонтов не мог примириться с деспотизмом, несправедливостью и насилием. за свободолюбивые взгляды, особенно после появления стихотворения «смерть поэта», правительство безжалостно преследовало его. по приказу николая i поэта дважды ссылали на кавказ под пули горцев. перед отъездом в ссылку, в марте 1840 года, лермонтов написал стихотворение «тучи». друзья и приятели собрались на квартире карамзиных, чтобы проститься со своим юным другом. растроганный вниманием к себе, поэт стоял у окна и с грустью глядел на проплывающие над летним садом тучи. в душе его рождались печальные строчки: тучки небесные, вечные странники! степью лазурного, цепью жемчужного мчитесь вы, будто, как я же, изгнанники, с милого севера в сторону южную. поэт с грустью размышляет о причинах этого гонения. вторая строфа стихотворения полностью состоит из вопросов. и хотя обращены они к тучам, поэт называет здесь возможные причины гонения человека: кто же вас гонит: судьбы ли решение? зависть ли тайная? злоба ль открытая? или на вас тяготит преступление? или друзей клевета ядовитая? сравнение гонимого поэта с тучами окончательно раскрывается в конце стихотворения. тучи — скучающие странники. чужды им страсти и чужды страдания. а значит, не понять им обиды и боли поэта, преследуемого, несвободного в своей стране, гонимого изгнанника.
Людське життя непередбачуване і швидкоплинне. Кожен з нас коли-небудь замислювався, чого ж він хоче досягти у житті. І найперша відповідь, яка приходить – хочу бути щасливим.
Та що ж таке щастя? Багато хто мріє про успішне життя, кар`єру, сім`ю, злагоду і довір`я… Та немало людей прагнуть просто грошей, багатства і влади – це також їхній вибір, і він має право на існування. Як на мене, щастя – це коли в тебе велика родина, лад і добробут у ній, твої близькі живі і здорові… Ось таке повинно бути щастя. Саме про нього я мрію.
Сенс людського життя, призначення людин на землі, її морально-етичний вибір – ці всі питання хвилюють кожного з нас. Ми всі робимо вибір. Для багатьох мрії так і залишаються мріями. Але ж над ними треба працювати, щоб вони втілилися у життя, а не загубилися у часовому просторі. У мене також є мрія, чи, можливо, мета у житті, до якої я прагну. Полягає вона у тому, щоб отримати гарну освіту, влаштуватися на хорошу роботу, створити власну родину і, нарешті, відреставрувати будинок, у якому я народилася і пройшло моє дитинство.
Не буду говорити, що не хочу багатства чи визнання. Кожен з нас мріє про краще життя. Але не хочу, щоб вони стали моєю єдиною життєвою метою. Адже найголвніше – залишатися людиною. Людиною, яка вміє співпереживати і співчувати, яка може безкорисливо до ншому. Також призначення людської істоти я вбачаю в тому,б щоб розвиватися. Звичайно, ми отримуємо освіту, але на цьому не слід зупинятися. Освіту треба продовжувати у вищих навчальних закладах, займатися самоосвітою. Недарма кажуть, що навчатися ніколи не пізно.
Але річ не лише в освіті. Я вважаю, що розвиватися потрібно і в інших галузях життя, мабуть, в усіх. Читати книжки класиків і сучасних авторів, слухати різну музику, знайти своє хоббі, адже воно також допомагає відкрити у собі щось нове, чомусь навчитися. Навіть у роботі за своєю спеціальністю необхідно вдосконалюватися. Недарма вчителів, медиків та фармацевтів кожні п`ять рокі відправляють на курси підвищення кваліфікації – так вони дізнаються про щось нове у своїй професії, поглиблюють і вдосконалюють свої знання. Як кажуть, немає межі досконалості…
Ще я, як і кожен громадянин нашої держави, мрію про мир і спокій у ній. Хочу, щоб моя країна була успішною і процвітаючою і буду намагатися прикласти до цьго всі зусилля. Адже я не усвідомлюю себе без моєї Батьківщини, і все, чого я хочу досягти у житті, пов`язане з нею.
Тож я прагну, щоб світ, у якому я живу, став кращим, прагну самореалізуватися та самовдосконалитися, знайти своє місце у ньому.
