наша батьківщина—це не проста земля. це та земля, якій у роках історії не було місця, якій довелося винести стільки страждань, стільки ганебних, підлих зрад, зазнати стільки голодних років, що стає моторошно на душі. щоб знову не повторилося страхіття минулих часів, треба піклуватися про власну батьківщину, охороняти її спокій, берегти її поля та ліси. без цього вона загине, а разом з тим і ми залишимося без вітчизни.
он де розкинувся величний київ! скільки радісного й близького у цьому слові для кожного українця! понад тисячу років тому східні слов'яни утворили могутню київську русь — одну з найсильніших держав того часу. над дніпром височів славетний київ з розкішним князівським двором, величним софійським собором. богатирські дружини захищали кордони рідної землі від ворожих нападів. вони стали для нас прикладом великої мужності, непідкупної любові до рідної батьківщини. саме на них рівнялися наші батьки, та й нам не завадило б брати з них приклад.
я вважаю, що кожен з нас повинен дбати про рідну батьківщину. це наш священний обов'язок, це наша обітниця перед нашими предками, які билися за щастя рідної землі. хоч би що не сталося з вітчизною, хоч би які вороги не хотіли завоювати її свободу, ми усі повинні стати на її захист. інакше нас не можна буде назвати вірними синами чи дочками рідної землі. ми будемо навіть не її пасинками, а справжніми ворогами, підступними і підлими. адже ніхто не побажає для своєї вітчизни бути рабинею, підкорятися ненависним завойовникам, страждати і проливати сльози, тим більше, що саме ми будемо винні в її рабстві, тому що вчасно не стали на її захист. дуже не хочеться, щоб нам колись довелось відчути себе підневільними, знати, що нема вже надії на щасливе майбутнє. це розуміли усі справжні патріоти, усі вірні-сини нашої батьківщини. недарма наш великий кобзар тарас григорович шевченко так наполягав, щоб український народ піднімався на боротьбу проти поневолювачів, недарма те ж саме намагалася сказати своїми творами і леся українка. це знали і василь симоненко, і василь стус, і ще безліч полум'яних патріотів, безмежно відданих своїй вітчизні. це розуміли ті бійці, які склали свої голови у великих битвах за щастя й волю україни. особливо страшною була велика вітчизняна війна, яка забрала життя багатьох мільйонів українців, та й не тільки українців. щоб цього не сталося, щоб мир завжди панував на планеті, і потрібно берегти, охороняти, захищати свою вітчизну.
наша батьківщина—це не проста земля. це та земля, якій у роках історії не було місця, якій довелося винести стільки страждань, стільки ганебних, підлих зрад, зазнати стільки голодних років, що стає моторошно на душі. щоб знову не повторилося страхіття минулих часів, треба піклуватися про власну батьківщину, охороняти її спокій, берегти її поля та ліси. без цього вона загине, а разом з тим і ми залишимося без вітчизни.
он де розкинувся величний київ! скільки радісного й близького у цьому слові для кожного українця! понад тисячу років тому східні слов'яни утворили могутню київську русь — одну з найсильніших держав того часу. над дніпром височів славетний київ з розкішним князівським двором, величним софійським собором. богатирські дружини захищали кордони рідної землі від ворожих нападів. вони стали для нас прикладом великої мужності, непідкупної любові до рідної батьківщини. саме на них рівнялися наші батьки, та й нам не завадило б брати з них приклад.
я вважаю, що кожен з нас повинен дбати про рідну батьківщину. це наш священний обов'язок, це наша обітниця перед нашими предками, які билися за щастя рідної землі. хоч би що не сталося з вітчизною, хоч би які вороги не хотіли завоювати її свободу, ми усі повинні стати на її захист. інакше нас не можна буде назвати вірними синами чи дочками рідної землі. ми будемо навіть не її пасинками, а справжніми ворогами, підступними і підлими. адже ніхто не побажає для своєї вітчизни бути рабинею, підкорятися ненависним завойовникам, страждати і проливати сльози, тим більше, що саме ми будемо винні в її рабстві, тому що вчасно не стали на її захист. дуже не хочеться, щоб нам колись довелось відчути себе підневільними, знати, що нема вже надії на щасливе майбутнє. це розуміли усі справжні патріоти, усі вірні-сини нашої батьківщини. недарма наш великий кобзар тарас григорович шевченко так наполягав, щоб український народ піднімався на боротьбу проти поневолювачів, недарма те ж саме намагалася сказати своїми творами і леся українка. це знали і василь симоненко, і василь стус, і ще безліч полум'яних патріотів, безмежно відданих своїй вітчизні. це розуміли ті бійці, які склали свої голови у великих битвах за щастя й волю україни. особливо страшною була велика вітчизняна війна, яка забрала життя багатьох мільйонів українців, та й не тільки українців. щоб цього не сталося, щоб мир завжди панував на планеті, і потрібно берегти, охороняти, захищати свою вітчизну.