Тэматычны кантроль па тэмах “Дзеепрыметнік” і “Дзеепрыслоўе?”
1 варыянт
Берагі рэчкі Дрыса зусім розныя. Адзін высокі камяністы
парослы рэдкалессем шорсткімі травамі. Другі спадзісты. Ніцыя
вербы прыпаўшы да вады палошчуць свае галіны.
Варухнулася нейкая рыбіна. І чары зніклі. З высокага берага ўпалі
ў ваду цені. Яны павялічваюцца расплываюцца. Заходзіць стомленае за
Дзень сонца. Водарасці змянілі колер пацямнелі. Вада
цяплейшая. Толькі пясок халодзіць ногі.
стала
1.Расставіць знакі прыпынку.
2. Вызначыць часцінамоўную прыналежнасць выдзеленых слоў.
3. У дзеепрыметніках і дзеепрыслоўях абазначыць суфіксы.
и для никого не секрет, что каждый человек уникален по-своему. Но всех людей объединяет одно: все мы обладаем собственным мнением, уникальным характером и набором качеств, которые и формируют нашу личность с самого раннего возраста. В человеке элегантно считаются как темные так и, светлые стороны его индивидуальности. Но также попадаются и такие особенности характера, которые мы тяжело отличим, в силу того, что они очень похожи друг на друга, или одно вытекает из другого. Примером такого явления служит гордость и гордыня. Эти два понятия являются неотъемлемой составляющей нашей жизни, но лишь с одной разницей. Гордость — это хорошо, а гордыня — это плохо. И поэтому, очень важно найти ту грань между черным и белым, между хорошо и плохо. Ибо гордый человек с легкостью может превратиться в личность высокомерную и заносчивую. Тем самым отталкивая от себя людей и делают их жизнь невыносимой.
Но для начала стоит более подробно понять, что же на самом деле представляют собой эти два похожих на первых взгляд понятия, и таких разных по своему содержанию.
Гордость — это одно из человеческих качеств, которое означает адекватную оценку собственного достоинства. Люди соблюдают моральные рамки, правила этикета и тем самым они сохраняют свою гордость перед лицом других. В человеке с детства родители прививают любовь к Родине, гордость за свою страну или государство. Гордость — это правила поведения, привитые моральными рамками и понятиями.
Гордыня же в свою очередь, это отрицательное качество. Это тщеславие, заносчивость, высокомерие, излишняя амбициозность и педантичное отношение к людям. Все эти качества и есть гордыня. Но самое парадоксальное, что плохое это часть хорошего. А именно гордыня — это некий концентрат гордости. Человек страдающий завышенной самооценкой, стравивший себя превыше всех, унижающий чужое достоинство посредством преувеличения своей значимости, жертва гордыни, которая как снег обрушилась на его голову.
Поэтому очень важно оставаться гордой личностью, но при этом быть гуманным к человеческим порокам и недостатками, чтобы не заболеть болезнью, под названием гордыня.
Объяснение:
2. Якщо в середні століття скульптура була нерозривно пов'язана з архітектурою і як окреме мистецтво навіть не розглядалося, то з початком епохи відродження починається повільний, але вірний процес відділення скульптури, вивільнення його від залежності від архітектурних задумів. Скульптури поступово "відсуваються" від стін храмів, від рельєфів і портиків, стаючи самостійним, самодостатнім мистецтвом.
3. Живопис Ренесансу як один із видів мистецтва цієї доби мас свої характерні риси. Він відходить від статичних, застиглих схем у бік несміливого руху, динаміки, з’являється нове розуміння простору і часу, в картинах присутні правдивість, достовірність і своєрідна чуттєвість, драматизм подій. В епоху Ренесансу народився європейський реалістичний портрет. Це відбулось з визнанням цінності внутрішнього світу окремої людини. По мірі зростання індивідуалізму в портретному мистецтві можливість вираження суб'єктивного світу виражається все яскравіше, виразно з'являючись в живопису XVI століття.
4. Опера виникла в Італії на межі XVI – XVII століть. Поштовхом до створення опери стала ренесансна ідея учених-гуманістів, письменників і музикантів щодо відродження давньогрецької трагедії. Зародившись як "драма під музику", опера до початку XIX в. перетворилася в чисто музичну виставу, у якім речитативу - ритмічної декламації співучо - майже не залишилося місця, а в сюжет спектаклю органічно вписали арії. Арія (буквально "повітря") - це тривалий сольний номер. На час виконання арії вся сценічна дія завмирала, і нею же звичайно завершувалося майже кожне явище.