ужасная судьба отца и сына жить розно и в разлуке умереть, и жребий чуждого изгнанника иметь на родине с названьем гражданина! м.ю. лермонтов жизнь м. ю. лермонтова с детских лет была трудной. ранняя смерть матери, разлука с отцом, распри и неприглядные картины крепостной россии сказывались на мировоззрении будущего поэта. уже в пятнадцатилетнем возрасте юный поэт пишет такие строки: там стонет человек от рабства и друг! этот моя отчизна! до конца жизни михаил юрьевич лермонтов не мог примириться с деспотизмом, несправедливостью и насилием. за свободолюбивые взгляды, особенно после появления стихотворения «смерть поэта», правительство безжалостно преследовало его. по приказу николая i поэта дважды ссылали на кавказ под пули горцев. перед отъездом в ссылку, в марте 1840 года, лермонтов написал стихотворение «тучи». друзья и приятели собрались на квартире карамзиных, чтобы проститься со своим юным другом. растроганный вниманием к себе, поэт стоял у окна и с грустью глядел на проплывающие над летним садом тучи. в душе его рождались печальные строчки: тучки небесные, вечные странники! степью лазурного, цепью жемчужного мчитесь вы, будто, как я же, изгнанники, с милого севера в сторону южную. поэт с грустью размышляет о причинах этого гонения. вторая строфа стихотворения полностью состоит из вопросов. и хотя обращены они к тучам, поэт называет здесь возможные причины гонения человека: кто же вас гонит: судьбы ли решение? зависть ли тайная? злоба ль открытая? или на вас тяготит преступление? или друзей клевета ядовитая? сравнение гонимого поэта с тучами окончательно раскрывается в конце стихотворения. тучи — скучающие странники. чужды им страсти и чужды страдания. а значит, не понять им обиды и боли поэта, преследуемого, несвободного в своей стране, гонимого изгнанника.
Людське життя непередбачуване і швидкоплинне. Кожен з нас коли-небудь замислювався, чого ж він хоче досягти у житті. І найперша відповідь, яка приходить – хочу бути щасливим.
Та що ж таке щастя? Багато хто мріє про успішне життя, кар`єру, сім`ю, злагоду і довір`я… Та немало людей прагнуть просто грошей, багатства і влади – це також їхній вибір, і він має право на існування. Як на мене, щастя – це коли в тебе велика родина, лад і добробут у ній, твої близькі живі і здорові… Ось таке повинно бути щастя. Саме про нього я мрію.
Сенс людського життя, призначення людин на землі, її морально-етичний вибір – ці всі питання хвилюють кожного з нас. Ми всі робимо вибір. Для багатьох мрії так і залишаються мріями. Але ж над ними треба працювати, щоб вони втілилися у життя, а не загубилися у часовому просторі. У мене також є мрія, чи, можливо, мета у житті, до якої я прагну. Полягає вона у тому, щоб отримати гарну освіту, влаштуватися на хорошу роботу, створити власну родину і, нарешті, відреставрувати будинок, у якому я народилася і пройшло моє дитинство.
Не буду говорити, що не хочу багатства чи визнання. Кожен з нас мріє про краще життя. Але не хочу, щоб вони стали моєю єдиною життєвою метою. Адже найголвніше – залишатися людиною. Людиною, яка вміє співпереживати і співчувати, яка може безкорисливо до ншому. Також призначення людської істоти я вбачаю в тому,б щоб розвиватися. Звичайно, ми отримуємо освіту, але на цьому не слід зупинятися. Освіту треба продовжувати у вищих навчальних закладах, займатися самоосвітою. Недарма кажуть, що навчатися ніколи не пізно.
Але річ не лише в освіті. Я вважаю, що розвиватися потрібно і в інших галузях життя, мабуть, в усіх. Читати книжки класиків і сучасних авторів, слухати різну музику, знайти своє хоббі, адже воно також допомагає відкрити у собі щось нове, чомусь навчитися. Навіть у роботі за своєю спеціальністю необхідно вдосконалюватися. Недарма вчителів, медиків та фармацевтів кожні п`ять рокі відправляють на курси підвищення кваліфікації – так вони дізнаються про щось нове у своїй професії, поглиблюють і вдосконалюють свої знання. Як кажуть, немає межі досконалості…
Ще я, як і кожен громадянин нашої держави, мрію про мир і спокій у ній. Хочу, щоб моя країна була успішною і процвітаючою і буду намагатися прикласти до цьго всі зусилля. Адже я не усвідомлюю себе без моєї Батьківщини, і все, чого я хочу досягти у житті, пов`язане з нею.
Тож я прагну, щоб світ, у якому я живу, став кращим, прагну самореалізуватися та самовдосконалитися, знайти своє місце у ньому.